Формування складу показників для проведення оцінки стресостійкості страхових компаній

          Відповідно до сформованої ієрархії проблем, пов’язаних з необхідністю вдосконалення пруденційного нагляду за діяльністю страхових компаній, поданої на рис. 2.2, необґрунтованість складу показників оцінки стресостійкості є п’ятим рівнем ієрархії та потребує першочергового вирішення.           Метою підрозділу є формування складу показників оцінки стресостійкості страхових компаній. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі задачі:           1. Сформувати склад мікропруденційних індикаторів стійкості страхових компаній.          2. Визначити критерії для виділення зі складу мікропруденційних індикаторів показників оцінки стресостійкості страхових компаній.          3. На основі висунутих критеріїв сформувати склад показників оцінки стресостійкості страхових компаній.          У країнах, що входять до ЄС, вироблені єдині норми, зокрема фінансово-правові, що регулюють відносини у сфері страхування: стрес-тестування, оцінка платоспроможності, інструменти пруденційного нагляду.          Доцільність здійснення пруденційного нагляду за діяльністю страхових компаній обумовлена необхідністю виконання зобов’язань страховика перед страхувальниками, особливо за умови погіршення показників функціонування та згортання діяльності страхової компанії, оскільки акціонери компанії можуть прийняти рішення про припинення діяльності страховика на добровільних засадах. Крім того, маючи збитки за підсумками діяльності та опинившись у становищі близькому до банкрутства, через невиконання приписів Нацкомфінпослуг України на примусовій основі можлива ліквідація страховика.          Повна передача страхового портфеля іншому страховику передбачає необхідність формування частини технічних резервів для захисту страхувальників, джерело для компенсації іншому страховику вартості обслуговування страхових зобов’язань у разі передачі йому страхового портфеля.           Відповідно до Директиви Solvency II під маржею ризику чи ризиковою маржею визначають суму, яку необхідно мати страховику для передачі договорів іншому [271].           Для регулятора є обов’язковим, щоб у разі неплатоспроможності компанії страхувальники і вигодонабувачі були захищені. Це можливе за умови передачі третій стороні активів і зобов’язань первинного страховика [269]. Ризикова маржа, що є частиною технічних резервів, для захисту страхувальників розглядається як потенційне джерело для компенсації іншому страховику вартості обслуговування страхових зобов’язань у разі передачі йому страхового портфеля. Ризик, відображений у ризиковій маржі, стосується всіх грошових потоків, які будуть генеруватися договорами страхування протягом проміжку часу (часового горизонту) дії цих договорів. Роль необхідного капіталу – гарантувати споживачам страхових послуг, що у разі несприятливих умов страхові зобов’язання будуть виконані, тобто, незважаючи на проблеми, залишиться достатньо активів для покриття технічних резервів [220].          Саме тому інформація про фінансовий стан та якісні характеристики страхової компанії є елементом внутрішньої системи контролю та необхідним заходом з боку Нацкомфінпослуг України стосовно регулювання їхньої діяльності.           У практичних та теоретичних дослідженнях при оцінці стійкості та платоспроможності, рівнів ризиків страхових компаній використовуються показники-індикатори [104; 166; 172; 213]. На думку, О. Корват, показники-індикатори можуть бути одержані на основі стандартних звітних форм бухгалтерського обліку, спеціалізованої звітності наглядовому органу, державних статистичних даних, публічної інформації ЗМІ, рейтингових агентств тощо. Індикатори, значення яких вийшли за припустимі межі, свідчать про можливі загрози, тенденції до наростання ризиків, потенційні джерела стресів. Частина коефіцієнтів може бути аналогічною індикаторам банківського сектору та сектору страхування іншого, ніж страхування життя, інша частина має враховувати особливості діяльності компаній зі страхування життя, й характерні лише для них ризики [104].           Урахування міжнародного досвіду стосовно управління ризиками страховика як у сфері стрес-тестуванні, так і в питаннях, пов’язаних з регулюванням платоспроможності страхових компаній України та європейських компаній у результаті реалізації «Solvency I» (Directive 2002/13/ЄC of the European Parlament and of the Council of 5 March 2002 amending Council Directiv 73/239/EEC as regards the solvency margin requirements for non-life insurance undertakings; Directive 2002/83/EC of the European Parlament and of the Council of 5 November 2002 concerning life assurance) у 2002 р, передбачає ревізію та актуалізацію вимог до норми платоспроможності страхових компаній, поступове впровадження проекту «Solvency IІ», який передбачає нову систему контролю за платоспроможністю [238].           Сучасний підхід оцінки стійкості страховиків CARAMELS передбачає аналіз достатності капіталу (capital), якості активів (asset quality), перестрахування (reinsurance), адекватності виплат і актураних зобов’язань (adequacy of claims and actuarial liabilities), менеджменту і корпоративного управління (management and corporate governance), дохідності і прибутковості (earnings), ліквідності та погодженості активів і зобов’язань (liquidity and asset/liability matching), уразливості до дій осіб (subsidiaries and related parties), чутливості до ринкового ризику (sensitivity to market risk) [104, 105].           Враховуючи міжнародний досвід у сфері управління ризиками страхових компаній США, Канади, Австралії, Японії, де для контролю платоспроможності наглядові органи застосовують систему ризикового капіталу, засновану на обліку ризиків, з якими стикається у своїй діяльності страхова компанія. NAІС розробила систему ризикового капіталу (RBC).          RBC спирається на досить складні методи розрахунку необхідного капіталу для кожної з основних категорій ризиків, з якими мають справу страховики, зважаючи на специфіку компаній.          

Вся работа доступна по Ссылке