Вплив зовнішніх процесів правового розвитку на правове регулювання в національних правових системах
Право, правові системи існують і розвиваються в певному часовому і просторовому вимірах, і без цих параметрів не можуть розглядатися.
Просторові параметри є невід’ємним елементом правових систем: вони розвиваються на певній території – на землі, у воді, в повітрі, космосі й навіть у віртуальному просторі. Наявність державно-правових феноменів зумовлена їх розміщенням у просторі. Світ складається з багатьох держав, кожна з яких має свою територію, власну політику та правову систему, зумовлені своєю історією, географічним положенням, релігією, національними звичаями, світоглядом, ментальністю [159, c. 267–270].
З урахуванням цього і формуються своєрідні правові системи.
Правова система – об’єктивне, історично закономірне явище, що складається із взаємопов’язаних компонентів. Серед них: право, законодавство, юридичні установи, юридична практика, суб’єктивні права та обов’язки, правова свідомість, правова культура тощо.
Ця система має власні джерела права, про що вже йшлося, механізм контролю і примусового виконання, що забезпечують законність і правопорядок.
Більшість правових систем є відображенням певного правового устрою, вони співвідносяться як одиничне, особливе і загальне та демонструють як унікальність та неповторність тих чи інших законів, так і універсальність, що характеризує напрям міжнародної координації правових дій.
Кожній державі притаманний той чи інший тип права, сутність і зміст якого мають вирішальне значення для характеристики її правової системи. У деяких країнах є кілька правових систем, що конкурують між собою. Іноді навіть недержавні об’єднання можуть мати своє право, наприклад, мусульманське, канонічне, індуське тощо. крім того, у світі існує й своєрідна міжнародна правова система, яка регулює, наприклад, зовнішні торговельні відносини.
Правова система кожної держави має свою специфіку, структуру, мету, формується у певний історичний час, у конкретному регіоні, характеризується національними особливостями. Вона складається у суспільствах з неоднаковими звичаями, віруваннями.
У конкретному суспільстві правова система, що відображає його соціально-економічну, політичну і культурну своєрідність, є національною правовою системою, одним із проявів державного суверенітету [157, c. 10].
Універсалізм і реметивізм як тенденції у розвитку правових систем стають домінуючими у різний час. Так, римське право, поряд з католицизмом, латиною, спільністю основ державного устрою і економічного життя тощо, стає одним з етапів розвитку цивілізації у Західній Європі. Канонічне право слугує підставою для встановлення загальних (у будь-якому разі для більшості країн Західної Європи) норм регулювання сімейного права. Виникає певна упорядкованість, уніфікація підтримувалася і поширювалася на інші території й континенти. Яскравий взірець романо-германського права – Кодекс Наполеона, як колись римське право, охоплює всі країни Західної Європи, потрапляє у Південну Африку, частину Африканського континенту, що був об’єктом французької, іспанської, португальської та германської колонізації. Англосаксонське право також охоплює значний простір Північної Америки, Австралії, Нової Зеландії, половини Африки, частини Азії.
Не менш впливовою була й інша тенденція, протилежна об’єднувально-уніфікаційній. Різноманіття правових систем зумовлене значною кількістю причин: значна кількість природних, географічних, кліматичних факторів породжують відмінності у соціальних умовах життя різних країн і народів, що визначає, у свою чергу, своєрідність національних правових систем. Умови правового життя острівної країни відрізняються від умов континентальної країни. Країни, що знаходяться на морському узбережжі, неоднакові порівняно з країною, що знаходиться у середині континенту. Правове життя відрізняє представників степової зони від мешканців пустелі і мешканців гір, правове життя у великій країні відмінне від правового життя у маленькій країні. Правове життя по-різному формується в різних кліматичних зонах, на різних континентах. Це зумовлено не просто якими-небудь природними чи погодними факторами, а насамперед тими економічними і соціальними відносинами, що є наслідком зазначених вище. Досить важливу роль відіграє джерело життєвих ресурсів; що зумовлює життєдіяльність суспільства. Надмірність чи відсутність орної землі, лісів, луків, спосіб і правове регулювання, користування водними ресурсами, природні засоби і комунікації, рельєф місцевості, вигідне чи невигідне географічне положення, а в майбутньому – наявність чи відсутність корисних копалин, гідроресурсів і джерела прибутків багато в чому зумовлює юридичні правила, які не можуть бути однаковими в різних умовах.
Відомо, що навіть близькі за своїм походженням народи мають несхожу ментальність, на одних швидше впливають урбаністичні тенденції, на інших – повільніше, одні є прихильниками общинного устрою, інші – індивідуального. Відповідно несхожими є і способи управління цими суспільствами, включаючи і правові. Унікальність історичного шляху, пройденого кожною країною, також зумовлює несхожість їхніх правових систем [215, c. 40–47].
Суспільство, що розвивається без агресивного впливу сусідів, розвивається за одними законами, а те, що зазнає агресії, – за іншими. Завойовники при цьому самі можуть сприйняти спосіб життя і право підкорених народів, а можуть нав’язувати свої норми життя.
Важливим атрибутом будь-якої держави є суверенітет, безумовна можливість здійснення влади, у тому числі й правової, на власній території без будь-якого стороннього втручання [188]. Цей суверенітет обмежений певною територією, за рамками якої він не дійсний. Територіально правова, тобто обмеженість його в просторі, є його суттєвою рисою і основним фактором, що зумовлює варіантність різних правових систем. Також слід відмітити, що держава (федеральна, унітарна), проводячи свою правову політику, не може не враховувати особливості історичного досвіду, набутого тим чи іншим регіоном. Так, у США досить великі особливості правової системи штату Луїзіана. У Франції (унітарна держава) досить значні особливості місцевого права у ряді департаментів, що зберігають дію германської системи права насамперед щодо питань, які регулюють земельну власність. Певні особливості демонструє законодавство Корсики і французьких заморських територій. Право Шотландії, з соціально-історичних причин, суттєво відрізняється від англійського права. Більше того, завжди і всюди існували території, які з різних причин мали свої особливості в законодавстві.
Відмінності між різними правовими системами зумовлені й іншими причинами. Економічні фактори є однією з причин відмінностей правових систем, що мають просторову характеристику. Будь-яка правова система становить досить високий рівень надбудови («суперструктури»), яка базується на відповідній економічній структурі суспільства, будь-яка правова система покликана відігравати роль найрізніших сфер суспільства і потреб економіки.
Просторова складова правових систем є досить суттєвою. Кожна з основних правових систем охоплює свій регіон: романо-германська – континентальну частину Європи і Латинської Америки, англосаксонська – Англію, її домініони, США, Ірландію. Ще більше це стосується так званих традиційних правових систем. Так, хоча правове життя Китаю, Японії, африканських країн у наш час зазнає значного впливу західних правових систем, проте місцеві звичаї і традиції відіграють тут виключно важливу роль при вирішенні значної кількості питань не тільки у сферах, що стосуються сімейних відносин, а й в питаннях кримінального права, бізнесу, національної політики, земельної власності й нерухомості. Можливо, у світі вже не залишилось країн; правові системи яких базувалися б виключно на релігійних чи національних постулатах. Ряд правових систем має «гібридний» характер унаслідок історичного шляху, що пройшла та чи інша країна (ПАР, Ізраїль). Багато в чому це зумовлено факторами просторового характеру – вони заселялися мешканцями інших країн, у яких панували різні правові системи.
Зростання міжнародних політичних, культурних контактів країн сприяє тому, що завдання визначення середовища конкретного права є надзвичайно актуальним.
Так, не існує єдиної думки стосовно взаємозв’язку між внутрішньодержавним і міжнародним правом. Більшість держав дотримується думки, що внутрішньодержавне і міжнародне право утворюють єдину систему. Одним із конкретних наслідків даного підходу є те, що норма міжнародного права автоматично стає складовою внутрішнього законодавства і повинна засновуватися судами [175, c. 300–307].
Просторовий вимір так чи інакше включений у всі юридичні відносини і юридичні ситуації. Індивідуалізація осіб і майна стає можливою внаслідок просторової локалізації. Позиціювання в просторі подій правового життя, зумовлене якими-небудь діями чи бездіяльністю, впливає на їх наслідки. Саме простір унаслідок різних правових ситуацій зазнає поділу, об’єднання, порівняння з іншими просторами, оцінки їх взаємоположення. У такому випадку простір виступає як підстава, сфера дії того чи іншого правового явища. Наприклад, право власності на нерухоме майно поширюється на певний простір – стосовно один одного визначають ціну нерухомого майна. Право може регулювати освоєння територій у різних середовищах (пошук корисних копалин), а також процес забудови міст. Право, що регулює сферу транспорту, шляхів, засобів зв’язку і комунікацій, має на меті подолання і підкорення собі дистанцій, що розділяють окремі простори. Право стосується не тільки повітряного простору, а й космосу. Наближеність або віддаленість осіб і майна визначають численні проблеми в різних галузях права.
Визначення людини щодо просторових характеристик визначає її приватні й публічні права, у деяких випадках право власності і право на працю. Сучасні національні законодавства різних країн характеризуються ставленням до іноземців, проте обмеження існують всюди. Певні просторові обмеження для громадян існують, як правило, всередині будь-якої держави. Існують і цілком природні обмеження політичних прав за просторовим параметром: неможливість здійснення пасивного, виборчого права в іншому суб’єкті федерації, штаті, провінції тощо, якщо йдеться про регіональні вибори.
Просторові характеристики досить актуальні у сфері процесуального права. Судова практика передбачає повноваження територіальної юрисдикції, оскільки важливо, де перебувають позивач і відповідач. Відсутність якої-небудь територіальної, просторової визначеності створює можливість уникнути відповідальності. Сучасна лібералізація законодавства, відсутність інституту прописки, прозорості кордонів тощо за деяких умов можуть створювати можливість для правопорушника уникати погляду судової системи.
Переміщення в просторі – процес, який у всі часи регулюється правом. Право, таким чином, здійснює регулювання певних дій, що відбуваються у просторі.
Сучасне право переважно виключає дискримінаційні засоби в управлінні простором, але залишає обмежувальні. Поділ територій, делімітація територіальних вод, регулювання районів лову риби та морепродуктів, використання повітряного і космічного простору є предметом міжнародного обговорення та регулювання міжнародним правом.
Обмеження пересування осіб по території може бути зумовлене еміграційними законами, галузевим законодавством.
Як зазначалося, багато юридичних фактів, що визначають характер взаємовідносин суб’єктів права, мають відбиток тієї чи іншої правової системи. Так, у розвинутих західних правових системах, як у романо-германській, так і англосаксонській, досить чітко регламентовані відносини між сусідами земельних ділянок, суспільного володіння нерухомістю, взаємних обмежень, і випливають з факту близького розміщення земель до будинку тощо. В українському праві в цій галузі існують певні прогалини, що пояснюється рядом причин.
Таким чином, розвиток суспільства передбачає існування у просторі, в тому числі й у правовому, що є складовою середовища чинного права, вивчення якого – важливий етап аналізу функціонування правових систем сучасності.
Вся работа доступна по Ссылке
