Дефінітивне визначення поняття „статутна нормотворчість у місцевому самоврядуванні”

          Одним із векторів реформи конституційної моделі місцевого самоврядування, засади якої зафіксовані у проекті Концепції внесення змін до Конституції України [115], який 21 червня 2013 р. прийняла за основу Конституційна Асамблея, виступає впорядкування суспільних відносин, які виникають у сфері видання та застосування муніципальних правових актів. Зокрема, у проекті Концепції йдеться про необхідність „посилення конституційно-правового визначення ролі органів місцевого самоврядування як суб’єктів, відповідальних за вироблення й реалізацію місцевої політики, програм місцевого розвитку, закріплення головних повноважень цих органів”, а також „закріплення положення про те, що територіальні громади приймають статути у порядку, визначеному законом”. Отже, можна відзначити, що проблематику статутної нормотворчості у місцевому самоврядуванні піднято на рівень конституційного регулювання, що свідчить про важливість та значення статутів територіальних громад у муніципальному будівництві сучасної України.          Муніципальна нормотворчість (у т. ч. статутна нормотворчість у місцевому самоврядуванні – З. І.) є одним із важливіших напрямів діяльності органів та посадових осіб місцевого самоврядування. Приймаючи правові акти, дані суб’єкти упорядковують відносини у сфері організації місцевого самоврядування у конкретній територіальній громаді.          Враховуючи, що муніципальна нормотворчість регулюється на різних рівнях публічної влади (загальнодержавному та місцевому), а також у різних формах (конституційне, законодавче та підзаконне регулювання, у т. ч. статутна нормотворчість у місцевому самоврядуванні) муніципальні нормативно-правові акти та діяльність суб’єктів місцевого самоврядування щодо їх ініціювання, розробки, прийняття та реалізації має певні особливості, які потребують свого наукового осмислення та доктринального супроводу.          Так, статут територіальної громади та інші акти, які приймаються на локальному рівні (регламенти рад, положення про громадські слухання та місцеві ініціативи тощо), мають низку характерних юридичних властивостей, які відрізняють їх від інших правових актів, які приймаються в Україні. Як зазначає К. О. Сергєєва, саме в юридичних властивостях муніципальних правових актів знаходить вираження специфіка муніципальної правотворчості як виду діяльності органів та посадових осіб місцевого самоврядування [237, с. 3].          Пріоритет у сфері муніципальної нормотворчості (з т. з. кількісних показників прийнятих актів – З. І.) належить представницьким органам, у виключному віданні яких знаходиться видання актів з важливіших питань функціонування територіальних громад, а також актів, які зачіпають права і свободи громадян. Крім того, на рівні місцевого самоврядування, у контексті нормотворчості (у першу чергу – статутної нормотворчості – З. І.), важливе значення має діяльність населення, як основного джерела та носія влади. Населення, реалізуючи своє право на самоврядування, безпосередньо бере участь у прийнятті муніципальних правових актів, або опосередковано впливає на процес їх прийняття.          Муніципальні правові акти, які приймаються територіальними громадами, органами та посадовими особами місцевого самоврядування утворюють ієрархічну систему, що заснована на принципі юридичної сили актів. Відносно системи муніципальних правових актів, особливо місця у ній статуту територіальної громади, у вітчизняній правовій науці ведуться дискусії [91-92; 95; 98;187; 296], багато у чому зумовлені неточностями законодавства про місцеве самоврядування. Усе це обумовлює актуальність та значущість даного дисертаційного дослідження в цілому та, зокрема, необхідність пошуку оптимального дефінітивного визначення поняття „статутна нормотворчість у місцевому самоврядуванні”, аналізу характерних ознак, притаманних цьому феномену.          Для досягнення цієї мети, необхідно вирішити наступні завдання:          - з’ясувати місце та роль муніципального статутного права у системі права та системі сучасного муніципального права як нормативно-правової основи статутної нормотворчої діяльності у місцевому самоврядуванні;          - розкрити правову природу та юридичні властивості статуту територіальної громади як акту локальної саморегуляції та результату статутної нормотворчої діяльності у місцевому самоврядуванні;          - дослідити поняття статутної нормотворчості у місцевому самоврядуванні, виявити її сутнісні, змістовні, функціональні та інші характеристики.          Дослідження муніципального статутного права в системі права та правовій системі України, його місця у системі сучасного муніципального права, основних тенденцій становлення, закономірностей функціонування, методів правозастосування, принципів вдосконалення його норм та інститутів, характеристик основних принципів та засад тощо – все це не лише визначає предмет, методи, систему, функції муніципального статутного права, а й відображає систему суспільних цінностей (соціальних, ідеологічних, юридичних, культурно-історичних тощо), віддзеркалює життєдіяльність та рівень розвитку самої системи місцевого самоврядування в Україні.          Процес становлення та розбудови сучасної української державності збігся у часі з модернізацією політичної системи, реформуванням системи права та системи законодавства, становленням якісно нових демократичних інститутів публічної влади, формуванням громадянського суспільства, утвердженням нових принципів економічної системи, що базуються на ринкових відносинах та розвитку підприємництва. Це об’єктивно привело до суттєвих змін у системі національного права України, появі в ній нових галузей як приватного, так і публічного права. Однією з таких нових галузей права є муніципальне право, яке сьогодні перебуває на етапі становлення, що потребує наукового обґрунтування її місця в системі національного права, визначення предмета, системи та джерел, наукової розробки відповідного категоріального апарату. Втім, розвиток правової, організаційної, територіальної, фінансово-економічної основ місцевого самоврядування дозволяє нам однозначно констатувати про формування муніципального права як нової галузі права України [41; 46; 117; 121; 136; 155].          За всієї складності, суперечливості процесів становлення муніципального права та пошуку предметної спрямованості муніципального правового регулювання [42], очевидним є той факт, що в основі цих процесів знаходяться об’єктивні умови. У кінцевому випадку вони пов’язані з виникненням у пострадянській період нової української державності та нової правової системи. Стрімкий розвиток законодавства про місцеве самоврядування об’єктивно детермінував внутрішню галузеву диференціацію норм і інститутів муніципального права як галузі права. Зокрема, важливим елементом його системи поступово стає муніципальне статутне право. Традиційно, муніципальне право відносять до публічного права, бо стосується насамперед і головним чином самостійного інституту публічної влади – безпосередньої і представницької місцевої (локальної) влади (демократії) [155, с. 5-6]. Так, В. В. Кравченко та М. В. Пітцик зазначають, що поява галузі муніципального права тісно пов’язана, зі становленням та розвитком в Україні місцевого самоврядування – відносно самостійної форми публічної влади, що характеризує право та здатність територіальних соціальних спільнот – територіальних громад – самостійно вирішувати питання місцевого значення [121, с.5].          За В. Ф. Погорілком, місцева (муніципальна) влада – це самостійний вид влади в системі народовладдя. Він зазначав, що це дає підстави стверджувати, що муніципальні норми мають відносно самостійний предмет свого впливу, а їх система утворює самостійну галузь права України – муніципальне право України [155, с. 7-8]. У свою чергу, М. І. Корнієнко, досліджуючи проблеми місцевого самоврядування через призму муніципального права наголошує, що важливою особливістю муніципального права є те, що в якості його джерел може виступати і так зване статутне право, основними джерелами якого є статути самих територіальних громад та інші нормативно-правові акти, які приймаються органами місцевого самоврядування [117, с. 14]. Нерозривність права і держави пов’язана з необхідністю управляти суспільними процесами в державі. Функції права – це напрями або види впливу права на суспільні відносини, в яких виражається роль і призначення права у суспільстві й державі, його соціальна цінність та найважливіші риси [190, с. 313], а відтак функція інститутів муніципального права, зокрема, його місцевої підсистеми у вигляді муніципального статутного права – це напрями або види впливу актів статутної нормотворчості на суспільні відносини у місцевому самоврядуванні, втілення волевиявлення локальної соціальної спільноти – територіальної громади на процес вирішення питань місцевого значення в межах закону та під свою відповідальність. У цьому контексті заслуговує на увагу позиція Б. М. Ярового, який визначає сутність муніципальної правотворчості як функцію, спрямовану на виявлення волі місцевого співтовариства (населення), формування відповідно до цього владних нормативно-правових приписів та, як наслідок, закріплення цих приписів у нормативних актах місцевого самоврядування [304, с. 21].          Соціальна значимість права полягає, передусім, в тому, що під впливом правових норм на свідомість та поведінку учасників суспільних відносин ці останні набувають певного порядку (правопорядку), необхідного для нормального розвитку будь-якого суспільного організму. З цього витікає, що право не є хаотичною сумою правових норм, а є цілісною соціальною системою, якій притаманне діалектичне поєднання двох засад – єдності та диференціації. У зв’язку з цим єдина система права поділяється на окремі частини – галузі, а ті у свою чергу на підгалузі та інститути.          Щоб дати в рамках даного дослідження визначення муніципальному статутному праву з точки зору його ідентифікації у правовій системі, системі права та системі муніципального права, необхідно, по-перше з’ясувати змістовно-функціональні характеристики системи норм муніципального статутного права в регулюванні суспільних відносин, та, по-друге дослідити, якими є якісно однорідні суспільні відносини, що потребують муніципального статутного правового врегулювання, тобто проаналізувати метод і предмет правового регулювання даної системи соціально-правових норм.          Найбільш поширеними в системі права є об’єднання норм права в певні групи, на основі особливостей методу і предмета правового регулювання. Провідною складовою частиною системи права є його галузь, яка об’єднує норми права, витікаючи з єдності предмета і методу правового регулювання. Однією з таких галузей права є муніципальне право – система правових норм, покликаних регулювати ті суспільні відносини, які з’явилися і розвиваються в зв’язку з визнанням та гарантуванням місцевого самоврядування.          

Вся работа доступна по Ссылке