Системний підхід та інтегральна оцінка розвитку мережевого сектору економіки регіону
У сучасній вітчизняній економічній науці дослідження мережевого сектору економіки та його впливу на показники розвитку макро-, мезо-, мікрорівнів функціонування є доволі поодинокими на відміну від західної науки. Труднощі економічного аналізу функціонування мережевого сектору економіки в Україні обумовлені нерозвиненістю служб статистики й моніторингу в області інформаційно-комунікаційних технологій та їхнього застосування. Додатковим ускладненням виступає віднесення фінансових вкладень в інформаційно-комунікаційні технології до видаткової частини бюджету підприємств, а не в інвестиції. Частина економічної діяльності господарюючих суб’єктів перебуває в тіньовій сфері, що також негативно позначається на об’єктивності досліджень.
Виходячи з вищевикладеного, а також для досягнення цілей представленого дослідження, ми вважаємо за необхідне розробити методологію визначення ступеню розвитку мережевого сектору економіки на рівні регіонів та країни в цілому, яка базуватиметься на підходах покликаних надавати адекватну інформацію щодо реального змісту, основних напрямів розвитку, слабких місць та територіальної диференціації за рівнем цифрового розриву, що надасть можливості для більш ефективних теоретичних досліджень та практичного розвитку мережевого сектору економіки, як в окремих регіонах, так, і в масштабі всієї національної економіки.
Однією з головних особливостей економічного простору в Україні є великий ступінь регіональної диференціації його розвитку. За оцінками вітчизняних дослідників М. Барановського [30], Ф. Заставного [109], В. Олійник [173], І. Прокопи, Л. Шепотько [204], С. Романюк [217], розходження показників соціально-економічного розвитку сягають від 3-4 до 10-12 разів.
Необхідною базою ефективного управління розвитком мережевого сектору економіки є адекватна система оцінки ступеню та темпів його розвитку, яка враховуватиме особливості національного та регіонального економічного простору.
Основні первинні дані повинні черпатися з доступних статистичних джерел й аналітичних звітів господарюючих суб’єктів. Вторинні й відсутні дані повинні легко розраховуватися. З цією метою в нашому дослідженні на основі специфічних характеристик трансформаційної економіки та можливостей вітчизняної статистики, а також з урахуванням методичних підходів пропонованих такими міжнародними організаціями, як Всесвітній банк, Економічний форум у Давосі, ЮНКТАД ООН, ЮНЕСКО, Європецський інститут адміністрації, Міжнародний союз електрозв’язку, розроблено відповідну методологію визначення степеню розвитку мережевої економіки на регіональному рівні. Вона базується на системно-процесному підході, враховує основні загальноприйняті методологічні принципи досліджень статики та динаміки економічних процесів і включає в себе систему індикаторів та індексів, що відображають ступінь розвитку різних сфер мережевого сектору економіки.
Системний підхід до аналізу процесів, що відбуваються в економічному просторі виступає інструментом, використовуючи який можна успішно вирішувати різноманітні завдання управління економікою, а визначення національного господарства як цілісної системи дозволяє оцінювати ефективність функціонування економічних систем регіонального рівня з єдиних методологічних позицій. В економічних дослідженнях використання системного підходу полягає в розчленовуванні складного явища на складові елементи, вивчення їхніх властивостей та взаємодії. Відомий економіст-кібернетик М. Федоренко розуміє під системним підходом до вивчення економічних явищ «…комплексне вивчення економіки як єдиного цілого з позицій системного аналізу» [261, с. 517]. Уточнення даного поняття дає Л. Лопатніков, який вважає, що системний підхід до вивчення об’єктів, що складаються із взаємозалежних елементів, «...передбачає врахування їхніх взаємозв’язків, вивчення окремих економічних об’єктів як структурних частин більш складних систем» [148, с. 489]. На наш погляд, наведені визначення недостатньо конкретизують поняття системного підходу, що не дозволяє виділити системний підхід із всієї сукупності методів аналізу економічних явищ. Системний підхід передбачає застосування ряду методологічних положень загального характеру до дослідження систем. І. Сироєжин уточнює, що ці методологічні принципи й теоретичні положення дозволяють розглядати кожний елемент системи в його зв’язку та взаємодії з іншими елементами, простежувати зміни, що відбуваються у системі в результаті зміни окремих її ланок, вивчати специфічні системні якості (емерджентні властивості), робити обґрунтовані висновки щодо закономірностей розвитку системи, визначати оптимальний режим її роботи [232]. Можна зробити висновок, що системний підхід – це методологія дослідження, в основі якої лежить системний аналіз.
Вся работа доступна по Ссылке
