Поняття кримінального процесуального закону
Основою діяльності органів досудового розслідування, прокуратури та суду при здійсненні кримінального провадження виступає кримінальний процесуальний закон.
Той факт, що здійснення кримінального судочинства регулюється лише законами, а не відомчими нормативними актами, свідчить про особливе значення, що надається принципу законності в цій сфері державної діяльності [1, с. 79], і зумовлений тим, що в кримінальному судочинстві діями та рішеннями державних органів і посадових осіб можуть бути обмежені конституційні права та свободи людини і громадянина. Очевидно, що підстави та межі такого обмеження можуть регулюватись лише законом, а не актами органів управління [2, с. 28–29]. Утвердження та забезпечення прав і свобод людини відповідно до ст. 3 Конституції України є обов’язком держави, який вона реалізує, насамперед, через законодавчу діяльність. Саме у встановленому кримінальним процесуальним законом порядку вирішуються питання, від яких залежить доля людини, її добре ім’я, честь і гідність, свобода, а інколи й життя [3, с. 3].
Саме тому переважна більшість юристів визнають кримінальний процесуальний закон єдиним джерелом кримінального процесуального права.
Такий підхід на теренах нашої держави був розроблений і закріплений радянською правовою доктриною, що визнавала єдиною формою вирішення кримінальних процесуальних норм тільки закон. Водночас радянські вчені визнавали, що ця обставина, однак, не применшує значення інших нормативних актів, які фіксують правила кримінального судочинства і видані на підставі і на виконання чинних законів [4, с. 36]. Тому, розглядаючи законодавство як джерело кримінального процесуального права, дослідники мали на увазі, крім законів, і такі нормативно-правові акти, як укази та постанови Президії Верховної Ради СРСР і союзних республік [5, с. 23–24; 6, с. 19–24], а також постанови Ради Міністрів СРСР [7, с. 112–121].
Як зазначає П. А. Лупинська, у теорії та практиці поняття кримінального процесуального закону використовується неоднозначно. Під ним часто розуміють як форму правових актів, у яких містяться норми, що регулюють відносини у сфері кримінального судочинства, так і самі ці норми, зміст і система яких утворюють кримінальне процесуальне право. За такого підходу поняттям «кримінальний процесуальний закон» позначається форма та зміст кримінального процесуального права, що взяті в органічній єдності [9, с. 22]. Прибічники іншого підходу застосовують це поняття для позначення нормативно-правового акта, що містить норми кримінального процесуального права, насамперед, КПК України.
На нашу думку, поняття кримінального процесуального закону є універсальним широким поняттям, яке охоплює в собі і кримінальні процесуальні норми, що регулюють відповідні суспільні відносини, і форму закріплення цих норм. При цьому, зважаючи на важливість предмета правового регулювання у сфері кримінального процесу, джерелом закріплення кримінальних процесуальних норм виступають нормативно-правові акти вищої юридичної сили – закони та прирівняні до них за юридичною силою акти. Саме вони містять безпосередньо кримінальні процесуальні норми і виступають формально-правовою підставою для здійснення кримінально-процесуальної діяльності.
Такий погляд на поняття кримінального процесуального закону є домінуючим у процесуальній літературі. Він відповідає як загальнотеоретичним положенням, так і положенням КПК України, зокрема, ст. 1, відповідно до якої порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
У теорії права під зовнішньою формою (джерелом) права розуміють форму об’єктивації норм права шляхом надання їй загальнообов’язковості. Такими джерелами права є нормативно-правовий акт (закон та підзаконний), нормативно-правовий договір, правовий звичай; нормативно-правовий прецедент. А під системою джерел права розуміють комплекс взаємозв’язаних та взаємоузгоджених нормативно-правових приписів, що об’єктивовані у відповідних зовнішніх формах й утворюють нормативно-правову організацію, необхідну для забезпечення правового регулювання в будь-якому суспільстві. Водночас підсистемою останньої є система нормативно-правових актів, складовою якої виступає система законодавства як належним чином згрупований комплекс нормативно-правових приписів, що містяться в законах. Під законом розуміється нормативно-правовий акт органу законодавчої влади або народу, який регулює найважливіші суспільні відносини, приймається в особливому порядку та має вищу юридичну силу [10, с. 219].
Крім того, виключно законами України, відповідно до ст. 92 Конституції України, визначаються, зокрема, судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи; організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів й установ виконання покарань; основи організації і діяльності адвокатури (п. 14).
Отже, кримінальний процесуальний закон – це сукупність нормативно-правових актів, які мають юридичну силу закону, містять у собі кримінальні процесуальні норми і регулюють суспільні відносини у сфері здійснення кримінального провадження, тобто досудового розслідування і судового провадження, процесуальних дій у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
Водночас останніми роками у процесуальній літературі висловлюються думки і пропозиції щодо визнання джерелами кримінального процесуального права України наряду із законодавчими актами актів органів виконавчої та судової влади [11–18].
Так, О. М. Дроздов зазначає, що під джерелом кримінально-процесуального права України слід розуміти самодостатні форми вираження норм, що регулюють кримінально-процесуальні правовідносини, закріплені органами державної влади України при здійсненні покладених на них функцій у законодавчій, виконавчій і судовій сферах, а також містяться в міжнародних договорах України та практиці Європейського Суду з прав людини [19, с. 19]. Відповідно до цього, автор стверджує, що джерелами кримінально-процесуального права України є: Конституція України, КПК України, закони України, міжнародні договори України, рішення та ухвали Конституційного Суду України, рішення Європейського Суду з прав людини прийняті стосовно України та інших держав, рішення Верховного Суду України та постанови Пленуму Верховного Суду України, відповідні відомчі нормативні акти України [19, с. 43].
Подібні пропозиції та висновки містяться в роботах й інших авторів (Д. В. Кухнюк, Б. Шацька) [21; 22].
Зважаючи на те, що дослідження системи джерел кримінального процесуального права України не є безпосереднім предметом нашого вивчення, як прибічники концепції визнання кримінального процесуального закону єдиним джерелом кримінального процесуального права в Україні зазначимо, що основні ознаки кримінального процесуального закону збігаються з ознаками будь-якого іншого закону як нормативно-правового акта. Оскільки такі ознаки вже були предметом дослідження не лише в теорії права, а й у теорії кримінального процесу, завданням цієї роботи не ставилося детальне дослідження сутності та основних характеристик поняття «кримінальний процесуальний закон». Водночас вищенаведене визначення дає змогу виділити такі ознаки кримінального процесуального закону:
1. Кримінальний процесуальний закон, як і будь-який інший закон, не повинен суперечити Конституції України. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта на його відповідність Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії (ст. 8 Конституції України, п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 р. № 9) [23]. КПК України має перевагу над іншими законами та нормативно-правовими актами, положення яких стосуються кримінального провадження. При здійсненні кримінального провадження не може бути застосовано закон, що суперечить КПК України (ч. 3 ст. 9 КПК України).
2. Кримінальний процесуальний закон приймається вищими органами державної влади за процедурою, що регламентована Конституцією України. Відповідно до ст. 91 Конституції України, Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституцією. Стаття 94 Конституції України встановлює, що закон підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України. Президент України протягом п’ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду. У разі, якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений. Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов’язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів.
Відповідно до ч. 5 ст. 47 Закону України «Про регламент Верховної Ради України» від 10 лютого 2010 р., рішення Верховної Ради щодо проектів законів, постанов, інших актів Верховної Ради приймаються лише з питань, включених до порядку денного пленарних засідань Верховної Ради до початку пленарного засідання [24]. Цим же законом встановлюється порядок підготовки законопроектів, їх розгляду, підготовки прийнятих законів до направлення на підпис Президенту України, їх опублікування та зберігання.
3. Кримінальний процесуальний закон як нормативний акт, наділений вищою юридичною силою, під якою розуміють властивість нормативного акта діяти, породжувати правові наслідки. Юридична сила закону виявляється в тому, що жоден інший орган, окрім того, що його прийняв, не може змінити чи скасувати його; усі інші нормативні акти не повинні суперечити його положенням, в іншому разі застосуванню підлягають саме норми закону.
4. Кримінальний процесуальний закон містить норми права, тобто загальнообов’язкові правила поведінки, яких має дотримуватися невизначене коло суб’єктів.
5. Кримінальний процесуальний закон регламентує кримінально-процесуальну діяльність учасників кримінального провадження шляхом наділення їх відповідними правами та обов’язками.
Розглядаючи питання кримінального процесуального закону і визначаючи його як сукупність нормативно-правових актів, що мають юридичну силу закону, містять у собі кримінальні процесуальні норми і регулюють суспільні відносини у сфері здійснення кримінального провадження, тобто досудового розслідування і судового провадження, процесуальних дій у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, неможливо обійтися без дослідження питання джерел кримінального процесуального права України.
Питання джерел кримінального процесуального права України набуло особливої актуальності в контексті необхідності забезпечення пріоритету прав та свобод особи у кримінальному судочинстві, створення механізмів їх реалізації. Особливої актуальності набув пошук дієвих механізмів вирішення численних колізій та прогалин у кримінальному процесуальному законодавстві України, що на сьогодні становлять дійсну загрозу правам та інтересам учасників кримінального судочинства, порушують конституційну засаду рівності кожної людини перед законом і судом. Час доводить, що внутрішні структурні перебудови судової гілки влади не спроможні вирішити тих проблем кримінального судочинства, які спричинені, головним чином, недосконалістю системи джерел кримінально-процесуального права, недостатністю їх теоретичного розроблення.
Вся работа доступна по Ссылке
