Контроль та нагляд за діяльністю правоохоронних органів та дотриманням в ній прав громадян

          Діяльність правоохоронних органів становить один із важливих, відповідальних і, у той же час, складних сегментів функціонування державного механізму. Чільне місце у діяльності правоохоронних органів посідає саме правоохоронна діяльність, покликана забезпечити повну, всебічну, своєчасну охорону й захист засад конституційного ладу, в тому числі прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина, а також законності та правопорядку.           Ефективна реалізація правоохоронної функції держави передбачає наділення правоохоронних органів достатніми державно-владними повноваженнями, можливістю застосування у визначених випадках державного примусу, необхідними правовими засобами й гарантіями реалізації наданих правоохоронних повноважень. Це, а також численні недоліки організації роботи правоохоронних органів, виступають живильним середовищем можливих зловживань, службової недбалості, перевищення працівниками службових повноважень, використання службового становища всупереч інтересам служби, інших порушень законності та правопорядку. Інакше кажучи, йдеться про випадки порушення прав громадян в діяльності правоохоронних органів, специфіка чого виявляється в тому, що вони самі уповноважені забезпечувати попередження й усунення будь-яких порушень прав громадян. Певна річ, що вказана ситуація в умовах побудови в Україні сучасної демократичної соціальної правової держави, її євроінтеграції й інституалізації громадянського суспільства є абсолютно неприпустимою.          Серед одних із перспективно дієвих засобів захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів маємо визначити контроль та нагляд. Разом із тим, попри потенціал контрольно-наглядової діяльності як засобу забезпечення дотримання прав громадян у діяльності правоохоронних органів України, на сьогодні все ж таки слід констатувати як відсутність цілісного наукового розуміння сутності та розмежування контролю та нагляду, так і недостатню пов’язаність і узгодженість окремих різновидів контрольно-наглядової діяльності, що не може повною мірою гарантувати дотримання прав громадян в діяльності правоохоронних органів. Зазначимо, що різні аспекти контролю та нагляду як явищ правової дійсності раніше вже розглядалась такими вченими як О. Ф. Андрійко [384], С. Ф. Денисюк [385], О. М. Музичук [386], А. Й. Присяжнюк [387], І. І. Троханенко [388], В. В. Шемчук [389] та ін. Попри це, наукове вивчення контролю та нагляду спрямовується переважно на обґрунтування їх місця у механізмі державного управління в тих чи інших сферах суспільного життя, у той же час, не приділяючи належної уваги значенню контрольно-наглядової діяльності в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина, зокрема, у такій пріоритетній сфері як правоохоронна діяльність. З огляду на це й вбачаються актуальними питання контрольно-наглядової діяльності як засобу захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів України.          Передусім відмітимо, що контроль та нагляд близькі за своєю суттю та місцем у захисті прав громадян. При цьому, на думку В. М. Гаращука, контроль та нагляд є основними адміністративними засобами превенції, виявлення і припинення порушень законодавства, факторами, що дисциплінують поведінку службовців державного апарату та громадян як у сфері управління, так і в суспільстві взагалі [390, с. 4]. Подібна функціональна наближеність контролю і нагляду зумовлює певну неоднозначність їх співвідношення або навіть призводить до їх ототожнення чи взагалі поєднання в один різновид правоохорони – контрольно-наглядову діяльність. До того ж, співставлення й чітке визначення змісту контролю і нагляду ускладнюється використанням вченими в їх характеристиці різних методологічних позицій, розглядом контролю і нагляду одночасно як форми [391, с. 35], способу [390, с. 59], засобу [111], методу [392, с. 47-68], тощо. Подібна відмінність підходів до розуміння контролю та нагляду цілком відповідає їх багатогранності, що, серед іншого, дозволяє визначати контроль і нагляд як адміністративно-правові засоби захисту прав громадян, які забезпечують владно-розпорядчий вплив на організацію та реалізацію захисту прав громадян в Україні.          Так чи інакше, повне встановлення специфіки контролю та нагляду за діяльністю правоохоронних органів вимагає їх точного розмежування, визначення основних розрізняльних ознак і властивостей з метою більш раціонального застосування контролю та нагляду у сфері захисту прав громадян. Зазначимо, що В. Б. Авер’янов під контролем розуміє своєрідний юридичний процес, який використовується для перевірки відповідності діяльності учасників суспільних відносин встановленим приписам, у рамках і межах яких вони мають діяти [122, с. 349]. Подібно до цього П. М. Чистяков розглядає державний контроль як функцію, яку здійснює держава в особі уповноважених органів з метою перевірки дотримання й виконання поставлених завдань, прийнятих рішень і їх правомірності [393, с. 6]. У той же час, наведені дефініції вбачаються надто узагальненими й абстрактними, безпосередньо не вказуючи на сутнісні й розрізняльні ознаки контролю, лише пов’язуючи його із здійсненням перевірок. Однак, не можна не погодитись із А. О. Собакарь, що організаційні форми контролю й нагляду можуть збігатися [394], оскільки загалом будь-яка контрольно-наглядова діяльність полягає у перевірці певного об’єкту на відповідність визначеним критеріям, зокрема, дотримання прав громадян в діяльності правоохоронних органів. При цьому, необхідно зважати й на те, що перевірка становить лише одну з форм контролю та нагляду, якими залежно від цілей контрольно-наглядової діяльності також можуть бути моніторинг, звітування, опитування, одержання пояснень, інспектування, експертиза, тощо. Тому визначаючи контроль і нагляд, передусім, як перевірку, належить мати на увазі можливість їх вираження в інших формах спостереження за діяльністю правоохоронних органів.          Зазначимо, що контроль і нагляд вирішують єдине завдання забезпечення законності та дисципліни у певній сфері суспільних відносин, у тому числі в діяльності правоохоронних органів, зокрема, на предмет дотримання в ній прав громадян. Разом із тим, на нашу думку, в аспекті забезпечення дотримання прав громадян у діяльності правоохоронних органів важливою вбачається спеціальна спрямованість нагляду на перевірку відповідності діяльності піднаглядного об’єкта виключно лише вимогам чинного законодавства. У свою чергу, контроль може застосовуватись й за іншими підставами, його предметом може виступати не лише законність діяльності підконтрольного об’єкту (правоохоронних органів), але і її доцільність. Контроль використовується для здійснення управлінського впливу не тільки з метою попередження правопорушень, але й для корегування поточної діяльності підконтрольного об’єкта. При цьому, на думку В. М. Манохіна [395, с. 250-252], якщо контроль є функцією будь-яких управлінських органів, то нагляд здійснюється тільки деякими з них. Так чи інакше, підкреслимо, що перевірки під час і нагляду, і контролю на предмет дотримання прав громадян в діяльності правоохоронних органів мають проводитись виключно лише за критерієм відповідності такої діяльності саме законодавству.          Більш повною з позицій характеристики відмінностей державного контролю від нагляду вбачається дефініція, запропонована О. М. Музичуком [396, с. 86], який визначає контроль в державному управлінні як сукупність заходів із перевірки дотримання об’єктами контролю встановлених вимог, під час яких суб’єкт контролю наділений правом втручання у професійну діяльність підконтрольного об’єкта шляхом його підміни, заміни або тимчасового відсторонення від виконання службових обов’язків, відміни або припинення дії його рішення, притягнення останнього до відповідальності. Так само право суб’єкта контролю втручатися у професійну діяльність підконтрольного об’єкта; можливість самостійного його притягнення до відповідальності в якості обов’язкових ознак контролю називаються переважною більшістю інших вчених [390; 394; 397; 398]. У той же час, В. М. Гаращук наводить додаткові ознаки контролю, а саме: повсякденність і безперервність; здійснення як органами законодавчої, виконавчої та судової влади, так і спеціально створеними для цього контролюючими органами [390, с. 78]. Щоправда, на нашу думку, безперервність контролю, втім, так само як і його об’єктивність, оперативність, дієвість і т.д., більшою мірою характеризує принципи контролю, аніж своєрідність даного адміністративно-правового засобу захисту прав громадян. Відтак, більш коректним видається стверджувати про постійність здійснення такого контролю, що виявляється в його перманентності, періодичності і систематичності відносно певних конкретно визначених об’єктів. Із врахуванням вищевикладеного, відповідно до мети нашого дослідження, пропонуємо визначати контроль як такий адміністративно-правовий засіб захисту прав громадян, що полягає у перманентному здійсненні спеціально уповноваженими компетентними суб’єктами перевірки стану дотримання прав громадян у діяльності правоохоронних органів з метою попередження та виявлення порушень, а також їх усунення шляхом зміни та скасування актів і рішень правоохоронних органів, вчинення інших дій, що належать до компетенції підконтрольного об’єкта, притягнення винних до юридичної відповідальності.          З приводу поняття нагляду, а отже, і його відмінностей від контролю, у науці відсутній єдиний консолідований підхід. Зокрема, на думку В. М. Гаращука [390, с. 77-78], нагляд відрізняється від контролю неможливістю втручатися в оперативну діяльність піднаглядного органу та самостійно притягувати винних осіб до правової відповідальності. З іншого боку, згідно з Ю. П. Битяком [399], призначення нагляду визначається у профілактиці, виявленні й усуненні наслідків правопорушень, «притягненні винних до відповідальності», але без права втручання в діяльність піднаглядних об’єктів, а також у зміненні чи скасуванні актів управління. На противагу зазначеному О. М. Клюєв окремо наголошує, що «органи, що здійснюють нагляд, не мають права… змінювати акти органів державного управління» [400, с. 53]. Таким чином, в якості іманентної ознаки нагляду, що відрізняє його від контролю, беззаперечно виступає неможливість втручання в діяльність піднаглядного об’єкта, тоді як межі такого «невтручання» в науці оцінюються дещо по-різному.          

Вся работа доступна по Ссылке