Плюралізм сучасного праворозуміння та дієвість права

          Серед різних ракурсів дослідження проблем типів (видів) праворозуміння пряма залежність того чи іншого виду, що домінує в певних часово-просторових вимірах, історичних та політичних умовах від умов, що забезпечують ефективну праворегулюючу дію, на жаль, у юридичній літературі майже не досліджувалася. На сьогодні становище щодо дослідження цього питання в юридичній літературі майже не змінилося. Ми маємо на увазі, що поділ та визначення природно-правового, наукового, філософського, інтегративного типів праворозуміння є не тільки і не стільки теоретичними моделями, що існують у правовій площині певної соціальної спільноти, скільки теоретичним обґрунтуванням практичної доцільності саме для даного суспільства функціональної ролі найбільш дієвого регулятора суспільних відносин [37, c. 59–65]. Так, ілюстративно можна підтвердити, що на зламі правових порядків, утвердження нових принципів правового регулювання у 17–18-х роках ХХ ст. в нашій країні неминуче панівним типом праворозуміння стає позитивізм. З плином часу, утвердженням і розвитком принципу верховенства права, розглядом прав і свобод людини як основних соціальних цінностей, безумовно, пріоритетне місце займає природно-правове праворозуміння. У такий спосіб хочемо наголосити, що у зазначеному контексті під ефективністю правового регулювання в загальному значенні розуміють співвідношення між очікуваним і досягнутим результатом у певних соціальних координатах, що безпосередньо пов’язано з домінуючим у суспільстві типом праворозуміння.          Дієвість і результативність права – проблема багатопланова. Дослідження кожного її ракурсу потребує особливих підходів, свого понятійного інструментарію, визначення предмета розгляду, а також інших концептуально необхідних засад, серед яких одне з провідних місць належатиме саме інтегративному підходу [273, c. 22–29].          Дія права – це змістовно-динамічна сторона права, яка характеризує фактичну реалізацію його властивостей здійснювати регулятивний (спеціально-юридичний), інформаційно-психологічний (мотиваційний), виховний (ідеологічний, виховний) та соціальний вплив на учасників суспільних відносин. З дією права пов’язані сутність та вияв цінності права, досягнута або не реалізована мета правового регулювання в тому чи іншому суспільстві, державі, ступінь гарантованості прав і свобод людини і громадянина, а отже, ефективність або відсутність ефективного регулювання правових відносин.          Розгляд дії права, як явища соціальної дійсності, повинен аналізуватися з урахуванням того, що ця проблема багатоаспектна, а отже, потребує особливих способів та методів дослідження. Саме тому, на наш погляд, корисно зупинитися на так званій інструментальній складовій розгляду, за межами якої право не може і не повинно діяти, і на змістовній складовій, що пов’язана із призначенням, завданнями, «навантаженням» права в певному просторо-часовому континуумі. У зв’язку з цим дозволимо собі об’єднати теоретичні засади зазначеного розгляду, а саме: теорії сучасного праворозуміння, дію системи джерел сучасного права, ефективність правового регулювання, «можливості права» та його результативність тощо та практичні виміри, що необхідні для створення уяви про цілісність права як явища соціальної дійсності, як ефективного регулятора суспільних відносин. Причому інтегративний аспект ні в якому разі не можна ототожнювати з еклектичним (механічним) поєднанням різнобічних сутностей права, а слід розглядати як спробу створення концептуальних засад пізнання найбільш дієвого соціорегулятивного чинника в нашому суспільстві [177, c. 164–170].           З урахуванням викладеного зазначимо, що дієвість права може характеризуватися як: соціальний механізм дії права (всі умови, які визначають особливості прояву права в реальному житті); психологічна сторона дії права (врахування психологічних механізмів поведінки людини, його сприйняття тих чи інших закономірностей правового регулювання, впливу); ціннісно-орієнтаційний механізм дії права (законодавче закріплення, забезпечення реалізації та охорони найбільш важливих для людини та суспільства цінностей) [115, c. 106]. Сфера дії права не є і не може бути безмежною, навпаки, вона обмежена певними рамками, що зумовлені сутнісним призначенням права. Крім того, слід визнати, що залежно від того, чиї інтереси – людини (громадянина) або громадські – визначені першочерговими,          розширюються чи звужуються самі «кордони» дії права, а отже, можливість визначення його ефективності.          Право не регулює все суспільне життя. Як зазначалося, багато відносин унормовано іншими правилами-нормами: мораллю, правилами виховання, етикету, етикою тощо.           Норми права не регулюють також явища та події, які не залежні від волі та свідомості людей. До них відносять, наприклад, стан здоров’я людини, явища природи тощо.           Крім того, обов’язково слід враховувати, що існує сфера «автономії» особистого життя і невтручання в нього органів держави. Інколи обговорюється теорія «самообмеженості» права у зв’язку з забороною втручатися в особисте життя громадян посадовим особам та органам держави. Отже, саме існування права як явища соціальної дійсності передбачає встановлення певних меж його дії.          Ні держава, ні її закони не можуть виконати неможливе завдання – підкорити своєму впливу всі інтереси, що породжує суспільне життя і керувати окремими особами у виборі та здійсненні цих інтересів.          Дія права – це визначений формат, у деякому розумінні функціональна складова. Вона відображає буття права і його ефективність на різних рівнях: застосовується до окремої особи, соціальних груп, суспільства в цілому. Фіксуючи всі ті явища, які детермінують процеси експансії права в суспільну практику, категорія «дія права» включає в себе методологічні можливості [55, c. 48–64].          Розгляд права в аспекті його дії висвітлює головну якість права – здатність здійснювати реальний вплив на діяльність і поведінку людей, а через це – сприяти прогресивним змінам у суспільстві, запроваджуючи цивілізовані взаємовідносини людей, їх безконфліктне існування. Як наукове поняття, «ефективна дія права» покликана відобразити право (правову матерію) з позиції філософських категорій «можливе», «бажане» та «дійсне». У цьому розумінні вона характеризує рух сутності права. Якщо дійсність є здійснена сутність права, то можливість є сутність права «в собі». Дія права в певному розумінні охоплює і те й інше.          Межею ж правового регулювання є деяка «лінія кордону», що відокремлює сферу правового від неправового та окреслює межі поширення права, його вплив на свідомість людини та його поведінку.          Якщо зазначенні умови порушені, то відбувається посилення державного впливу на особисте життя людей, утиск прав та свобод громадян [29, c. 27].          Крім того, ефективна дія права визначається відповідними умовами, пов’язаними з так званою дією у часі, просторі та за колом осіб.          Будь-який нормативно-правовий акт має часові й просторові (територіальні) межі своєї дії, а також поширюється на певне коло осіб чи інших суб’єктів права. Дія нормативного акта – обов’язковість його виконання впродовж певного часу, на певній території та стосовно конкретного кола осіб, органів, організацій.          

Вся работа доступна по Ссылке