Методологічні основи модернізації регіонального економічного простору

          Виходячи із загальносвітового постіндустріального тренду модернізаційних процесів, можна стверджувати, що основним завданням модернізації регіонального економічного простору в Україні на сьогоднішній день, виступає структурна перебудова економіки, яка передбачає розвиток високотехнологічних галузей, зокрема інформаційно-комунікаційних технологій, технологічне переоснащення виробничих потужностей у всіх сферах економічної діяльності. Відповідні напрями економічної політики обґрунтовуються в дослідженнях вітчизняних науковців [64, 74, 81, 184, 247, 281], та декларуються у змісті програмних документів уряду [197, 216]. Зміст механізмів формування та розвитку структурно-динамічних характеристик регіонального економічного простору з методологічної точки зору, доцільно розглядати у межах теоретико-методологічних підходів, що пояснюють функціонування економіки через хвилеподібний, циклічний процес зміни технологічних укладів. Основою цієї концепції виступають теорії довгих хвиль М. Кондратьєва та інноваційних циклів Й. Шумпетера, які пояснюють відхилення економіки від рівноважного стану впливом, що спричиняється на її розвиток оновленням й технологічною перебудовою основного капіталу та розповсюдженням інновацій на основі підприємницької функції. Інноваційній та імітаційній стадії розповсюдження інновацій у Й. Шумпетера [295], відповідають піднесення та занепад макроекономічної кон’юнктури в межах окремого циклу розвитку економіки за теорією М. Кондратьєва [124].           На основі своїх імітаційних математичних моделей М. Кондратьєв встановив хронологічні рамки трьох циклів починаючи з кінця XVIII ст., передбачив Велику депресію 1929-1933 рр. Встановивши тенденцію до скорочення циклів, він так само зробив довгостроковий прогноз до 2010 року, передбачивши закінчення п’ятого циклу у 2011-2013 роках й пов’язану з цим, чергову економічну кризу. Як довела сучасна історія, прогноз був вірний з невеликою погрішністю, яка пояснюється загальним прискоренням соціально-економічної динаміки.          Концепція циклічного розвитку економіки отримала подальший розвиток в теорії технологічних укладів С.Ю. Глазьєва і Д.С. Львова. Розвиток економіки розглядається в контексті великомасштабних технологічних зрушень й виходить з розуміння економічної динаміки як комбінації різноманітних факторів відтворення економічного потенціалу, що дає складну, різноманітну й багато в чому непередбачену картину. Згідно з гіпотезою, висунутою вченими чверть століття назад, довгостроковий техніко-економічний розвиток за своїм змістом представляє процес послідовного заміщення великих комплексів однотипних, технологічно сполучених виробництв – технологічних укладів. Їх зміст визначається діалектичним взаємозв’язком рівню технологічного розвитку всіх фаз виробництва товарів, а також існуючим типом суспільного споживання. Технологічні уклади змінюють один одного за циклічною логікою, приблизно кожні 100 років. Одночасно, зауважується на тому, що науково-технічний прогрес суттєво скорочує тривалість функціонування останніх технологічних укладів. Розвиток технологічного укладу носить нелінійний характер і може бути відтворений у вигляді послідовності двох логістичні кривих, перша з яких відображає зріст виробництв нового технологічного укладу в ембріональній фазі, в умовах домінування попереднього, а друга – у фазі зрілості, за якої, цей технологічний уклад заміщує попередній і стає основним носієм економічного росту [57, 151].          Технологічний уклад має складну структуру, що складається з елементів різного функціонального значення. Комплекс базисних, технологічно сполучених виробництв утворює ядро технологічного укладу. Технологічні нововведення, які обумовлюють формування ядра технологічного укладу та зміни технологічної структури економіки, одержали назву «ключовий фактор».           До теперішнього часу у світовому техніко-економічному розвиткові, починаючи з промислової революції XVIII ст., вчені виділяють життєві цикли шести технологічних укладів, що послідовно змінюють один одного, включаючи домінуючий у структурі сучасної економіки п’ятий – інформаційний технологічний уклад (див. Додаток Б).          Ключовими факторами домінуючого сьогодні у розвинених країнах технологічного укладу є мікроелектроніка та інформаційно-комунікаційні технології, тобто комплекс галузей, який у підрозділі 1.4. даного дослідження був визначений, як мережевий сектор економіки. До числа виробництв, що формують його ядро, входять електронні компоненти і пристрої, електронно-обчислювальна техніка, розробка програмного забезпечення, радіо- і телекомунікаційне обладнання, спутніковий зв’язок, лазерне устаткування, послуги з обслуговування обчислювальної та комунікаційної техніки.           На сьогоднішній день, ритми довгострокового техніко-економічного розвитку вказують на те, що цей технологічний уклад у розвинених країнах близький до меж свого росту – коливання цін на енергоносії, світова фінансова криза – ознаки завершальної фази життєвого циклу домінуючого технологічного укладу й початку структурної перебудови економіки на основі наступного. Формування шостого технологічного укладу пов’язане з освоєнням нанотехнологій для конструювання нових матеріальних об’єктів, а також клітинних технологій зміни живих організмів, включаючи методи генної інженерії. Подальший розвиток одержать гнучка автоматизація виробництва, космічні технології, виробництво конструкційних матеріалів із заздалегідь заданими властивостями, атомна промисловість, авіаперевезення, розширення масштабів використання водню як екологічно чистого енергоносія. Поглибиться інтелектуалізація виробництва, що спричинить перехід до безперервного інноваційного процесу в більшості галузей і безперервної освіти в більшості професій. У структурі споживання домінуюче значення займуть інформаційні, освітні, медичні послуги.          

Вся работа доступна по Ссылке