Макро- та мікрорівень нормативного регулювання організації обліку і контролю праці та її оплати

          Організація оплати праці в Україні здійснюється відповідно до чинних нормативно-правових актів; генеральної угоди на державному рівні; галузевих та регіональних угод; колективних договорів; трудових договорів та інших внутрішніх документів підприємства. Така множина нормативних актів щодо регулювання праці та її оплати свідчить, що як найбільш важлива категорія економіки і соціального життя оплата праці регулюється у всіх своїх проявах – і як власне економічна категорія, і як облікова категорія, і як категорія об’єкта контролю та управління на всіх цих рівнях. За всіма цими ознаками і розглянемо нормативне регулювання праці та її оплати у сільському господарстві.           Нормативне визначення відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці» [173] щодо об’єкту та складових нашого дослідження дає наступне трактування:          заробітна плата – це винагорода, обчислена, зазвичай, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу [173].          Під системою оплати праці розуміють спосіб обчислення розмірів винагороди, що підлягає виплаті працівникам підприємства згідно із здійсненими ними витратами праці або за результатами роботи. Система оплати праці регулюється Кодексом законів про працю та системою угод, що укладаються на відповідних рівнях. Згідно зі ст. 96 Кодексу законів про працю України, основою організації оплати праці є тарифна система оплати праці, яка охоплює тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів, тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники) [166].          Нормативно-правове регулювання оплати праці як зазначає І. М. Щирба [206], охоплює ряд нормативно-правових актів, які мають різну юридичну силу, відповідно до якої їх можна розподілити за рівнями: конституційний, законодавчий, нормативний, методичний, організаційно-розпорядчий (табл. 1.9).          Загальноекономічний зміст категорії праці та оплати знаходить втілення на найвищих рівнях регулювання. Конституційний рівень передбачає регулювання відносин у сфері підприємницької діяльності на основі єдиного нормативно-правового акту – Конституції України [167]. Законодавчий рівень – це Закони і підзаконні акти (Постанови Верховної Ради України, Укази і Розпорядження Президента України, а також Постанови і Розпорядження Кабінету Міністрів України) що регламентують економічні, правові і організаційні основи оплати праці працівників, а також принципи обліку оплати праці.          

Вся работа доступна по Ссылке