Відвід слідчого

          Надання учасникам процесу, що захищають власні кримінально-правові або цивільно-правові інтереси, права на відвід слідчого є суб’єктивним засобом захисту відповідними учасниками процесу своїх прав та законних інтересів, бо внаслідок свого процесуального становища слідчий на стадії досудового розслідування наділений владними повноваженнями, своїми діями та рішеннями може докорінно вплинути на реалізацію прав та захисту законних інтересів інших учасників процесу, що надані їм та забезпечені кримінальним процесуальним законом.          Для підозрюваного дії та рішення слідчого пов’язані: з початком досудового розслідування (ст. 214 КПК України 2012 р.); з можливістю затримання (ст. 207 КПК України 2012 р.) і обранням відносно нього запобіжного заходу (ст. 176 КПК України 2012 р.); з викликом його на допит і власне допит (ст. 224 КПК України 2012 р.); обшуком (ст. 234 КПК України 2012 р.); освідуванням (ст. 241 КПК України 2012 р.); з вирішенням заявлених ним клопотань та іншим. Для підозрюваного, окрім зазначеного вище, кримінально-процесуальна діяльність слідчого пов’язана з дотриманням усіх його процесуальних інтересів при провадженні слідчих дій та прийняттям рішень: щодо строків розслідування, обсягу обвинувачення, кваліфікації діяння тощо.          Потерпілий реалізує у кримінальному процесі свої права та захищає свої законні інтереси головним чином через діяльність слідчого та прокурора. Ці права та законні інтереси потерпілого полягають у тому, щоб бути визнаним потерпілим від злочину (ст. 55 КПК України 2012 р.), щоб вчасно були вжиті заходи відшкодування йому моральної, фізичної, матеріальної шкоди, заподіяної злочином, щоб була можливість брати участь у процесі доказування фактичних обставин злочину і його наслідків.          Відповідно до п. 17 ч.1 ст. 3 КПК України 2012 р. «слідчий – службова особа органу внутрішніх справ, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань, уповноважена в межах компетенції, передбаченої КПК України 2012 р., здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень».          Виконання цих вимог закону в значній мірі залежить від об’єктивності, неупередженості слідчого. Тому слідчий не можуть брати участь у розслід         уванні справи за наявності обставин, перелічених у ст. 77 КПК України 2012 р. Особливими умовами досудового розслідування є одноосібне збирання та дослідження матеріалів провадження, безперервність у процесі розслідування конкретного провадження, досить обмежена гласність та неповна безпосередність дослідження та оцінки доказів – можуть частіше, ніж умови, у яких діє суд, породити необ’єктивність, однобічність, захоплення якоюсь однією версією, що може призвести і часом дійсно призводить до помилок та порушенню законності. У зв’язку з цим надзвичайно важливі заходи, що спроможні нейтралізувати негативні сторони обставин, у яких здійснюється діяльність слідчих і, тим самим, виключити однобічність, упередженість, обвинувальний ухил будь-кого у конкретному кримінальному провадженні.          Можливість успішного вирішення цього завдання, на наш погляд, залежить від двох факторів: 1) від характеру проведених у справі кримінальних процесуальних дій та характеру рішень, що приймаються слідчим;          2) від особистості слідчого.          Кримінальний процесуальний закон ставить перед слідчим завдання та покладає на нього обов’язок встановити особу, що вчинила злочин, та провести всебічне, повне та об’єктивне дослідження усіх обставин справи, що знаходиться у його провадженні.          Процесуальні завдання, що стоять перед слідчим, його обов’язки та права у тому вигляді, у якому вони сформульовані у діючому законодавстві, відповідають інтересам правосуддя, правам та законним інтересам громадян. Проте успішно вирішити їх та виконати обов’язки слідчий може лише тоді, коли проводить розслідування об’єктивно та неупереджено. Об’єктивність розслідування означає дослідження всіх обставин провадження, як таких, що підтверджують обвинувачення, так і тих, що особу виправдовують, як обтяжуючих, так і пом’якшуючих його відповідальність, що проводиться лише на підставі закону, за неупередженого підходу слідчого як до збирання та оцінки доказів, так і до вирішення усіх виникаючих у провадженні питань і усього кримінального провадження в цілому.          Під неупередженістю слідчого розуміється таке встановлене на основі закону його ставлення до підозрюваного, обвинуваченого, а також до до потерпілого, цивільного позивача та відповідача, їх представників, за якого слідчий забезпечує та охороняє їх права та законні інтереси, спрямовуючи свою діяльність лише на виконання завдань кримінального провадження.          Закон виходить з того, що слідчий повинен виконувати лише одну процесуальну функцію - розслідувати злочини. З огляду на це, законодавство не допускає участі зазначених осіб як інших учасників процесу: свідка, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, експерта, спеціаліста та ін. Суміщення в одній особі різних за своїм змістом процесуальних прав і обов’язків не створює належних умов для виконання завдань кримінального судочинства [293, с.216].          У КПК України 1960 р. передбачалося, що у випадку допиту слідчого в ході судового розгляду як свідка, він вже був не вправі у цій же справі проводити розслідування (у випадку повернення кримінальної справи на додаткове розслідування) і підлягав відводу.          Як приклад зазначеного положення можна навести ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 15.02.2011 р. у справі № 11-140/11, у якій зазначено наступне «відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 60 КПК України слідчий і особа, яка провадить дізнання, підлягають відводу: 1) коли вони є потерпілими, свідками, цивільними позивачами, цивільними відповідачами або родичами кого-небудь з них, а також родичами обвинуваченого.          У матеріалах справи встановлено, що слідчий був допитаний судом в даній справі в якості свідка. Після цього, за клопотанням прокурора справа була направлена на додаткове розслідування. Додаткове розслідування провів той самий слідчий, про що свідчать складені ним процесуальні документи. Відповідно до ч. 3 ст. 60 КПК України слідчий зобов’язаний був заявити самовідвід.          Оскільки слідчі дії вчинені особою, яка за законом не мала на це право, тому такі процесуальні документи не можуть братися до уваги як докази, вони вважаються нелегітимними і справа повертається на додаткове розслідування з мотивів неправильності досудового слідства» [301].          Наявність родинних зв’язків (незалежно від їх ступеня) між слідчим та іншими учасниками кримінальної процесуальної діяльності також ставить під сумнів об’єктивність досудового слідства, коли дізнання проводилось їх родичами.          У п. 1 ч. 1 ст. 77 КПК України 2012 р. йде мова про те, що слідчий підлягає відводу, коли він є членом сім’ї або близьким родичем сторони у кримінальному провадженні. Дане положення закону розповсюджується також на випадки родинних зв’язків цих осіб з підозрюваним, захисником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем чи їхніми представниками, експертами, свідками, спеціалістами, перекладачами, а також коли вони брали участь у справі як поняті, підозрювані, обвинувачені. Наявність цих обставин також викликає сумніви в об’єктивності слідчого. Питання про відвід слідчого у випадках наявності родинних зв’язків, не передбачених п. 1 ч. 1 ст. 3 КПК України 2012 р., вирішується у кожному випадку в залежності від обставин.          Як прикладом такого випадку можна навести ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Вінницької області від 13.06.2007 р. у справі № 11-а-439/2007 р., у якій зазначено, що «відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 60 КПК України слідчий підлягає відводу, коли він або його родичі заінтересовані в результатах справи. З матеріалів, пред’явлених адвокатом, та з пояснень засудженого вбачається, що слідчий є родичем потерпілого, що свідчить про зацікавленість родичів слідчого по справі. За таких обставин відповідно до положень ч. 2 ст. 60 КПК України слідчий повинен був заявити самовідвід, не чекаючи заяви про відвід.          Доводи з цього приводу засудженого не спростовані і підлягають перевірці під час проведення додаткового слідства. У разі їх підтвердження всі зібрані по справі слідчим докази по справі піддаються сумніву у зв’язку з їх недопустимістю, що потягне потребу проведення нових слідчих дій, пов’язаних з допитом потерпілого, свідків, пред’явлення обвинувачення якщо буде доведено вину обвинуваченого у вчиненні злочинів, проведенням інших слідчих дій» [307].          Ще однією вимогою закону є відсутність будь-якої особистої заінтересованості слідчого у результатах розслідування кримінального провадження. Тому особа, яка провадить досудове розслідування, не вправі брати участь у досудовому розслідуванні, якщо вона за своїм службовим становищем є начальником або підлеглим особи, щодо якої почато кримінальне провадження.          Цікавим прикладом застосування п. 3 ч. 1 ст. 77 КПК України 2012 р. стала ухвала Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області у справі № 398/1063/13-к від 20.02.2013 р. про задовлення відводу слідчого з огляду на те, що слідчий обвинувачується скаржниками в скоєнні злочину, пов'язаного з кримінальним провадженням № 42013120070000040, по якому подана скарга, при цьому слідчий не заперечує проти відводу в даному провадженні, оскільки вважає необхідним провести перевірку законності його дій, що є передбаченими п. 3 ч. 1 ст. 77 КПК обставинами [314].          Відчуття негативного ставлення слідчого та його позиції виникає у учасників процесу у результаті їх спілкування зі слідчим протягом провадження. Це зобов’язує слідчого до максимальної обережності у висловлюваннях та судженнях. Безумовно, слідчий, як будь-яка звичайна людина, не може бути байдужим та безстороннім споглядачем злочинів та їх наслідків. Однак, професійна етика [234, 116] вимагає від нього вміння приховувати свої почуття як до винуватця злочину, так і до його жертви.          Прикрим промахом також є необдумані виступи слідчого, представників органів дізнання у друкованих виданнях з інформацією про справу, у провадженні якої вони беруть участь. За наявності зазначених у ст. 77 КПК України 2012 р. підстав слідчий повинен заявити самовідвід, не чекаючи заяви про відвід та повідомити про це слідчого суддю. У іншому випадку він відводиться за ініціативою самого слідчого судді або за клопотанням іншого учасника процесу, передбаченого законом. Відповідно до ст. 77 за цими підставами відвід слідчому може бути заявлений обвинуваченим, потерпілим і його представником, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або їх представниками і захисником.          Самовідвід та його вирішення при досудовому розслідуванні зазвичай не створює складнощів, бо в більшості випадків у заявах про усунення від участі у провадженні слідчий вказує на конкретні обставини, що виключають за законом їх участь у цьому провадженні. Однак при дослідженні практики нам зустрічалися випадки заяв про самовідвід, у яких слідчі просять передати справу іншому слідчому, посилаючись на неможливість забезпечити об’єктивність та неупередженість по конкретному кримінальному провадженні, а фактично продиктованим бажанням позбавитися від небажаної, «неприємної та каверзної» справи. У якості доводів у такого типу заявах зазвичай висуваються вказівки на попереднє знайомство з підозрюваним, на зневажливу поведінку підозрюваного або потерпілого відносно слідчого або особи, що провадить дізнання, на відсутність психологічно контакту с учасниками по справі .          

Вся работа доступна по Ссылке