Формування стратегії постіндустріальної модернізації регіонального економічного простору
Глобалізація світового господарства і відкритість національної економіки призводять до того, що навіть на локальних (регіональних) ринках існує глобальна конкуренція. Необхідність формування конкурентоспроможної регіональної економіки в умовах глобалізації та постіндустріального розвитку обумовлює використання стратегічного підходу в управлінні модернізацією регіонального економічного простору.
Стратегічний підхід базується на динамічних аспектах розвитку, розробка його методологічних положень належить І. Ансоффу [28]. При статичному підході регіональний економічний простір розглядається в межах стабільних зовнішніх зв’язків, цілі розвитку, що вирішуються у цьому випадку системою управління, носять оперативний (поточний) характер. Динамічний підхід до управління регіональним економічним простором передбачає його розвиток в контексті умов зовнішнього середовища, які постійно змінюються, а відповідні цілі управління мають стратегічний характер. Регіон функціонує одночасно у двох режимах: оперативному (статичному) і стратегічному (динамічному).
Сучасна система управління модернізацією регіонального економічного простору, що формується у межах постіндустріальної парадигми на основі системно-тектологічного підходу, покликана вирішувати широкий спектр завдань, використовуючи при цьому різноманітні методи та засоби впливу. Необхідною умовою забезпечення їхньої узгодженості виступає відповідна стратегія розвитку кожного регіону.
Стратегія, на нашу думку, це поточне розуміння цілей розвитку регіонального економічного простору, шляхів їхнього досягнення й механізмів взаємодії різних суспільно-економічних груп для їхнього обговорення, уточнення й зміни у майбутньому [17].
Виходячи зі специфіки принципів кон’югаційної інтеграції економічної діяльності, процес розробки стратегії повинен бути побудований таким чином, щоб у нього були залучені всі провідні соціально-економічні групи регіону, які представляють інтереси всіх верств населення.
Основним принципом формування стратегії постіндустріальної модернізації регіонального економічного простору в межах системно-тектологічного підходу виступає узгодження інтересів різних соціально-економічних груп, а не нав’язування вже готової стратегії, як це часто буває у вітчизняній управлінській практиці.
Узгодження інтересів – складне завдання, яке не завжди можна успішно вирішити. Особливо важким є це завдання, коли мова йде про короткострокові цілі і поточні інтереси. Оскільки на цьому етапі виникає занадто багато протиріч, отже існує дуже мала ймовірність досягнення консенсусу. Тому узгодження інтересів необхідно починати з довгострокових цілей та орієнтирів.
Процедура узгодження цілей повинна бути побудована таким чином, щоб можна було рухатися крок за кроком від більш віддалених цілей до менш віддалених, від цілей до шляхів їхнього досягнення й механізмів реалізації рішень. Тому одним з перших завдань є визначення бажаного майбутнього.
Широке обговорення майбутнього й досягнення згоди між провідними соціально-економічними групами – основа формування стратегії постіндустріальної модернізації регіонального економічного простору. При цьому мається на увазі відкрите зіткнення ідей під час обговорення майбутнього й конструктивна взаємодія різних суспільних сил у сьогоденні. Згода про шляхи розвитку в майбутнє повинна бути досягнута раніше, ніж майбутнє перетвориться в сьогодення. Розуміння майбутнього – це не вільні фантазії. Воно має базуватись на розумінні глобальних процесів у світі, тенденцій світового економічного розвитку й сутності глобальної конкуренції.
Розвиваючи стратегію, необхідно переорієнтувати суспільний погляд, від обговорення минулого перейти до активного обговорення майбутнього. Цей процес не відбудеться сам по собі він вимагає спеціальної організації. Відповідне організуюче начало має бути закладене в самому механізмі формування стратегії модернізації регіонального економічного простору.
Стратегія не є застиглим програмним документом, що декларує розвиток суспільства або містить визначений перелік готових рішень. Важливе значення має система зворотних зв’язків і основна парадигма. Парадигма визначає бачення поточної ситуації та її оцінку, границі системи й стратегічні цілі. У результаті дій можуть бути змінені стратегія, розуміння меж системи й оцінка поточної ситуації. Саме ці характеристики визначають розуміння стратегії, як процесу, що розвивається.
