Роль економіки в ґенезі права
Тема співвідношення «юридичного» й «економічного» має багатовікову історію. І хоча панівні нині економічні теорії охочіше оперують прийомами, властивими скоріше природним наукам, не можна забувати, що сама можливість відповідного функціонування економічного механізму передбачає врахування суб’єктами економіки вимог права. Масове нехтування правовими нормами, прогалини в законодавстві, відсутність налагодженої судово-правової системи призводять до руйнування економічних зв’язків. Особливо гостро наша країна відчуває це зараз, під час реформування економічних засад. Про це свідчить навіть побіжний аналіз друкованих видань України, що присвячують увагу цій гострій темі [28, c.4; 192, c. 9; 206, c. 8].
Право як різновид соціального нормативного регулятора фактично впливає на різні сфери життєдіяльності суспільства, держави і людини. Особливе місце при цьому належить економіці, , господарським зв’язкам, які являють собою певні матеріальні основи виробництва, відтворення духовних, моральних, політичних та інших цінностей суспільного життя.
У процесі ґенези права задіяні різні фактори – матеріальні, соціальні, духовні, моральні.
В юридичній науці існує безліч теорій походження права, кожна з яких обстоює свою першопричину та першооснову його виникнення. При цьому право, як багатоаспектна і різноманітна сфера буття людини, виникло, розвивається і функціонує в результаті комплексу факторів, і економіка – один з найважливіших серед них. Наше завдання полягає в тому, щоб визначити, яким чином економічне життя суспільства вплинуло на виникнення, розвиток і функціонування права.
Термін «економіка» походить від грецького (oikonomike), що означає мистецтво ведення домашнього господарства. У сучасній мові під цим терміном слід розуміти насамперед матеріальну сферу життя суспільства, певну систему господарських відносин.
Наукові суперечки економістів про зміст поняття «економіка» сприяють більш детальному вивченню цього складного суспільного явища, визначення взаємозв’язку між економічною та іншими сферами суспільного буття. У контексті нашої дисертаційної роботи важливе загальне уявлення про економіку як таку сферу постійної діяльності людей, в якій створюються засоби для задоволення різноманітних потреб, при цьому під засобами розуміють сукупність матеріальних і культурних благ, якими володіють люди [24, c. 5].
Основоположники марксизму абсолютизували залежність права від економіки, від пануючих у суспільстві виробничих відносин, що призвело до збідніння, в певному сенсі, розуміння і значення права в житті суспільства. З іншого боку, з погляду історичної дійсності важко заперечувати важливість економічного чинника у виникненні права. Історія права дає чимало підтверджень цього.
Наприклад, відомий поділ історії людства на два способи його існування і відтворення – на «присвоєння» і «виробництво». На думку А. Венгерова, цей факт «є також і методологічним ключем до вивчення походження права» [147, c. 155]. У самому процесі виникнення особливостей та властивостей права відчувається «дихання» економічних відносин [4, c. 260–279].
З’являються перші джерела писаного права. Їх мета – по-перше, уніфікація правового регулювання в межах певної держави, по-друге, оголошення загальнообов’язковими тільки тих звичаїв, які відповідають потребам зміненого суспільного розвитку, і, по-третє, попередження про те, що (сучасна юридична мова) незнання закону від відповідальності не звільняє.
Водночас є перебільшенням пов’язувати появу права з ринком, що вимагає свободи і рівності приватних власників – суб’єктів обміну [228, c. 87]. Не можна погодитися і з тією думкою, що право народжується виключно у відносинах приватної власності.
У зв’язку з цим цікавий підхід у виділенні двох основних шляхів розвитку права: у суспільствах, в яких панівне становище займала державна власність (країни Стародавнього Сходу), і в суспільствах, заснованих на приватній власності (стародавні європейські держави) [145, c. 70]. У долинах річок Нілу, Євфрату, Тигру, Інду, Гангу і на березі Жовтого моря майже одночасно виникають ранні державні утворення з високорозвинутою правовою культурою. Основою суспільного існування в цих регіонах було природне і штучне зрошення полів, що забезпечувало збільшення виробництва продовольчих продуктів. Створення широкої мережі каналів і зрошувальних систем слугувало, «з одного боку, для розвитку природних наук та інженерного мистецтва, астрономії, математики і геометрії, з другого – для створення більш досконалої юридичної техніки – цього «інженерного мистецтва суспільного життя», необхідного для регулювання суспільних відносин у процесі колективного виробництва благ для всіх членів суспільства» [11, c. 22].
Існують небезґрунтовні версії того, що причиною створення правових джерел цих цивілізацій був юридичний захист соціально-економічних засад суспільства [277, c. 45].
На наш погляд, аналогічний захист соціально-економічних інтересів держави дістав відображення і в правовій пам’ятці Стародавньої Русі – Руській Правді, оскільки громада і на Русі виконувала роль основної соціально-економічної одиниці.
У науковій літературі зазначено, що в давніх суспільствах, де переважно панувала державна власність і як похідна від неї – общинна, правові джерела мали найчастіше казуальний характер або являли собою звід настанов монарха. Дещо іншим змістом були наповнені правові приписи в суспільствах, заснованих на приватній власності.
Панування приватної власності означає необхідність юридичного закріплення рівності власників і вимагає більш формалізованих нормативно-правових приписів. Так, завдяки сталому формулярному процесу в римському праві економічні відносини отримали надійний захист. Процес судоговоріння, відчуження власності або придбання майна у власність, був пов’язаний не з соціально-майновим становищем того чи іншого власника, а з правильністю дотримання правової процедури. Ці правові приписи відрізнялися такою точною розробкою всіх істотних правових відносин товаровласників, що продовжують залишатися основою для торгового законодавства.
Ідеї соціально-економічної рівності та справедливості, що дістали відображення в офіційних історичних правових джерелах, базуються на принципі еквівалентності, який виник за обмінних відносин.
Вступаючи у відносини обміну, люди розглядали продукти своєї діяльності та послуги як рівноцінні, при цьому «формувалися ... уявлення про еквівалентність і стандарти того, що було еквівалентом» [11, c. 25].
Поняття еквівалентності у різних народів і на різних етапах розвитку було неоднаковим. У цьому сенсі найдавнішим звичаєм, що одержує значення правового, був принцип таліону: рівне за рівне – око за око, зуб за зуб [271, c. 7, 10].
Примирення сторін було б неможливим, якби штраф не розглядався як еквівалент сатисфакції права, захисту інтересів протилежної сторони. Таким чином, державна влада змушена була створювати систему покарань: штрафів, тілесних покарань, позбавлення життя тощо, виходячи з принципу соціальної справедливості, коріння якого, на нашу думку, сягало відносин обміну.
Замкнутість феодальних володінь і перехід до натурального господарства створює нове уявлення про соціальну та економічну справедливість. Однією з важливих рис цього періоду було привілейоване становище феодала і пригнічене становище залежних селян. Водночас іншою важливою рисою середньовічного суспільства була економічна і політична взаємозалежність всіх його членів. Тому, з одного боку, феодальне право характеризувалося свавіллям власника феоду, з другого – взаємозалежністю між феодалами та селянами, що сприяло до деякої міри подоланню правової незахищеності селян [19, c. 302].
Слід зазначити, що основним джерелом права цього періоду був феодальний звичай, що має обмежене територіальне поширення внаслідок замкнутості феодальних володінь, а також місцевих особливостей.
Вся работа доступна по Ссылке
