Правове забезпечення реалізації адміністративно-правового статусу органів публічної адміністрації у сфері житлово-комунального господарства України

          Становлення України, як демократичної правової держави, проведення адміністративної реформи, та реформи адміністративного права зокрема, обумовило розробку нових підходів до врегулювання такої важливої сфери як житлово-комунальна, через яку реалізуються інтереси кожної людини у країні.          Як зазначено вище, Конституція України визначає, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека є найвищою соціальною цінністю. Тому одним з провідних завдань держави, а зокрема органів публічної адміністрації є створення відповідних умов для реалізації прав громадян у сфері житлово-комунального господарства. Ця надзвичайно важлива галузь надає фізичним і юридичним особам необхідні житлово-комунальні послуги та забезпечує життєдіяльність усієї держави. Крім того, варто зазначити, що на сьогодні в Україні у сфері житлово-комунального господарства функціонує близько 5 тис. підприємств і організацій, експлуатується майже 25 % основних засобів, задіяних в економіці держави, зайнято 5 % працездатного населення [164 с. 885]. Успішне виконання зазначеного завдання перш за все залежить від наявності дієвого та ефективного нормативно-правового регулювання відносин, що виникають у цій сфері.          Зазначимо, що наявність чітких правових регуляторів суспільних відносин у будь-якій сфері суспільного життя, а зокрема у сфері житлово-комунального господарства, через призму яких визначаються правила поведінки у суспільстві та державі є одним із важливих чинників ефективного функціонування будь-якого регульованого правом соціального явища. На думку С.С. Алексеева, одним із таких засобів виступає саме нормативно-правовий акт [69, с. 32]. Не вдаючись до детального аналізу поняття «нормативно-правовий акт», що міститься у науковій, довідковій літературі та чинному законодавстві, слід підтримати позицію тих вчених, які вважають, що нормативно-правовий акт – це офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це суб’єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, має неперсоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування [201, с. 86].          Водночас, вважаємо, що нормативно-правовий акт, який регулює суспільні відносини у сфері житлово-комунального господарства – це офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це суб’єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин у сфері житлово-комунального господарства.          Нині, діяльність органів публічної адміністрації у сфері житлово-комунального господарства регулюється низкою нормативно-правових актів, переважна частина яких була прийнята до початку 90-х років, що у свою чергу створює ряд перешкод, як теоретичної, так і практичної спрямованості, зокрема: по-перше, у забезпеченні ефективного функціонування даної галузі; по-друге, у задоволені потреб фізичних та юридичних осіб у сфері житлово-комунальних послуг; по-третє, щодо непривабливості даної галузі для приватних інвесторів; по-четверте, щодо відсутності можливості для самофінансування. Така ситуація може призвести до кризового стану галузі. Тому питання аналізу нормативно-правового забезпечення особливостей реалізації адміністративно-правого статусу органів публічної адміністрації у сфері житлово-комунального господарства є вкрай актуальним та необхідним для сьогодення.           Слід зазначити, що нормативно-правові акти, які регулюють суспільні відносини у сфері житлово-комунального господарства є обов’язковими для певних органів публічної адміністрації, що відповідальні за реалізацію державної політики у цій сфері, а також для юридичних осіб (незалежно від форми власності) та фізичних осіб (громадян, іноземців та осіб без громадянства), що є учасниками цих правовідносин. Норми визначених правових актів, на нашу думку, можна об’єднати у «законодавство у сфері житлово-комунального господарства», тобто сукупність нормативно-правових актів, які регулюють суспільні відносини у сфері житлово-комунального господарства щодо: утримання, обслуговування, експлуатації систем водо-, теплопостачання, водовідведення, газопостачання та іншого інженерного обладнання багатоквартирних житлових будинків, утримання, обслуговування і використання житлового фонду, кількості та якості житлово-комунальних послуг, формування цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, а також у сфері благоустрою населених пунктів та галузі поховання.          Слід уточнити, що правове регулювання діяльності органів публічної адміністрації у сфері житлово-комунального господарства здійснюється низькою нормативних актів, які відрізняються один від одного рядом ознаках: суб’єктами правотворчості, юридичною силою, порядком прийняття, назвою, порядком набрання чинності та дії тощо. На підставі аналізу складників правового регулювання діяльності органів публічної адміністрації зазначеної сфери, варто зазначити, що на нашу думку провідним критерієм щодо поділу нормативно-правових актів є їх юридична сила. Аналіз чинного законодавства, наукової та довідкової літератури свідчить, що на сьогодні у юридичній науці немає єдиного розуміння змісту поняття «юридична природа», однак основні позиції щодо розуміння цього поняття вказують на те, що юридична сила нормативно-правових актів виражає:          – по-перше, співвідношення актів один з одним – це співвідношення залежить від місця органу, який видав акт, серед органів державної влади, від місця акта в системі актів. Це вибудовує певну ієрархію нормативно-правових актів та створює певний порядок, що у свою чергу створює підстави для узгодження нормативно-правових актів;          – по-друге, здатність акта діяти, впливати, безпосередньо регулювати суспільні відносини; – по-третє, класифікацію нормативно-правових актів, яка має велике теоретичне та практичне значення, оскільки дозволяє з’ясувати правову природу того чи іншого акта, його ознаки, призначення. За допомогою класифікації фіксують закономірні, об’єктивні зв’язки між об’єктами, предметами реальної дійсності шляхом розподілу їх за відповідними рубриками (класами, видами, родами тощо), відтак, між ними краще розрізняються зв’язки та відносини. – по-четверте, як певну обов’язковість акта взагалі, так і пріоритетність його один щодо іншого. Найвищий ступінь такої пріоритетності виявляється у верховенстві таких видів нормативно-правових актів, як Конституція, закони.          За юридичною силою нормативно-правові акти поділяються на дві великі групи: закони і підзаконні акти. Слід зазначити, що в ієрархічній структурі законодавства провідне місце належить Конституції України і законам, що встановлюють відправні засади правового регулювання. Вони мають найвищу юридичну силу, є першоосновою всього законодавства. Так, закон – це нормативно-правовий акт, прийнятий в особливому порядку органом законодавчої влади (парламентом) або на референдумі, має вищу юридичну силу та регулює найбільш важливі суспільні відносини.          У теорії права визначено, що закон відрізняється від інших видів нормативно-правових актів такими ознаками: 1) приймається органом законодавчої влади (в Україні право приймати закони належить Верховній Раді України та безпосередньо народові шляхом проведення всенародного голосування (референдуму)); 2) порядок його підготовки й видання визначаються Конституцією та законом, зокрема Регламентом Верховної Ради України (в наведених актах визначена особлива процедура, тобто обов’язкова послідовність певних дій зі створення законів, яка називається законодавчим процесом). Порушення даного процесу призводить до визнання закону, що був прийнятий із певними порушеннями, що призводить до його скасування; 3) володіє вищою юридичною силою, відповідно, всі підзаконні акти повинні відповідати йому і ні в чому не суперечити. Це знаходить своє відображення у тому, що акти усіх інших органів держави повинні відповідати закону і не суперечити йому, окрім того, закон може бути скасований або змінений лише тим суб’єктом, який його встановлював; 4) регулює найбільш важливі, провідні, суспільні відносини: основи суспільного і державного ладу, права, свободи і обов’язки громадян, форма держави, повноваження органів державної влади тощо. Зокрема, відповідно до ст. 92 Конституції України: «виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов’язки громадян тощо» [201, с. 86–88].           Отже, необхідно відзначити, що відносини щодо діяльності органів публічної адміністрації у сфері житлово-комунального господарства регулюються Конституцією України [1], Кодексом України про адміністративні правопорушення [8]; Житловим кодексом України [6]; Цивільним кодексом України [58]; Господарським кодексом України [3]; Законами України «Про житлово-комунальні послуги» [24]; «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»; «Про приватизацію державного житлового фонду»; «Про відповідальність суб’єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій»; «Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію» [128]; «Про теплопостачання» [54]; «Про Загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2009-2014 роки»; «Про електроенергетику» [23] тощо, а також Указами Президента України, Постановами Кабінету Міністрів України; постановами, рішеннями та інструкціями відповідних міністерств інших центральних органів виконавчої влади; рішеннями місцевих державних адміністрацій; рішеннями органів місцевого самоврядування.          

Вся работа доступна по Ссылке