Теоретичні аспекти формування державних інвестиційних програм соціальної спрямованості
Основною стратегічною метою національної макроекономічної політики у середньо- та довготерміновій перспективі є створення умов для ефективного і динамічного економічного зростання та забезпечення добробуту громадян. [16, c.221; 76, с.82; 164, c.87]. Перехід від змішаної форми економіки індустріального суспільства до економіки постіндустріальної, або економіки інноваційного типу, трансформував і роль особистості у формуванні національного багатства держави. Люди перестали бути одним із факторів виробництва, а їх добробут, трудова, господарська та творча діяльність, стали найбільшою цінністю соціального відтворення. У свою чергу, система цілей, яка спрямована на підтримку та розвиток людського капіталу, формування та ресурсне забезпечення заходів для їх досягнення та створення інститутів, що реалізовують ці заходи, в сукупності утворює державну соціальну політику. Ефективна державна соціальна політика є співвідношенням економічного ефекту від проведених соціальних заходів і впливом цих заходів на соціально-економічний розвиток регіону і національної економіки в цілому. Реалізація соціальних заходів в ринковій системі координат визначається незбалансованістю між обмеженими ресурсами і необмеженими потребами при задоволенні суспільства соціальними благами та здійснюється із використанням галузей соціальної сфери.
У постіндустріальному суспільстві соціальна сфера визначає взаємодію індивідів та спільнот через функціонування соціальних інститутів та стає найважливішою сферою громадського життя [112]. Вона є комплексом галузей народного господарства, які беруть участь у задоволенні нематеріальних потреб людини та має значну питому вагу в сукупному обсязі ресурсів, котрі щороку споживаються суспільством. Галузі, що відносяться до соціальної сфери це: освіта, охорона здоров’я, фізична культура та спорт, культура та мистецтво, наука і т.д., у сукупності утворюють соціальну систему або соціальну сферу економіки, економічна діяльність якої в умовах соціалізму враховувалася лише у витратній частині народногосподарського обороту, оскільки вважалась такою, що не приносить доходу [74, c.8]. В даний час, обсяг виробництва цих галузей обґрунтовано включається в загальну вартість валового внутрішнього і валового національного продукту України, а функціонування соціальної сфери здійснюється через діяльність конкретних установ соціальної інфраструктури. Установи та підприємства соціальної інфраструктури (медичні, освітні, побутові, дозвільні тощо) забезпечують взаємодію матеріального середовища та соціальних суб’єктів з метою раціональної організації життєдіяльності людей [99, с. 94].
Розвиток виробничої і соціальної сфери в умовах обмеженості виробничих ресурсів нерозривно пов’язаний з постійним вибором між поточним споживанням благ та відмовою від споживання з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту. Даний процес в економічній літературі називається «інвестуванням» або «інвестицією».
Дослідники, що опрацьовують дану проблематику, дають різні визначення поняття інвестицій. Фактично, в Україні дане поняття формувалось двояко: одними науковцями було адаптовано поняття «інвестиції» із зарубіжних джерел, іншими модифіковано термін «капітальні інвестиції», що використовувався при централізованому управлінні економікою.
Термін «інвестиції», що запозичений нами із німецької мови (іnvestition) [187], має латинське походження (investio – одягаю, одягаюсь). Вітчизняна література радянського періоду інвестиції розглядала в основному з точки зору капіталовкладення, і тому категорія «інвестиції», по суті, ототожнювалася з категорією «капіталовкладення». Під капіталовкладеннями розумілися «витрати на відтворення основних фондів, їх збільшення і вдосконалення» [176].
Дж. Кейнс та його послідовники ототожнювали поняття «заощадження» та «інвестиції», які на його думку «мають бути рівні між собою, оскільки кожне з них рівне перевищенню доходу над споживанням» [56, c. 181; 88]. На нашу думку, заощадження є лише початковою ланкою інвестиційного процесу. Проте, заощадження не стануть інвестиціями, якщо прямо або опосередковано не будуть використані для розширення виробництва з метою отримання доходу в майбутньому.
Вся работа доступна по Ссылке
