Захист трудових прав та права на соціальне забезпечення працівників прокуратури в адміністративному порядку
У світовій практиці накопичений великий досвід створення й функціонування розгалуженої системи інститутів, що сприяють забезпеченню захисту прав і свобод людини, проголошених у конституціях і закріплених у внутрішньому законодавстві. Важливим інструментом захисту прав і свобод особи, однією з організаційно-правових гарантій їх захисту виступає право на звернення. Людина може звертатися до будь-яких органів виконавчої, законодавчої, судової влади, до прокуратури, до омбудсмена.
Звернення громадян є способом відновлення порушеного права, способом усунення можливих порушень законності, одним зі засобів запобігання правопорушенням. Уперше в Основному Законі це право було закріплено в Конституції СРСР 1977 р. а також у Конституції УРСР 1978 р. Сьогодні в Конституції України 1996 р. передбачені наступні норми: усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (ст. 40).
В Україні діє комплексний закон – Закон України «Про звернення громадян». Відповідно до ст. 3 Закону під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Звернення адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, — невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів. На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну. Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються в першочерговому порядку [144].
Як ми відзначали раніше, судовий захист є за своєю природою найбільш чітко регламентованим та ефективним засобом захисту прав і свобод громадян. Однак позитивні боки правосуддя наразі мають багато в чому теоретичний характер. Проведення судової реформи не може дати миттєвий результат, а потребує тривалого часу. Тому не слід ідеалізувати судову процедуру розгляду скарг громадян. Розширення компетенції судів, удосконалення процесу судочинства не повинно супроводжуватися обмеженням можливості громадян захищати свої права по лінії адміністративної підпорядкованості.
Працівники прокуратури, як всі громадяни, мають право звертатися до державних органів за захистом своїх прав, зокрема трудових прав та права на соціальне забезпечення. Так, працівники прокуратури можуть звертатися до вищестоящих інстанцій для оскарження рішення про включення або невключення певного стажу в стаж роботи, який необхідний для призначення пенсії, про перерахунок пенсії тощо.
Слід відзначити, що Кодекс законів про працю України передбачає особливості розгляду трудових спорів працівників прокуратури. Так, відповідно до ст. 222 Кодексу, особливості розгляду трудових спорів працівників прокуратури, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.
Як справедливо відзначається в юридичній літературі, особливості розгляду трудових спорів категорій працівників, що перелічені в ст. 222 Кодексу законів про працю України, встановлені щодо спорів, які виникають у зв’язку із застосуванням дисциплінарних стягнень. Щодо інших трудових спорів, у яких беруть участь працівники прокуратури, жодних особливостей їх розгляду законодавством не встановлено [141].
Зазначені особливості полягають у вирішенні спорів, які виникають у зв’язку із застосуванням дисциплінарних стягнень, у порядку підлеглості, тобто шляхом звернення до вищестоящого керівника. Так, відповідно до ч. 3 ст. 48 Закону України «Про прокуратуру», за порушення закону, неналежне виконання службових обов’язків чи скоєння ганебного вчинку прокурори і слідчі несуть відповідальність згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України, який затверджується Верховною Радою України. Стаття 2 Дисциплінарного статуту прокуратури України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 6 листопада 1991 р. № 1796-ХІІ, закріплює такі вимоги: «працівники прокуратури повинні мати високі моральні якості, бути принциповими і непримиренними до порушень законів, поєднувати виконання своїх професійних обов’язків з громадянською мужністю, справедливістю та непідкупністю. Вони повинні особисто суворо додержувати вимог закону, виявляти ініціативу в роботі, підвищувати її якість та ефективність і сприяти своєю діяльністю утвердженню верховенства закону, забезпеченню демократії, формуванню правосвідомості громадян, поваги до законів, норм та правил суспільного життя».
За невиконання чи неналежне виконання службових обов’язків або за проступок, який порочить їх як працівників прокуратури, до працівників прокуратури застосовуються дисциплінарні стягнення (ст. 8 Дисциплінарного статуту прокуратури України).
До працівників прокуратури можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) догана; 2) пониження в класному чині; 3) пониження в посаді; 4) позбавлення нагрудного знаку «Почесний працівник прокуратури України»; 5) звільнення; 6) звільнення з позбавленням класного чину.
Стаття 10 Дисциплінарного статуту прокуратури України передбачає повноваження прокурорів різного рівня щодо застосування дисциплінарних стягнень. Так, Генеральний прокурор України має право застосовувати вищезазначені дисциплінарні стягнення в повному обсязі, за винятком позбавлення або пониження в класному чині державного радника юстиції 1, 2, 3 класів, що провадиться Президентом України за поданням Генерального прокурора України.
Статтею 11 Статуту передбачені правила та порядок вирішення питання про накладення стягнення. По-перше, дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню вини та тяжкості проступку. По-друге, прокурор, який вирішує питання про накладення стягнення, повинен особисто з'ясувати обставини проступку та одержати письмове пояснення від особи, яка його вчинила. В разі необхідності може бути призначено службову перевірку. У 2012 р. зазначена стаття була доповнена частиною другою, зміст якої зводиться до необхідності проведення службового розслідування з метою виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню корупційного правопорушення, або невиконання вимог Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції».
Строки застосування дисциплінарних стягнень визначені ст. 12 Статуту. Так, дисциплінарне стягнення застосовується протягом одного місяця з дня виявлення проступку, не враховуючи часу службової перевірки, тимчасової непрацездатності працівника та перебування його у відпустці, але не пізніше одного року з дня вчинення проступку. Строк проведення службової перевірки не може перевищувати двох місяців. У разі вчинення працівником діяння, не сумісного з перебуванням на роботі в органах прокуратури, його звільнення проводиться незалежно від часу вчинення проступку [145].
Дещо прояснивши питання щодо видів, правил, строків та порядку застосування дисциплінарних стягнень в органах прокуратури, перейдемо до особливостей оскарження їх застосування. Так, ст. 14 Статуту передбачає право працівників прокуратури оскаржити дисциплінарне стягнення Генеральному прокурору в місячний строк з дня ознайомлення з наказом про його застосування. Генеральний прокурор приймає рішення по скарзі в десятиденний строк, а в разі проведення перевірки — не пізніше одного місяця з дня її надходження. Про прийняте рішення повідомляється працівнику, який звернувся зі скаргою.
Генеральний прокурор України має право скасувати дисциплінарне стягнення, посилити або пом'якшити його. В разі незаконного пониження в посаді або звільнення працівника з посади Генеральний прокурор України видає наказ про поновлення на посаді з виплатою середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітній платі за час роботи на нижчеоплачуваній роботі, але не більш як за три місяці. Якщо не з вини працівника час вимушеного прогулу становить більше трьох місяців, Генеральний прокурор України може прийняти рішення про виплату середньомісячного заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Особливість розгляду трудових спорів, що передбачена статтями 14, 16 Дисциплінарного статуту прокуратури України, не виключає можливість звернення працівника прокуратури за їх вирішенням безпосередньо до суду. Власне це випливає з положень статей 55 та 124 Конституції України та підтверджується позицією Пленуму Верховного Суду України. Так, відповідно до п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 р. № 9, статтею 55 Конституції України кожній людині гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, а тому суд не повинен відмовляти особі в прийнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених законом, який це право обмежує.
Вся работа доступна по Ссылке
