Територіальна дія кримінального процесуального закону

          Дія нормативно-правового акта у просторі – це поширення його впливу на всю територію України, відповідну адміністративно-територіальну одиницю або на певну їх частину, а у випадках, визначених законом, – за межами України. Наприклад, дія Закону України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» від 13 жовтня 1992 р. розповсюджується лише на ту частину території України, на якій встановлюються і діють спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування і дії законодавства України.           Передусім з’ясуємо зміст поняття «простір» та його співвідношення з іншим поняттям – «територія». Як загальне родове поняття, що визначає межі дії закону ще за одним «просторовим» параметром, виступає категорія «простір». Простір включає в себе такі складові частини (сфери): сухопутний, водний, підземний, повітряний та космічний простір, а також морське дно.          Термін «територія» за обсягом охоплюваного ним простору вживається в трьох значеннях:          1) власне територія (від лат. terra – земля, суходіл, земна поверхня; territormm – область) – земельний, сухопутний простір з певними кордонами; або певна частина земної поверхні з визначеними межами – територія міста, парку, заводу тощо;          2) іноді дещо ширше: простір землі, внутрішніх та прибережних вод з певними кордонами (територія адміністративно-територіальної одиниці (утворення) – області, району тощо); 3) у міжнародному праві: територія держави, державна територія – частина земної кулі, що перебуває під суверенітетом держави, яка включає в себе сухопутний, водний, підземний та повітряний простір, а також континентальний шельф (включає в себе морське дно та надра підводних районів на відстані 200 миль від берега).          До території держави (державної території) умовно відносять так звані «плавучі території», тобто такі, що законно несуть прапор своєї держави військові й торговельні судна, які перебувають у відкритому морі і, з деякими винятками, в іноземних портах.          До території держави прирівнюються повітряні та космічні апарати, що мають розпізнавальний знак своєї держави, а також деякі інші об’єкти (трубопроводи та інші споруди), які належать державі й перебувають у межах так званої міжнародної території (відкрите море тощо). Так, згідно зі ст. 12 Повітряного кодексу України, при виконанні повітряним судном польоту в міжнародному просторі над ним здійснює юрисдикцію протягом усього його польоту та держава, у якій зареєстровано повітряне судно. Перебуваючи в міжнародному повітряному просторі, повітряне судно є недоторканним і незалежним від будь-якої держави, за винятком тієї, у якій це повітряне судно зареєстровано, та дотримується і діє на підставі лише її законів [105].          Отже, термін «територія» може вживатися у значенні, що наближається до поняття «простір», але все ж таки він не охоплює усі види середовища (наприклад, космічний простір – завжди простір, але ніколи не територія). Проте з метою розгляду проблеми про дію закону у просторі вони можуть вживатися як взаємозамінні.          Водний простір держави складається з: 1) вод річок, озер, штучних водосховищ, водних шляхів та інших водойм, які розташовані в межах суходільної території держави, а також 2) з морських внутрішніх та територіальних вод, які омивають узбережжя даної держави (до 12 морських миль; миля морська міжнародна дорівнює 1,852 км).          Стосовно водного простору іноді за аналогією зі словом «територія» використовують термін «акваторія» (лат. aqua – вода), який має більш вузьке значення – це ділянка водної поверхні в певних межах (водний простір в межах кордонів порту, гідроаеродрому тощо). Повітряний простір держави включає простір над її суходільною та водною територією. Побудований за типом слів «територія» та «акваторія» термін «аероторія», який іноді вживається, має суто спеціальне значення. Аероторія – це повітряний простір над аеродромом та прилеглою до нього місцевістю в радіусі близько 50 км.          Закон (норма права) може діяти у просторі відповідно до одного з наведених правил:           1. У всьому просторі держави.           2. У межах тієї частини держави, яка обумовлена законом (нормативним актом).           3. У межах тієї частини території, на яку поширюються повноваження органу, що видав акт. В обмеженому просторі діють акти всіх органів нижчого (місцевого) рівня, компетенція яких поширюється на відповідну територію. Такими є акти місцевих державних адміністрацій. До них належать також акти органів місцевого самоврядування, нормативно-правовий характер яких визначається державою. Згідно зі ст. 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов’язковими до виконання на відповідній території.          4. Четверте правило дії закону в просторі є своєрідним винятком із загальних правил. Цей варіант передбачає: по-перше, не стільки дію, скільки вилучення, звільнення тих чи інших цілком конкретних територій від дії конкретного закону; а по-друге, поширення на зазначені території замість цього інших законів – законів інших держав. Це так звана екстериторіальна дія закону. Йдеться про особливий характер (випадок) взаємовідносин між різними державами, коли певні закони країни перебування не діють на деяких частинах її території, що передані представникам іноземних держав для виконання спеціальних функцій, а саме дипломатичних та інших функцій згідно з нормами міжнародного права. Екстериторіальність, насамперед, випливає із дипломатичного імунітету.          Дипломатичний імунітет – це сукупність привілеїв, що надаються певному колу осіб – громадянам іноземної держави на засадах взаємності. Проте екстериторіальність не вичерпує всього обсягу дипломатичного імунітету, оскільки йдеться лише про імунітет територій, територіальний імунітет. Можливий ще особистий імунітет, тобто імунітет осіб незалежно від конкретного місця – території їх знаходження.          

Вся работа доступна по Ссылке