Теоретичне використання інструментів грошово-кредитної політики

          Імплементація інструментарію грошово-кредитної політики для регулювання економіки регіону та формування ринкового механізму господарювання на макроекономічному рівні зумовлює необхідність дослідження західних концепцій використання грошово-кредитної політики та їх адаптації до економічних процесів в Україні, оскільки застосування різних теорій грошово-кредитного регулювання в історичному аспекті було зумовлено різноманітними об’єктивними економічними проблемами. Дослідження еволюції теорії грошово-кредитного регулювання економіки доцільно проводити згідно двох основних напрямків: абстрактної та прикладної теорій грошей. Прихильники абстрактної теорії грошей досліджували питання, що пов’язані з виявленням суті і внутрішньої природи та форми грошей. Прихильники прикладної теорії грошей - реальний механізм впливу грошового фактора на економіку, яким має бути його використання державою в її економічній і грошово-кредитній політиці [25, 28]. До прагматичних теорій грошей можна віднести кейнсіанську та монетаристську теорії грошей, що домінували в економічній науці у ХХ столітті.          У середині 30-х років ХХ ст. на Заході бере свій початок напрямок у теорії грошей – теорія переваг ліквідності, засновником якої є Джон Мейнард Кейнс – автор сучасної макроекономічної теорії. Д. Кейнс вперше піддав конструктивній критиці класичну теорію макроекономічного регулювання. Основи теорії грошей висвітлені у його наукових працях, насамперед у роботі “Загальна теорія зайнятості, відсотка та грошей”. На противагу класичній теорії ринкового саморегулювання і державного невтручання в економіку Д. Кейнс запропонував альтернативну макроекономічну теорію, в основі якої лежить державне регулювання економіки. Це явище отримало в науці назву – кейнсіанська революція, яка ґрунтувалась на наступних аспектах [25, 28, 33-35]:          1. Процентна ставка не є єдиним чинником і при вирішенні питання про необхідність інвестування. Важливим фактором, який визначає величину інвестицій є також норма чистого прибутку, очікуваного від інвестування.          2. Крім поточних заощаджень, на грошовому ринку існують два інші джерела інвестицій: готівкові заощадження та кредитні установи, які здатні мультиплікативно примножувати заощаджені гроші, внаслідок чого величина інвестицій може перевищити заощадження.          3. Процентна ставка гарантує забезпечення рівноваги між заощадженнями та інвестиціями, оскільки власники заощаджень та інвестори – це зовсім різні економічні групи, які в процесі прийняття рішень керуються неоднаковими мотивами. При цьому процентна ставка не відіграє ролі єдиною чинника, окрім неї, на рівень заощаджень впливають також інші фактори, які не відображають прагнення людей одержувати доходи від заощаджень. 4. Зниження ефективності капіталу. Зі збільшенням обсягів нагромадження капіталу норма прибутку зменшується відповідно до закону спадної продуктивності капіталу, дана тенденція обумовлюється зниженням можливостей реалізувати вироблені продукти за достатньо високими цінами внаслідок зменшення граничної схильності до споживання.          5. Кейнсіанці ставлять під сумнів класичне положення про високу еластичність цін і заробітної плати, особливо в бік зниження останньої при зменшенні сукупного попиту. 6. При визначенні об’єктів державного впливу на економіку кейнсіанці виходять із того, що головною причиною спаду виробництва є недостатність сукупного попиту. На їхню думку, відставання сукупного попиту від сукупної пропозиції породжують два головні фактори: психологія споживачів, тобто домашніх господарств – зі збільшенням їхнього доходу зменшується та його частка, яка йде на споживання, і збільшується та, яка спрямовується на заощадження.           Таким чином, зменшення граничної схильності до споживання знижує інвестиційний попит як компонент сукупного попиту. Згідно з кейнсіанською теорією, не пропозиція створює попит, а навпаки, попит створює власну пропозицію. Тому головним об’єктом державного втручання в економіку повинен бути сукупний попит, який у кейнсіанській теорії отримав назву «ефективний попит». Досліджуючи роль фіскальних і грошово-кредитних інструментів у стимулюванні сукупного попиту, кейнсіанці віддають перевагу першим. Це пояснюється тим, що під час спаду виробництва інвестиції слабо реагують на зниження процентної ставки. Отже, за цих умов грошово-кредитна політика є неефективною, тому головну увагу слід приділяти не зниженню процентної ставки, а фіскальній політиці на основі збільшення державних інвестицій, надання пільгових кредитів тощо.          Головна ідея вчення Дж. Кейнса полягає в тому, що збільшення кількості грошей в обігу доцільно до тієї межі, поки економіка у відповідь на випереджаюче зростання грошових ресурсів спроможна нарощувати обсяги зайнятості реальних виробничих ресурсів. За цією межею починається справжня інфляція, тобто будь-яке додаткове збільшення грошей здатне спричинити тільки зростання цін. Такий стан економіки науковець вважає небажаним, проте будь-які інші тенденції в даному напрямку він трактував як стимулюючі та безпечні для економіки. “Тільки у виняткових випадках збільшення кількості грошей буде супроводжуватися зменшенням розмірів сукупного ефективного попиту” [25, 28, 33-35]. У зв’язку з цим він критично оцінював думку, згідно з якої будь-яке збільшення кількості грошей в обігу і будь-яке зростання цін мають інфляційний характер.          Вивчаючи пряму пропорційну залежність між попитом і виробництвом від кількості грошей в обігу, кейнсіанці виходить з того, що економіка повинна мати не тільки ідеальну систему зворотних зв’язків, але, більш того, ідеальну виробничу організацію, яка спроможна відразу відновити порушену рівновагу між грошовими і фізичними параметрами економіки. Саме тому будь-яке додаткове збільшення грошової маси виявляється у збільшенні грошових доходів населення, що спричинить підвищення ефективного попиту, зайнятості, реальних доходів, що і встановить у системі колишню рівновагу. Проте, при повному використанні ресурсів в економіці система набуває стовідсоткової жорсткості, при якій будь-яке збільшення грошової маси зможе викликати лише підвищення цін, при цьому не впливаючи на реальні обсяги виробництва [25, 28, 33-35].          

Вся работа доступна по Ссылке