Етапність кримінального провадження та її вплив на розроблення тактичних операцій
В теорії криміналістики проблема стадійності кримінального провадження, етапності досудового розслідування і судового розгляду злочинів залишається дискусійною. Більше того, висловлені з цієї проблематики судження науковців носять, як правило, загальний характер, без належного аналізу і пояснення. Зважуючи на зазначене, можна констатувати, що проблема виокремлення стадійності (етапності) кримінального провадження у криміналістиці та з’ясування їх впливу на формування тактичних операцій ще не знайшла відповідного вирішення, а з урахуванням її суттєвого значення для формування концепції тактичних операцій і підвищення ефективності процесу розслідування (судового розгляду), вона вимагає більш активних наукових пошуків.
За визначенням більшості вчених-криміналістів на процес формування тактичних операцій окрім виду злочину впливає й етапність його розслідування [19, 39, 430, 619] ). Так, В. К. Гавло зазначає, що розроблення тактичних операцій є однією з властивостей, притаманних будь-якому етапу системи кримінального судочинства [144] ). Їх проведення, на думку Л. Я. Драпкіна, становить собою процес пізнання по кримінальній справі, виступає єдністю інформаційної й логічної сторін у розслідуванні, зумовленого етапами останнього [203] ). Розвиваючи й поглиблюючи цю думку, М. П. Яблоков слушно зауважує, що на підставі вчення про першочергові та інші слідчі дії й науки «дослідження операцій», яка сьогодні успішно розвивається, необхідно розкрити зміст і структуру окремих етапів розслідування й наукові засади вибору найбільш оптимальних варіантів комплексів слідчих дій з урахуванням різних слідчих ситуацій [715] ).
Вивчаючи питання етапності розслідування злочинів з метою теоретичного розроблення і практичного застосування положень окремих криміналістичних методик, А. В. Шмонін правильно зазначає, що важливо: а) визначити межі кожного етапу технології розслідування, ґрунтуючись на положеннях кримінально-процесуального законодавства; б) розробляти в рамках окремих криміналістичних методик конкретні типові тактичні комплекси (операції), які відповідали б кожному етапу розслідування [694] ).
У спеціальній літературі вже приділялася певна увага дослідженню етапів розслідування. Найбільш важливі аспекти періодизації останнього знайшли своє відбиття в публікаціях багатьох криміналістів. Разом із тим, донині ще не досягнуто одностайності розуміння у визначенні етапів розслідування. У цьому сенсі, як справедливо зазначає В. К. Гавло, «різноманітність позицій дослідників можна пояснити неоднозначним тлумаченням поняття «етап розслідування» [144] ).
Розкриття зазначеної проблеми потребує насамперед визначення терміна «етап». Він трактується як окрема частина чого-небудь; окремий момент, період, стадія в розвитку [112] ); відрізок часу, що має характерні ознаки, стадія у розвитку чого-небудь [454] ). Отже, в загальновживаному значенні під цим терміном слід розуміти окремий період, проміжок часу, стадію розвитку досліджуваного явища, на якому вирішуються певні завдання за допомогою окремих засобів.
У криміналістичних джерелах також висловлені судження щодо поняття «етап розслідування». Приміром, Р. С. Бєлкін під ним розумів частину процесу розслідування, у ході якої вирішуються певні завдання [51] ); І. М. Лузгін зазначав, що «етап розслідування це такий його елемент, що становить собою взаємозалежну систему дій, об’єднаних єдністю завдань, умовами розслідування, специфікою криміналістичних прийомів» [425] ); А. Ф. Волобуєв це поняття розглядає як певний проміжний пункт у процесі розслідування злочину, що характеризує стан слідства з точки зору повноти вирішення його завдань і визначається прийнятими процесуальними рішеннями по кримінальній справі [131] ). У свою чергу С. Ю. Косарєв указує, що етап розслідування це та його частина, якій характерна наявність системи взаємопов’язаних і взаємозумовлених слідчих та інших дій і заходів, а також тактичними операціями, об’єднаними потребою вирішення відповідних завдань розслідування, умовами останнього і специфікою криміналістичних прийомів [356] ). В. К. Гавло цю криміналістичну категорію тлумачить як просторово-часовий, об’єктивно фіксований відрізок у загальній системі розслідування, якому властиве настання якісно визначених змін, пов’язаних з встановленням (не встановленням) обставин предмета доказування в результаті проведення слідчих та інших дій, об’єднаних єдністю завдань і ситуацією розслідування [144] ).
Аналізуючи різноманітність підходів до формулювання визначення поняття «етапи розслідування», А. Ф. Волобуєв, цілком слушно вирізняє дві точки зору, які умовно називає ситуативною і процесуальною. Ситуативна, на
його думку, полягає в тому, що тлумачення змісту й меж етапів розслідування пов’язано з проведенням слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, обумовлених слідчою ситуацією, що склалася (Р. С. Бєлкін). Так, початковий етап розслідування вважається завершеним з моменту проведення слідчих дій, продиктованих існуючими умовами, незалежно від вирішення завдань розслідування. Через те, що цей етап розслідування обмежується формальним проведенням невідкладних слідчих дій, незалежно від їх результату виникає таке становище, коли в окремій методиці одна й та ж слідча ситуація розглядається як на початковому, так і на наступному етапах розслідування. Процесуальна точка зору полягає в тому, що в основу розмежування етапів розслідування покладено прийняття слідчим такого процесуального рішення, як притягнення особи в якості обвинуваченого (І. Ф. Герасимов, Н. Л. Гранат). У той же час, концептуального оформлення в науковій правовій літературі процесуальний підхід поки що не знайшов. Але при побудові криміналістичних методик він дозволяє уникнути повторів слідчих ситуацій і слідчих дій на початковому й наступному етапах розслідування [131] ).
Вся работа доступна по Ссылке
