Цінність правового регулювання як явища соціальної дійсності

          Дія права, його ефективний потенціал – це вектор, що визначає функціональну здатність правової системи. Вона відображає буття права на різних рівнях: застосовується до окремої особи, соціальних груп, суспільства в цілому.           Розгляд права в аспекті його ефективності висвітлює головну якість права – здатність реально впливати на діяльність і поведінку людей, а через це – сприяти прогресивним змінам у суспільстві, запроваджуючи цивілізовані взаємовідносини людей та компроміси у вирішенні назрілих проблем.          З дією права пов’язані сутність і вияв цінності права, досягнута або не реалізована мета правового регулювання в тому чи іншому суспільстві, державі, ступінь гарантованості прав і свобод людини та громадянина [153, c. 5–7].          Безумовним надбанням цивілізації, ознакою цивілізованого розвитку суспільства є встановлення та забезпечення соціального порядку [261, c. 136–146]. Одним із ціннісних проявів характерних ознак дієвості права в суспільстві вважається відповідний правопорядок, який досягається засобами правового впливу, правового регулювання, правозабезпечення. Не викликає сумніву теза про те, що ціннісний вияв праворегулювання – це ознака стабільного суспільного розвитку. В такий спосіб спробуємо розглянути (надати характеристику) правового регулювання в контексті розгляду ефективної дії права як регулятора суспільних відносин.          Існуюча в суспільстві система суспільних відносин постійно потребує правового впливу. Форми та методи даного впливу змінюються залежно від суспільних потреб.           Напрями діяльності суб’єктів суспільних відносин є однією з головних соціальних властивостей державної влади. Вони реалізуються в особливій нормативній формі, що організовує взаємовідносини владарюючих і підвладних, забезпечуючи необхідний порядок у різних соціальних зв’язках. Одним із різновидів державного владного впливу в широкому розумінні цього слова є правове регулювання суспільних відносин, яке є важливою складовою діяльності держави і, зокрема, її правотворчих і правозастосовних органів.          Загальноприйнятною є теза, що правове регулювання – це регламентація суспільних відносин засобами загальнообов’язкових правил поведінки і заснованих на них приписів індивідуального значення, що забезпечується в необхідних випадках державним примусом. Категорія «правове регулювання» виражає динамічну сутність усієї юридичної надбудови, вона характеризує активно-творчу сторону права, відображає процес перетворення його із можливості, потенції на дійсність.          Правове регулювання – це особлива регламентація суспільних відносин. Вона являє собою систему різноманітних юридичних засобів: норми права, юридичні факти, правові відносини, встановлення право- і дієздатності громадян та їх правового статусу, визначення компетенції органів держави, правового становища громадських організацій, юридичних осіб тощо [236, c. 140–146].          Процес регулювання спрямований на широке коло суб’єктів суспільних відносин (держава, нації, організації, органи держави, громадяни, апатриди, біпатриди) [160, c. 3–8]. Він складається з таких взаємопов’язаних стадій, кожна з яких характеризується своїми особливостями:          1. Організаційна стадія, до якої належать: визначення право- і дієздатності громадян; встановлення правового статусу громадян; визначення компетенції органів влади; встановлення правового становища різних юридичних осіб (господарських, громадських тощо організацій).          2. Перехідна (трансформаційна) стадія настає після здійснення суб’єктами права юридично значущих дій, що зумовлять певні юридичні наслідки. Це стадія юридичного факту, після якої встановлюється конкретний правовий зв’язок між суб’єктами права засобами їх суб’єктивних прав і юридичних обов’язків. Ця стадія складається з двох взаємозв’язаних, але самостійних частин юридичного факту і конкретних правовідносин.          3. Завершальна стадія (результат правового регулювання) – це наслідки, що були досліджені в процесі регулювання. Ця стадія, як правило, закріплюється в актах реалізації (реалізовані громадянами суб’єктивні права і обов’язки; виконані органами держави завдання; реалізована юридична відповідальність тощо).          Також вчені вважають, що правове регулювання – це вплив соціальних правових засобів на поведінку учасників суспільних відносин для узгодження їх інтересів та впорядкування суспільних відносин [109, c. 374]. Формалізований метод державної регламентації дій суб’єктів права з метою спрямування їх поведінки відповідно до інтересів громадян, суспільства і держави [198, c. 277].          Правове регулювання потребує комплексного вивчення складових у їх нерозривній взаємодії, як цілісної системи, що забезпечує необхідну задану суспільством ефективність. Воно складається з певних етапів, що перебувають у взаємодії: кожен з них випливає з попереднього. Тому правове регулювання передбачає системний аналіз, а також створення системи юридичних категорій, що відображає багатогранний процес регулювання. Розглянувши попереднє питання, деяку увагу хотілося б звернути на взаємозумовленість правового регулювання і правового впливу, що перебувають у тісному взаємозв’язку, але не збігаються повністю, а співвідносяться як частина і ціле. Як вважає відомий теоретик права Т. Тарахонич, головна їх відмінність – різний обсяг дії. Якщо правове регулювання в усіх випадках повинно бути зв’язаним з процесом регламентації дій учасників суспільних відносин, то правовий вплив здійснюється і поза межами цієї регламентації. Правове регулювання – це особливий формалізований метод державної регламентації дій суб’єктів права. За часом воно збігається з терміном дії норми права, а правовий вплив має свої терміни, форми і методи впливу, що не є збіжними з усіма компонентами правового регулювання [240, c. 10–15]. Норма права може бути відміненою, тобто не здатною здійснювати регулювання суспільних відносин, але вона може залишатися в пам’яті людей і при цьому впливати на їхню свідомість.          

Вся работа доступна по Ссылке