Загальні правила дії кримінального процесуального закону за колом осіб

          Дія закону за колом осіб – це його поширення на певні кола осіб залежно від обсягу й особливостей їх правового статусу.          Дія закону (нормативно-правових актів) за колом осіб, залежно від обсягу їх правового статусу: а) загальної дії – поширюються на всіх осіб, що перебувають на території держави: громадяни, іноземні громадяни; особи без громадянства (апатриди), особи з подвійним громадянством (біпатриди), біженці; почесні громадяни, усі внутрішньодержавні, спільні, іноземні, міжнародні організації, які не користуються правом екстериторіальності. Тут виявляється тісний зв’язок дії нормативно-правових актів за колом осіб та у просторі (Конституція України);          б) спеціальної дії – деякі нормативно-правові акти поширюються на всіх індивідуальних і колективних суб’єктів певної держави, що діють у конкретній сфері суспільних відносин (Закон України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві»); інші охоплюють лише конкретну категорію осіб (пенсіонерів, військовослужбовців, лікарів, вчителів та ін.). Тут дія нормативно-правових актів у просторі й за колом осіб не збігається;          в) виняткової дії – поширюються на осіб, які тимчасово перебувають на території держави (іноземних громадян та осіб без громадянства). Так, іноземним громадянам не надаються окремі права і на них не покладаються певні обов’язки: обирати і бути обраними у представницькі органи країни, бути суддями, перебувати на службі у Збройних Силах (Закон України «Про правовий статус іноземців»).          Винятковість дії закону спостерігається стосовно осіб, які користуються дипломатичним імунітетом – повним або частковим звільненням від поширення на них дії загальних правових норм держави, де вони офіційно перебувають [135, с. 264].          З огляду на існування деяких публічно-правових інтересів, дія кримінального процесуального закону за колом осіб може грунтуватися не тільки на принципі рівності громадян перед законом і судом (ст. 24 Конституції України, ст. 16 КПК України), а й на винятках з нього. У сучасних умовах розвитку та функціонування держави і суспільства певні категорії посадових і деяких інших осіб наділяються спеціальним статусом, їм надаються підвищені правові гарантії задля їхнього захисту від незаконного втручання в професійну діяльність, здійснення впливу, тиску, у тому числі через притягнення до кримінальної відповідальності.          Посадове становище деяких категорій осіб може обумовлювати наявність імунітетів у кримінальному судочинстві, тобто особливих умов порядку здійснення досудового розслідування, притягнення до кримінальної відповідальності і провадження загалом, що включають необхідність одержання спеціального дозволу на проведення відносно цих осіб усіх або деяких процесуальних дій.          Наявність імунітету не означає набуття такими особами будь-яких особистих вигод, він створює певну гарантію ефективності виконання ними важливих державних і суспільних функцій. Безпосередньою правовою основою імунітету виступає не принцип рівності усіх перед законом і судом, а інші правові принципи – розподілу влад, незалежності суддів та ін. Поняття «імунітет» не нове для юридичної науки, проте предметом пильної уваги воно стало порівняно недавно. Обумовлено це значним розширенням кола осіб, яких українське законодавство, що оновлюється, наділяє правовими імунітетами, а також «реабілітацією» пільг, привілеїв та імунітетів як юридичного інструментарію регулювання суспільних відносин. Що ж таке імунітет як правова категорія? «Імунітет» у перекладі з латинського означає «звільнення», «позбавлення» або «незалежність», «несхильність»; у юридичному сенсі його трактують як виняткове право не підкорятися деяким загальним законам, надане особам, що займають особливе положення в державі. Правовий імунітет – це особливі пільги і привілеї, переважно пов’язані зі звільненням конкретно встановлених у нормах міжнародного права, Конституції і законах осіб від певних обов’язків і відповідальності, покликаних забезпечувати виконання ними відповідних функцій [136].          У юридичному значенні правовий імунітет (лат. immunitus – звільнення від чого-небудь) – виняткове право не підкорятися деяким загальним законам, надане особам, що займають особливе положення в державі, тобто це особливі пільги і привілеї, що звільняють певних, визначених законом, осіб від певних обов’язків і відповідальності в цілях збереження ними свого особливого статусу [68, с. 112]. Правовий імунітет – це перебування особи (повне або часткове) поза юрисдикцією держави.          Невід’ємною особливістю правових норм про імунітет слід визнати їх винятковий характер. Узагалі, наявність так званих виняткових правових норм є поширеним явищем в юриспруденції. Іншими словами, імунітети створюють низку винятків із загальних правил. Для з’ясування природи імунітетів та обґрунтування подальшого вдосконалення законодавства необхідно розуміти їх як правовий інститут, тобто сукупність правових норм, що регулюють відносно самостійну сукупність суспільних відносин або які-небудь їх компоненти, властивості. Звісно, такий правовий інститут є складний за внутрішньою структурою і поряд зі спільними рисами має значні відмінності.          Розглядаючи імунітет як специфічний різновид пільг і привілеїв, можна виділити такі спільні риси між ними. По-перше, вони створюють особливий юридичний режим, дозволяють полегшувати становище відповідних суб’єктів, розширюють можливості задоволення тих чи інших інтересів. Справді, на це спрямовано не тільки пільги і привілеї, а й імунітет. Зокрема, дипломатичний і депутатський імунітет виконує цю роль. По-друге, покликані бути правостимулювальними засобами, що спонукають до певної поведінки і позначають собою позитивну правову мотивацію. Імунітет як правовий стимул є сукупністю особливих правових переваг, відзначає З. В. Мірошник [137, с. 13]. По-третє, є гарантіями соціально-корисної діяльності, що сприяють здійсненню певних обов’язків. По-четверте, названі засоби виступають правомірним винятком для конкретних осіб, що встановлені в спеціальних юридичних нормах. По-п’яте, вони є формами вияву диференціації юридичного впорядкування соціальних зв’язків. Водночас імунітет має специфічні ознаки, що дає змогу виділити його в системі пільг і привілеїв, розглядати його самостійну юридичну природу.          По-перше, якщо привілеї більшою мірою втілюються в перевагах, у так званих позитивних пільгах, то імунітет, навпаки, більшою мірою виявляється у вигляді негативних пільг (звільнень від виконання окремих обов’язків – сплати податків, мит, імунітет свідка тощо, та звільнень від відповідальності). «Стосовно кримінального процесуального законодавства поняття «імунітет», – підкреслює В. І. Руднєв, – може розумітися як звільнення від виконання процесуальних обов’язків і відповідальності... Це означає, що деякі особи … в певних ситуаціях можуть мати нагоду не свідчити, не притягуючись до відповідальності» [138, с. 37].          

Вся работа доступна по Ссылке