Концептуальні засади міграційної політики України та основні напрями підвищення її ефективності

          Проблема побудови справедливої міграційної політики, яка б забезпечила такий спосіб реалізації природнього права кожної людини на свободу пересування, як міграція, і в той же час сприяла розвитку цивілізації набуває все більшої актуальності й на міжнародному, і на державному рівні. Основоположним документом міграційної політики, у якому було б визначено провідну ідею, стратегічні напрями, завдання тощо, має бути її Концепція.          Метою нашого підрозділу є проведення аналізу концептуальних засад міграційної політики України та визначення шляхів її вдосконалення через призму юснатуралістського підходу та з позицій філософії права.          Загалом науковці розрізняють 6 основних концептуальних моделей міграційної політики [121, с. 220—221]:          1. Системна модель. Міграційну політику розглядають як частину міжнародної політичної системи, а контроль над міграцією інтерпретовано як структурну потребу, що виникає через невідповідність між відкритими ринковими силами та закритими. Відповідно до такого погляду, ефективність засобів державного контролю залежать від функціонування міжнародного режиму “закріпленого лібералізму”, що складається з документів про права людини і міжнародних договорів. Завдання дослідника полягає в тому, щоб пояснити, чому в державах, що мають однакові обмеження стосовно мігрантів, істотно різняться характер, масштаб, інтенсивність міграцій тощо.          2. Марксистська модель. Міграційна політика спрямована на залучення резервних промислових працівників відповідно до реальної необхідності для уникнення соціальних заворушень і високого рівня конфліктності у стосунках між вітчизняними та іноземними працівниками.          3. Плюралістична модель. Міграційну політику потрактовано як процес, у якому сукупність діючих сил  від підприємців до церковних діячів, від профсоюзів до етнічних асоціацій — намагається отримати конкретні вигоди, незважаючи на системну якість цілого.          4. Реалістична модель. Прихильники такої точки зору доводять, що державні ідеї є ключем до розуміння того, як держави здійснюють управління міграційними процесами.          5. Неокорпоративістська модель. У сфері міграційної політики неокорпоративістські моделі зосереджені на тому, щоб з’ясувати, яким чином приймаюча держава впорядковує транснаціональні та міжнародні обмеження зі структурою своїх внутрішніх інтересів. 6. Комунікативна модель. Прихильники цієї моделі вважають що міграційна політика виражається через систему комунікативних дій у певній послідовності. В межах цього підходу дослідник зосереджує увагу, в основному, на соціальній складовій, контексті вироблення імміграційної політики, а не на тому, чиїм інтересам вона повинна слугувати. Загальновідомо, що поняття “концепція” (від лат. “conception” — розуміння, система) тлумачать як основоположний задум чи керівну ідею, систему шляхів вирішення відповідного завдання, систему поглядів на певні явища у світі, природі чи суспільстві. Відтак, визначення концептуальних засад міграційної політики передбачає встановлення основоположного задуму у цій сфері, який, у свою чергу, буде детермінувати відповідну стратегію дій, уможливить проектування майбутнього.          Унаслідок аналізу наведеної вище класифікації з’ясовано, що розроблені на сьогодні моделі є поверхневими, вузькоспрямованими на ті чи інші інтереси держави, не в повній мірі відповідають викликам сьогодення, що окреслює потребу побудови нової концептуальної моделі міграційної політики.          Оскільки у міграційній сфері України на сучасному етапі відбуваються суттєві реформи, пов’язані з євроінтеграційними процесами, вважаємо за необхідне провести аналіз концептуальних засад міграційної політики України та окреслити шляхи їхнього вдосконалення крізь призму філософії права.          30 травня 2011 р. вперше в історії незалежності нашої держави Указом Президента України № 622/2011 було схвалено Концепцію державної міграційної політики, яка, як зазначено у Концепції: “визначає напрями, стратегічні завдання державної міграційної політики України, принципи і пріоритети діяльності державних органів у сфері міграції, напрями вдосконалення її законодавчого та інституціонального забезпечення, а також механізми реалізації Концепції”, а також “спрямована на забезпечення ефективного державного управління міграційними процесами, створення умов для сталого демографічного та соціально-економічного розвитку держави, підвищення рівня національної безпеки шляхом запобігання виникненню неконтрольованих міграційних процесів та ліквідації їх наслідків, узгодження національного законодавства у сфері міграції з міжнародними стандартами, посилення соціального і правового захисту громадян України, які перебувають або працюють за кордоном, створення умов для безперешкодної реалізації прав, свобод, законних інтересів мігрантів і виконання ними передбачених законодавством обов’язків, забезпечення повноти використання інтелектуального та трудового потенціалу таких осіб, додержання принципів захисту інтересів України” [87]. У Концепції охарактеризовано:          • сучасний стан міграційних процесів;           • стратегічні напрями державної міграційної політики України та механізми їхньої реалізації, які охоплюють основні механізми реалізації державної міграційної політики: у сфері виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України, у сфері імміграції та щодо тимчасового в’їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства;          • завдання державних органів щодо реалізації Концепції;          • заходи з реалізації Концепції;          • очікувані результати та джерела фінансування [87].          Загалом у затвердженому Президентом України документі, на перший погляд, висвітлено всі аспекти міграційної проблематики, пов’язані із сучасними демографічними змінами і ситуацією, що складається на ринку праці, реалізацією національних інтересів держави і дією міжнародного режиму прав людини. Зокрема, Концепція декларує потребу посилення соціального та правового захисту громадян України, які працюють за кордоном, і протидії виявам расизму, ксенофобії та релігійної нетерпимості, формування толерантного ставлення українського населення до іммігрантів, забезпечення реалізації загальновизнаних міжнародних принципів і норм міжнародного права щодо захисту прав біженців та осіб, які потребують додаткового чи тимчасового захисту або притулку в Україні, враховуючи принцип невислання; потребу розроблення і виконання плану заходів щодо протидії різним формам торгівлі людьми та надання допомоги особам, зокрема жінкам і дітям, які стали її жертвами, тощо.          Також важливим є положення про створення єдиної інформаційної (автоматизованої) системи обліку та аналізу міграційних потоків із забезпеченням конституційних гарантій недопущення поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди; інформування громадян України про ситуацію на зовнішньому ринку праці і про законодавство інших держав із цього питання, фактори ризику, можливі під час працевлаштування за кордоном; збільшення штату консульських установ України в державах перебування українських громадян; розроблення і здійснення за участю громадських, зокрема міжнародних, організацій комплексу заходів, спрямованих на роз’яснення громадянам України їхніх прав і свобод під час роботи за кордоном, специфіки законодавства держави перебування і норм міжнародного права у сфері трудової міграції; сприяння інтеграції в українське суспільство мігрантів, осіб, яким надано статус біженців в Україні, та осіб, які потребують додаткового чи тимчасового захисту або притулку в Україні тощо [87; 115].          Втім, провідні українські фахівці, громадські діячі та політики вважають Концепцію абстрактно-декларативним документом, позбавленим внутрішнього змісту, в якому абсолютно не можна простежити стратегічне бачення розвитку міграційних процесів та їхнього регулювання. Власне, як підкреслює І. Марков, “всі відзначені Концепцією сторони і аспекти міграційних проблем “зависають” на рівні абстрактних фраз без будь-якого окреслення перспектив реального розв’язання” [115].          

Вся работа доступна по Ссылке