Зарубіжний досвід організації діяльності органів публічної адміністрації у сфері житлово-комунального господарства

          У цьому підрозділі дисертаційного дослідження буде проаналізовано зарубіжний досвід організації діяльності органів публічної адміністрації у сфері житлово-комунального господарства з метою виявлення позитивних аспектів такої діяльності і можливості їх впровадження до діяльності національної системи уповноважених суб’єктів даної сфери. Досвід розвинених країн показує, що житлово-комунальне господарство ефективно та якісно функціонує у тих державах, де воно належить державі, підпорядковане органам влади, має штат висококваліфікованих спеціалістів та менеджерів у даній сфері. Проте, в умовах ринкової економіки існує потреба у виникненні приватних (недержавних) установ щодо надання послуг у сфері житлово-комунального господарства.          Слід зазначити, що житлово-комунальне господарство займає провідне місце в економічній і соціальній структурах своїх країн залежно від соціального устрою і економічного рівня розвитку. Однак, у їх функціонуванні чимало спільного.          Характеризуючи визначений предмет варто зазначити, що аналіз наукових праць щодо організації діяльності органів публічної адміністрації у сфері житлово-комунального господарства свідчить, що це питання вже неодноразово було предметом розгляду у наукових працях таких вчених як: І.О. Драган «Державне управління процесами модернізації житлово-комунального господарства в Україні» [102, с. 71–89], О.Є. Кущ «Адміністративно-правове регулювання у сфері житлово-комунального господарства України в сучасних умовах» [121, с. 65–76] та ін. Проте, не зважаючи на привернуту увагу вчених до даної проблематики, наявності впровадження результатів цих досліджень до практичної діяльності, формування пропозицій щодо удосконалення існуючої системи житлово-комунального господарства, сучасного стану управління у даній сфері, якість житлово-комунальних послуг, що надаються населенню та ефективність реалізації органами публічної адміністрації заходів у сфері житлово-комунального господарства – не відповідає сучасним вимогам та потребам споживачів. Результати проведеного опитування Центром політичних ініціатив свідчать, що більшість населення 72,0 % незадоволені якістю послуг у сфері житлово-комунального господарства, 66,2 % опитаних респондентів зазначають про складність управління у сфері житлово-комунального господарства; 80 % респондентів вважають, що доцільно запозичувати досвід управлінням у сфері житлово-комунального господарства з країн Європи;           74 % опитаних зазначають про непрозорість тарифної політики та наявності корупційних схем у даній сфері [204].          Безумовно, наведені статистичні дані певним чином відображають деяку динаміку даної сфери, й ставлення суспільства до системи житлово-комунального господарства та діяльності органів публічної адміністрації у даній сфері. Однак, результати проведеного опитування мають ряд недоліків, зокрема:          – по-перше, недостатню об’єктивність. Так, проведене анкетування свідчить, що більшість респондентів (63,7 % – посадові особи органів публічної адміністрації у сфері житлово-комунального господарства) не можуть чітко визначити повного переліку органів публічної адміністрації у сфері житлово-комунального господарства. Відтак, одразу ж виникає питання: «Яким чином пересічний громадянин, без спеціальної освіти та досвіду роботи у даній сфері може мати уяву про систему управління у даній сфері та характеризувати її як складну?». – по-друге, некоректністю питань та відповідей. Результати наведеного вище опитування свідчать, що 80 % респондентів вважають, що варто переймати досвід управління у сфері житлово-комунального господарства у країн Європи. Однак, яких саме країн і який саме досвід не наводиться.          Безумовно, житлово-комунальне господарство у кожній окремій державі світу має певну специфіку. Однак, при всій різноманітності, унікальності й неповторності даної сфери, кожна з них формувалась під впливом майже єдиного комплексу зовнішніх і внутрішніх факторів та з єдиною метою, а саме: забезпечення потреб населення у житлово-комунальних послугах, а також утримання та забезпечення функціонування житлового та нежитлового фондів та ін. Переходячи до безпосереднього аналізу визначеного предмета дослідження, варто зазначити, що нині функціонує низка систем організації функціонування житлово-комунального господарства. У зв’язку з цим, вважаємо за доцільне звернути увагу на такі країни як: Сполучені Штати Америки (далі – США), Франція, Німеччина.          Отже, аналізуючи досвід США варто зазначити, що цю країну можна включити до порівняльного дослідження з двох причин: по-перше, аргументація, що представлена в літературі з проблеми забезпечення житлом та житлово-комунальними послугами, претендують на універсальність. Отже, можуть бути застосовуватися до будь-якої країні світу. По-друге, щодо питань лібералізації, США в усьому світі часто розглядаються як більш досвідчена і процвітаюча держава, яку повинні наслідувати країни, що розвиваються [121, с. 81].          Основною рисою, відмінною від України, в організації управління сфеpою житлoвo-кoмунальнoгo гoспoдаpства є те, що дана сфера знаходиться в управлінні місцевої влади, оскільки забезпечує реалізацію заходів з надання цих послуг [71]. Роль держави у цій сфері є незначною і полягає у визначенні мінімальних стандартів, нормативів та орієнтовної вартості таких послуг.           Одним із найбільш цікавих аспектів регулювання у сфері житлово-комунального господарства США можна назвати так звану стратегію вповноваження. Вона може бути зведена до наступних аспектів.          По-перше, це державна підтримка приватної пропозиції. Ця підтримка є основою стратегії уповноваження, тобто державне втручання має зосередитися на тому, щоб допомогти приват¬ному ринку стати більш ефективним. Стверджують, що для досягнення істотного поліпшення ситуації з житлом у країнах, які розвиваються, треба інакше розподілити відповідальність і налагодити співробітництво між державним і приватним секторами, оскільки не можна розраховувати на поодиноке досягнення успіху. Відповідно до такої нової стратегії уповноваження, державному сектору слід підтримувати й доповнювати дії приватного сектора, внаслідок чого перший припиняє робити все те, що з успіхом і заощадливо може виконати останній. Натомість, державі варто спрямувати зусилля на інші суміжні сфери, де приватні фірми не бажають вкладати капітал через ряд економічних чи технічних труднощів. По-друге, державна підтримка попиту на приватне житло. Уряд може сприяти задоволенню попиту різними шляхами. Один з них – безпосереднє забезпечення, при якому попит задовольняється за рахунок державної пропозиції. Уряд може надавати підтримку в іншій формі, допомагаю¬чи споживачам вийти на приватний ринок. Щодо державної підтримки задоволення попиту на приватне житло, можна застосувати традиційні аргументи на користь безпосереднього державного забезпечення. Залежно від обставин, уряд може підтримати попит на пропозицію з боку приватного сектора замість (чи на додаток) того, щоб безпосередньо забезпечувати громадян житлом. Якщо пряме державне забезпечення створює недобросовісну конкуренцію приватним постачальникам, то підтримка попиту на приватне житло надає додаткові переваги: вона стимулює розширення пропозицій з боку приватного ринку, створюючи платоспроможний сектор попиту.          

Вся работа доступна по Ссылке