Поліцейська діяльність земських начальників

          Згідно з Положенням 1889 року до компетенції земських начальників належало широке коло питань, в першу чергу адміністративних та судових. Проте слід зауважити, що земські начальники входили до системи адміністративно-поліцейських місцевих органів управління селянами, а тому крім адміністративних та судових функцій, виконували ще поліцейські. Положення про земських дільничних начальників говорить про те, що вони доглядали за безпекою та суспільним правопорядком лише у разі відсутності певних чинів поліції, а саме: справників та приставів (ст. 24). Тому на думку А.В. Ващенко, певні елементи поліцейських функцій у діяльності земських начальників були пов’язані із наглядом за органами селянського самоврядування, на посадових осіб якого покладались функції з охорони порядку та спокою у селищі чи волості. Але ці дії земського носили скоріше адміністративний характер, а не поліцейський» [16, с. 226]. Однак, ми вважаємо, що це суб’єктивний погляд дослідника, не підкріплений історичними фактами.          Аналіз архівних матеріалів доводить, що поліцейські повноваження земських начальників були набагато ширше. Земські начальники були вагомою ланкою адміністративно – поліцейського апарату в боротьбі зі злочинністю. Губернатори мали величезні надії на введення цього інституту. Наприклад, Подільський губернатор прохав імператора про введення інституту земських начальників в його губернії. На його думку, саме земські начальники змогли б навести порядок у його губернії [229, арк. 5]. Таким чином, запровадження інституту земських дільничних начальників переслідувало мету наблизити владу до селян, що дало б змогу посилити контроль за ними. Цей нагляд був всебічним, саме тому новостворені посадові особи отримали і частину поліцейських повноважень.           Однак спочатку, треба розглянути, якими повноваженнями поліцейського характеру законодавець наділив земських дільничних начальників. На підставі ст. 23 «Положення про земських дільничних начальників» земському начальнику належало здійснювати нагляд за всіма установами селянського громадського управління та проводити ревізії зазначених установ як на власний розсуд, так і за дорученням губернатора чи губернського присутствія. Необхідно визнати широту та невизначеність повноважень земського начальника, вираженими у слові «нагляд». На практиці навіть земські начальники не могли визначити межи своєї компетенції у даній сфері. Як зазначив у своїй праці К.Я. Кожухар: «…два земських начальника, які однаково знають свої права та обовязки, можуть настільки по-різному розуміти їх, що одному і в голову не прийде привласнювати собі такі повноваження, які інший і не замислюється визнати такими, що йому не належать» [135, с. 103]. Цей нагляд земські начальники здійснювали різноманітними способами: ревізія документів, присутність у судових засіданнях волосного суду, збір інформації про посадових осіб, вивчення характеристик кандидатів на посади в волосне чи сільське управління тощо.           Підтримання правопорядку на території ввіреної дільниці було одним з питань, що належали до адміністративних повноважень земських начальників. В цих питаннях земські начальники тісно співпрацювали з місцевою поліцією, земським урядником та іншими поліцейськими чинами, надаючи один одному необхідну допомогу. Земських начальників запрошували у поліцейське управління для прийняття участі у нараді з питання реформи поліції. Хоча чинне законодавство не підпорядковувало місцеву поліцію земським начальникам, однак земським начальникам доводилося навіть захищати честь і гідність, життя членів сімей поліцейської команди [24, арк. 353].          На законодавчому рівні повітова поліція не підкорялася земським начальникам. Однак на підставі ст. 24 «Положення про земських дільничних начальників» у випадках відсутності на місці повітового справника та станового пристава саме земські начальники керували роботою як волосних старшин і сільських старост, так і нижніх чинів повітової поліції – поліцейських урядників, сотників та десяцьких на території всієї дільниці. Тому земські начальники наглядали і за поліцією. Наприклад, земський начальник 5-ї дільниці Роменського повіту «поставил на вид» волосним урядникам за їх бездіяльність при збиранні податей [72, арк. 35]. Цей вираз можна розуміти як попередження. Земський начальник 8-ї дільниці Одеського повіту пояснив десяцьким, що вони повинні безприкословно виконувати усі вимагання повітової поліції [63, арк. 10]. Все це свідчить про значне місце земських начальників у структурі адміністративно-поліцейського апарату та їх активну участь у боротьбі зі злочинністю.           Серед поліцейських повноважень можна виділити різні напрямки роботи земських начальників. Контролюючи питання пересування населення по території імперії з метою запобігання злочинам та своєчасному вияленню правопорушників, поліція в усі часи завідувала питанням видачі паспортів. Однак з часом в чинне законодавство було внесено відповідні зміни, внаслідок яких земські начальники були уповноважені здійснювати контроль за видачею паспортів місцевому населенню. Так, у 1893 р. земський начальник 4-ї дільниці Чернігівського повіту Красовський заборонив Слабинському волосному правлінню видавати паспорт мешканцю с. Шитовиці Р. Сиводіду, оскільки той самовільно переселився у Тавричеську губернію [93, арк. 5], що було порушенням положень Статуту про паспорта [214], а селянину Х. Брику, який постійно відлучався з дому і не дбав про свою сімю, було наказано видати паспорт лише після того, коли він забезпечить свою сімю [93, арк. 11]. В деяких випадках влада час від часу зверталася з проханням до земських начальників сприяти у видачі паспортів місцевому населенню. Так, у період Першої світової війни на прохання Чернігівського губернатора земські начальники мали сприяти у видачі паспортів робітникам, які наймалися на копі Донецького басейну, перевіривши попередньо чи не перебувають ці особи у складі діючої армії [26, арк. 111].          Підтримуючи правопорядок на своїй дільниці, земські начальники за наказом губернаторів мали вести нагляд за недопущенням в сільських місцевостях азартних ігор. Реагуючи на звернення губернатора, земські начальники давали відповідні розпорядження волосним старшинам [23, арк. 7].          Земські начальники здійснювали нагляд за дотриманням правил полювання в межах своєї дільниці як того вимагав циркуляр міністра внутрішніх справ від 28 січня 1902 р. за № 432 . Земські начальники, як відповідальні особи у питаннях забезпечення призову місцевого населення на військову службу, передавали до повітових у військових справах присутствій відомості про усіх осіб призовного віку, що знаходились під судом чи вже були ув’язнені, а до Міністерства юстиції передавали відомості про усі карні справи, які проходили по його дільниці. Земські начальники як члени повітового комітету із народної тверезості мали боротись із пияцтвом на території своїх дільниць. У другій половині XIX – на початку XX ст., коли влада особливо жорстко регламентувала порядок виробництва й обігу спиртних напоїв на території Російської імперії, на земських начальників було покладено обовязок перегляду мирських вироків про право торгівлі спиртними напоями [154, с. 383], а з січня 1892 р. за ініціативою Воронізького Губернського присутствія на земських начальників було покладено обов’язок видавати посвідчення про майновий ценз утримувачів “відерних винних складів з осіб селянського стану” [16, с. 142].           Незважаючи на постійні заяви урядовців про боротьбу з пияцтвом, вища бюрократія Російської імперії зробила першу реальну спробу поступитись фіскальним інтересам заради збереження соціального здоров’я та продуктивних сил найширших верств населення тільки напередодні Першої світової війни, коли Микола II видав рескрипт на ім’я міністра фінансів П.Л. Барка. У цьому документі проголошувався курс на «протверезіння» народу, який цілеспрямовано спивався від часів Івана Грозного. На цьому тлі тимчасові заборони горілчаної торгівлі в період мобілізації, що видавалися з початком світової війни, стали набувати постійного характеру до завершення бойових дій. У ліберальних колах це рішення сприйняли з великим піднесенням. Однак заходи щодо зменшення рівня споживання горілки не дали очікуваних результатів внаслідок непослідовності політики царського уряду [49].          

Вся работа доступна по Ссылке