Організаційно-правове забезпечення протидії нелегальній міграції як умова розвитку громадянського суспільства в Україні

          В умовах світової глобалізації та внаслідок вдалого геополітичного розташування, євроінтеграційного вибору, політичної орієнтації на забезпечення прав людини та розвитку громадянського суспільства Україна є сьогодні не лише країною походження та транзиту, а й країною призначення мігрантів, при цьому досить часто  нелегальних. Так, за даними Державної прикордонної служби України, протягом 9 місяців 2012 р. за незаконне перетинання кордону затримано 4279 осіб, накладено штрафів за адміністративні порушення на суму більше 21 млн гривень, затримано 1652 незаконні мігранти, вилучено 660 одиниць зброї, 11142 штуки боєприпасів, понад 185 кг. наркотичних речовин та 8 кг. вибухових речовин [204].          Згідно з інформацією МВС України, протягом 2011 р. за межі країни вислали понад 13 тис. нелегальних мігрантів [205], проте ця цифра не відображає реальну чисельність нелегалів на території нашої країни. Нелегальна міграція сама згідно чинного законодавства є злочином, і, на жаль, як дають підстави стверджувати статистичні дані, найчастіше вона спричиняє порушення групової ідентичності, виникнення соціального напруження, масових конфліктів, екстремістських рухів, криміналізації суспільства тощо [212, с. 21].           З огляду на це, умовою прогресивного розвитку громадянського суспільства є вдосконалення організаційно-правового забезпечення протидії нелегальній міграції. Загальновідомо, що імміграція  це одна із можливостей поповнення населення певної держави, а в перспективі — й чисельності її громадян. Відтак, для забезпечення дієвості та розвитку громадянського суспільства важливе значення має якісний склад іммігрантів, тому що стан громадянського суспільства залежить від членів суспільства, які об’єктивно пов’язані між собою “невидимими громадськими узами” морально-духовної солідарності,  не за паспортом або пропискою, не за кров’ю або вірою, не за ідеологією або соціальним статусом, і тим більше не за місцезнаходженням, зростом або статтю,  а за спільним і свідомим ставленням до життя, до себе і суспільства, за відповідальністю щодо продовження роду і цивілізації, якщо хочете, — щодо всього світу, всієї природи, і всього людства. Саме таке співтовариство вільних, діяльних і відповідальних осіб і є реальне, живе, а не міфічне громадянське суспільство [7, с. 49]. Метою підрозділу є розгляд та визначення шляхів удосконалення системи організаційно-правового забезпечення протидії нелегальній міграції як умови розвитку громадянського суспільства.          Важаємо за необхідне розглянути зміст поняття “нелегальна міграція”.          Так, в офіційній термінології ООН замість терміна “нелегальна міграція” (illegal migration) переважно вживають термін “неврегульована міграція” (irregular migration), а замість терміна “нелегальний мігрант” (illegal migrant)  “неврегульований” (irregular migrant) чи “мігрант або іноземець без належних документів” (undocumented migrant or alien). Ці поняття відображають так званий гуманістичний підхід до явища нелегальної міграції, що базується на парадигмі прав людини. У його основі лежить принцип індивідуальної свободи, свободи переміщення, свободи вибору місця проживання [243, с. 7].          На відміну від міжнародного права в національних законодавствах і нормативних актах ЄС переважання використання поняття “незаконна” або “нелегальна міграція”, яке відображає пріоритетність інтересів держави, що заходять у конфлікт інтересів з базовим правом людини на свободу пересування. Однак головне: явище, яке визначається всіма переліченими поняттями, одне й те саме [243, с. 7].          Згідно з визначенням МОМ неврегульована міграція — це рух осіб, що відбувається з порушенням норм країн виїзду, транзиту та призначення. З перспективи країн призначення йдеться про незаконний в’їзд, перебування або працевлаштування в країні, який означає, що мігрант не має права або належних документів, яких вимагає імміграційне законодавство країни для в’їзду, проживання або роботи. З перспективи країн походження це означає, що особа перетинає міжнародний кордон без дійсного паспорта чи проїзного документа або не відповідає адміністративним вимогам для виїзду з країни [243, с. 78].          У документах ЄС найчастіше оперують терміном “нелегальна імміграція”. У термінології Спільної політики з нелегальної імміграції цим терміном називають “нелегальний в’їзд або перебування в країнах-членах”. По-перше, про нелегальну міграцію йдеться в разі незаконного перетину кордону, перетину кордону з фальшивими або підробленими документами. По-друге, у разі законного в’їзду або перебування після закінчення терміну дії дозволу на перебування. По-третє, законне перебування стає нелегальним, коли особа працевлаштовується або займається підприємницькою діяльністю, не дозволеною в’їзною візою [243, с. 8].          Відповідно до ЗУ “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” нелегальний мігрант — це іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України [184, с. 179].          І. К. Василенко вважає, що, зважаючи на синомічне вживання в Україні термінів “нелегальна міграція” та “незаконна міграція”, аналіз лексеми „нелегальний” дає підстави розмежовувати, що нелегальна міграція  це приховане переміщення людей, а незаконна  з порушенням вимог законодавства. Тому використання терміна „нелегальна міграція” навіть у значенні „незаконна” виправдане лише в разі розгляду цього явища у глобальних масштабах, без урахування наявності державних кордонів. Втім, те, що зараз визначають як „нелегальну міграцію”, є переміщенням осіб через території різних країн, котре відбувається з порушеннями законодавства певної країни. Щодо національних законодавств ці процеси є незаконною імміграцією або еміграцією, залежно від того, в’їжджає особа на територію певної країни або виїжджає з неї [20, c. 27].          Н. П. Тиндик розглядає нелегальну міграцію як чинник потенційної загрози національній безпеці України [212, с. 25]. А. П. Мозоль стверджує, що нелегальна міграція набуває організованого характеру і поступово, як один із прибуткових видів злочинної діяльності, підпадає під контроль криміналітету. Без урахування її тенденції не можна об’єктивно визначити детермінанти сучасної злочинності та здійснювати ефективну протидію їй [129, с. 3].          У Кримінальному кодексі України незаконну міграцію потрактовано як злочин — суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину та каране [100]. З позиції природного права міграція — це спосіб здійснення свободи пересування та вільного вибору місця проживання, що ґрунтується на міжнародно-правових стандартах прав людини та є базовими для реалізації деяких інших прав. Таким чином, у зазначеному аспекті жодна людина не може реалізовувати це право протиправно, але може поза законом, протизаконно. Розмірковуючи про детермінанти нелегальної міграції в соціокультурному контексті, вважаємо доцільним спиратися на визначення, запропоноване В. Біблером, який називає культурою “феномен самодетермінації, самовизначення людського буття і свідомості. Це феномен попереднього визначення власних дій  у горизонті особистості, в усвідомленні, переживаннях, осмисленні повної особистої відповідальності за минуле і майбутнє, за вплив (наслідок) моїх вчинків, всього мого життя на долі інших людей, на долю історії (навіть у моїй відповідальності за те, що було до мене…)”. Адже в культурі людина відчуває подвійну детермінацію: зовнішню, з боку соціальних, етнічних структур і історичного часу, і внутрішню — з боку своїх “архетипів”, підсвідомих переваг і стереотипів різного роду. Незважаючи на факт зовнішньої детермінації, ми вважаємо, що всі культурологічні феномени в кінцевому результаті визначають особистісну мотивацію суб’єкта, тому визнаємо можливим називати культурні домінанти міграції стратегією особистісної мотивації [50, с. 72; 148, с. 174175].          Односпрямований вплив згаданих вище домінант на суб’єкт не тільки формує його сприйняття дійсності, структуру і стиль поведінки, а й зумовлює його просторові переміщення. Так, до зовнішніх детермінант міграції належать етнічна належність, колективна, соціальна й історична пам’ять, а до внутрішніх — національний характер, менталітет [50, с. 72].          У межах своєї компетенції організаційно-правове забезпечення протидії означеному явищу здійснюють практично всі підрозділи ОВС. Це блок кримінальної міліції, робочий апарат Укрбюро Інтерполу, блок міліції громадської безпеки, слідчі підрозділи, підрозділи внутрішньої безпеки, підрозділи транспортної міліції, підрозділи Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру тощо [209]. Розглянемо більш детально специфіку організаційно-правового забезпечення протидії нелегальній міграції ОВС.          

Вся работа доступна по Ссылке