Особливості застосування кримінального процесуального закону відносно окремих категорій громадян України
Як ми вже зазначали, категорії «недоторканність», «імунітет», «особливий правовий статус» уже тривалий час є відомими як у зарубіжній, так і у вітчизняній юриспруденції.
Слово «імунітет» походить від латинського «immunitas» – звільнення від будь-чого і позначає загальноправовий термін, який в юридичних словниках й енциклопедіях означає звільнення певного кола суб’єктів з-під дії загальних правових норм; виключне право осіб, які обіймають особливе становище в державі, не підкорюватись дії деяких загальних норм [153, с. 207; 154, с. 668].
Коло осіб, які наділені виключними правами (імунітетами), у чинному законодавстві сформувалося не одразу. Цьому передував складний соціально-правовий процес становлення і розвитку даного правового інституту.
Як відомо, кримінальний процес ґрунтується на системі принципів, серед яких можна виділити принципи законності, змагальності, рівності громадян перед законом і судом та ін. Однак безпосередня реалізація вказаних принципів можлива через належне функціонування відповідних правових інститутів. Одним з таких інститутів і виступає інститут імунітетів, головним призначенням якого є встановлення додаткових гарантій охорони та захисту прав і законних інтересів окремих категорій осіб.
Терміни «недоторканність», «імунітет» у контексті встановлення правового статусу особи тривалий час не вживались у кримінальному процесуальному законодавстві України. Водночас ці поняття широко використовують науковці і практики, вони часто трапляються в літературі, відомі широким верствам населення.
З однієї сторони, Конституція України закріплює положення, відповідно до якого громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв або обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (ст. 24). З іншої –використання деяких видів імунітетів (насамперед, депутатського, суддівського) у певних колах суспільства розцінюється як відступ від конституційного положення про рівність громадян перед законом і судом. Більше половини опитаних працівників правоохоронних органів, а також більшість опитаних громадян вважають такий відступ від загального правила відступом від конституційного принципу.
Крім дипломатичного імунітету, розрізняють також поширення обмеженої юрисдикції держави стосовно певної визначеної законом категорії громадян, так званий правовий імунітет спеціальної категорії громадян. Під обмежену юрисдикцію держави, окрім розглянутих раніше категорій іноземних громадян, підпадають й особи, які володіють українським громадянством. Відповідно до Конституції України, статус особливої (підвищеного рівня) недоторканності серед інших громадян України мають: Президент України, народні депутати, судді (ст. 80, 105, 111, 126). Окрім названих осіб, законодавством України імунітети передбачено також для Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, Голови Рахункової палати, Першого заступника і заступника Голови, головних контролерів та Секретаря Рахункової палати. Стосовно всіх перерахованих осіб законодавством встановлений спеціальний порядок притягнення до кримінальної відповідальності, застосування заходів кримінального процесуального або адміністративно-процесуального впливу (арешт, обшук, затримання, особистий огляд і т.д.).
Відносно новим правовим імунітетом для України є президентський імунітет, тобто недоторканність президента як глави держави. Це означає, що він не може бути заарештований, затриманий чи притягнений до судової відповідальності, поки обіймає свою посаду. Президентський імунітет знімається тільки разом з усуненням з посади в порядку особливої процедури, передбаченої конституцією (імпічмент, звільнення з посади тощо). Ст. 105 Конституції України передбачає недоторканність Президента України на час виконання повноважень.
У Рішенні від 10 грудня 2003 року № 19-рп/2003 (справа щодо недоторканності та імпічменту Президента України) Конституційний Суд України зазначає, що право недоторканності Президента України треба розуміти як органічну складову його конституційного статусу, що має на меті забезпечення умов для реалізації покладених на нього повноважень. Корегування змісту цього права неможливе без внесення відповідних змін до Конституції України. Водночас Конституційний Суд України зазначає, що право недоторканності Президента України має обмеження в часі й діє відповідно до Конституції України лише на час виконання ним повноважень [155].
Конституційний Суд України у вищевказаному рішенні дійшов висновку, що положення частини першої статті 105 Конституції України треба розуміти так, що Президент України на час виконання повноважень не несе кримінальної відповідальності, проти нього не може бути порушена кримінальна справа.
Звільнення з посади є однією з підстав дострокового припинення повноважень Президента України, яке може відбутися тільки на підставі обвинувачення глави держави в державній зраді чи іншому тяжкому злочині. Згідно зі ст. 93 Конституції України, Президентові може бути висунуте обвинувачення у вчиненні досить вузького кола злочинів. Чинний КК України підрозділяє злочини на наступні категорії: нетяжкі, середньої тяжкості, тяжкі й особливо тяжкі. Тому слід було б передбачити, що Президентові, як і будь-якій іншій особі, за наявності достатніх підстав може бути повідомлено про підозру у вчиненні будь-якого злочину, а не тільки державної зради чи іншого тяжкого злочину. Крім того, Конституція України встановлює досить складний порядок притягнення до кримінальної відповідальності Президента України. У цьому сенсі імунітет Президента абсолютний, а значить, недемократичний, несправедливий, неправомірний. Необхідно спростити технологію імпічменту, розробити механізм його реалізації і чітко зафіксувати все це у законодавстві.
У статті 108 Конституції України визначені, зокрема, чотири підстави дострокового припинення повноважень Президента України, однією з яких є усунення з поста в порядку імпічменту.
Саме слово «імпічмент» походить від англійського impeachment, що означає осуд, звинувачення, притягнення до суду. Перші прецеденти здійснення процедури імпічменту мали місце у середньовічній Англії (1376 рік). В умовах абсолютної монархії відповідальність за процедурою імпічменту виступала політичним засобом, спрямованим перш за все на обмеження влади монарха шляхом притягнення до відповідальності його міністрів, засудження вищих посадових осіб корони [144, с. 29].
Імпічмент у системі конституційних інститутів, як зазначає Конституційний Суд, за своєю правовою природою є позасудовим конституційним процесом, за змістом якого парламент у разі вчинення злочину Президентом України може достроково припинити його повноваження, усунувши з поста. Конституційна процедура розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту здійснюється без порушення проти нього кримінальної справи. Водночас, необхідно зазначити, що без даної процедура неможливо і порушити кримінальну справу та притягти до кримінальної відповідальності Президента.
Верховна Рада може усунути Президента України з поста в порядку імпічменту лише в разі вчинення ним державної зради або іншого злочину. Процедура усунення Президента з поста в порядку імпічменту регулюється Конституцією та Постановою Верховної Ради України «Про Регламент Верховної Ради України» від 16 березня 2006 року № 3547-IV (надалі – Регламент), які встановлюють декілька етапів в усуненні Президента з поста в порядку імпічменту.
Так, першим етапом в усуненні Президента з поста є ініціювання вказаної процедури. Питання про усунення Президента України з поста імпічменту відповідно до ч. 2 ст. 111 Конституції ініціюється більшістю від конституційного складу Верховної Ради. Причому підставою для ініціювання питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту та утворення спеціальної тимчасової слідчої комісії, як зазначається в ч. 3 ст. 166 Регламенту, є письмове подання про це, підписане більшістю народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради, підписи яких не відкликаються. Внесене на розгляд Верховної Ради письмове подання має містити правове обґрунтування необхідності утворення спеціальної тимчасової слідчої комісії. До подання можуть додаватися документи і матеріали, що стосуються цього питання, або належним чином посвідчені їх копії [156].
Тобто фактично ініціювання вказаної процедури пов’язано лише з тим, що подання повинно містити правове обґрунтування необхідності утворення спеціальної тимчасової слідчої комісії. Вважаємо, що цього недостатньо. Адже, якщо немає висновків правоохоронних органів, які сформульовані у відповідних процесуальних документах, – то можливе безпідставне ініціювання процедури імпічменту Президента, а згодом і притягнення його до кримінальної відповідальності. На нашу думку, необхідно передбачити для ініціювання процедури імпічменту надання відповідного подання Генерального прокурора, Голови Служби безпеки України чи Міністра внутрішніх справ (залежно від злочину, вчинення якого інкримінується Президенту), у якому буде міститися обґрунтування необхідності імпічменту Президента, а згодом – і притягнення його до кримінальної відповідальності.
Вся работа доступна по Ссылке
