Роль виробничих резервів в системі менеджменту зернопродуктового комплексу
Виробничі резерви є важливою складовою підвищення ефективності і стабільності виробництва продукції рослинництва. Ефективне управління цими резервами сприяє збільшенню обсягів виробництва та якості отриманої продукції, що в кінцевому результаті підвищує конкурентоспроможність підприємства, збільшуючи його прибутковість. Для реалізації всіх функцій та етапів управління виробничими резервами необхідне відповідне ресурсне забезпечення (фінансове, матеріальне, трудове…).
В наслідок дії певних обставин, як підкреслюється в дослідженнях [101], аграрні підприємства, фермерські господарства, господарства населення за ресурсним забезпеченням суттєво відрізняються, як між категоріями господарств, так і в кожній з них. Підприємства з високим та достатнім рівнем ресурсного забезпечення мають можливість реалізації всіх функцій та етапів управління. Підприємства із задовільним, а особливо з низьким рівнем забезпечення, в силу обмеженості ресурсів спроможні реалізовувати лише певні складові функцій та етапів управління. При чому вони змушені реалізовувати ті функції і етапи управління які орієнтовані на найбільшу віддачу і швидке отримання результатів. Тобто виробники вкладають кошти в певну складову забезпечення виробничо-технологічного процесу (насіння, добрива, відновлення технічного забезпечення), що приводить до покращення окремих фрагментів технологічного процесу, а не технології в цілому. Такі заходи практично не впливають на розвиток виробничо-технологічного забезпечення і подальшого підвищення ефективності виробничої діяльності підприємств.
Оскільки об’єктом нашого дослідження є виробничі резерви, проаналізуємо змістовніше їх принципові особливості. Виробничі резерви виробництва зерна, на нашу думку, складають сукупність компонентів виробничого процесу, які дозволяють забезпечувати безперервність та ефективність виробництва за вибраною технологією. Вони відображають потенційні можливості підприємств, щодо підвищення ефективності виробництва, за рахунок оптимального управління витратами, запасами та розміщенням ресурсів в залежності від стану виробничого потенціалу підприємства та рівня його використання.
Підвищення ефективності можливе за рахунок впливу або на результати, або на витрати. Впливати на результати діяльності підприємства, силами підприємства, в сучасних ринкових умовах не завжди можливо. Рівень недостатності власних можливостей безпосередньо залежить від потенційних можливостей підприємств. Причому, в підприємствах високого рівня забезпеченості недостатність власних можливостей значно менша, ніж в підприємствах середнього та низького рівня.
На результати діяльності також впливають ринкові умови, тобто зовнішні фактори (ціни на ринку закупки зернової продукції, конкуренція, попит, іноземні закупки і т. п.). Підприємства з задовільним або низьким рівнем ресурсного забезпечення не спроможні, без об’єднаного виходу на ринок, впливати на зміну зовнішніх факторів. Їм залишається підвищувати ефективність своєї діяльності лише за рахунок впливу на власні витрати. Тобто, щоб вижити, таким підприємствам необхідно вплив змін зовнішніх факторів перекрити підвищенням ефективності впливу внутрішніх факторів на результат діяльності. Одним із шляхів підвищення впливу внутрішніх факторів є ефективне управління витратами. «Витрати – це виражені у грошовій формі витрати різних видів економічних ресурсів (праці, сировини, матеріалів, основних засобів, фінансових ресурсів) у процесі виробництва, обігу і розподілу продукції, товарів», таке визначення подає економічна енциклопедія [1].
ПСБ(О) 16 «Витрати» передбачає фактично необмежену кількість класифікацій витрат [134]. При цьому найбільш поширеними в економічній науці є такі варіанти класифікацій витрат, як їх поділ на: прямі та непрямі, виробничі та невиробничі, умовно-постійні та умовно-змінні [34].
В контексті нашого дослідження найбільший інтерес представляє саме останній варіант класифікації. Для підвищення якості управління витратами на підприємствах необхідно чітко уявляти їх поділ у структурі витрат. В залежності від впливу обсягу виробництва на величину витрат, вони поділяються таким чином:
— умовно-постійні витрати – непов’язані безпосередньо зі зміною обсягу виробництва;
— умовно-змінні витрати – майже пропорційно збільшуються або зменшуються в залежності від зміни обсягу виробництва продукції;
— повні витрати – складають суму умовно постійних і змінних витрат.
Умовно-постійні витрати на підприємстві складають: оплата праці постійних працівників; амортизація техніки, приміщень; страхові платежі за майно, посіви; витрати на організаційні заходи; орендна плата за майно, землю та ін., змінні: вартість паливно-мастильних матеріалів; вартість насіння; витрати на органічні та мінеральні добрива; витрати на ремонт обладнання і техніки; оплата праці найманих працівників та витрати на інші виробничо-технологічні заходи [34]. Ці витрати в сукупності складають повні витрати підприємства. На нашу думку, в структурі повних витрат більшу частину становлять витрати на виробничо-технологічні заходи. Зокрема, в 2010 р., в рослинництві виробничі витрати становили 65,9% від повних у сільськогосподарських підприємствах України [135]. Особливо інтенсивне зростання витрат на виробничо-технологічні заходи відбувається в умовах неконтрольованого росту цін на паливо-мастильні матеріали, мінеральні добрива, насіннєвий матеріал, засоби механізації та запасні частини до них і т. д. Також суттєво впливає на зростання змінних витрат зміна погодно-кліматичних умов, що супроводжується пізніми заморозками, посухою та іншими погодними катаклізмами. Перевищення змінних витрат над умовно постійними характерне для підприємств з різними потенційними можливостями. Слід зазначити, що об’єм змінних витрат багато в чому залежить від об’ємів виробництва. Крім зазначених економічних та природно-кліматичних факторів, на які підприємства практично не можуть впливати, виробництво продукції пов’язане з цілим рядом заходів, які напряму залежать від діяльності підприємства. До таких факторів в першу чергу відносяться:
— обґрунтування напрямків виробничої діяльності (спеціалізації);
— науково-обгрунтований вибір технології виробництва продукції, в умовах конкретного підприємства;
— чітке дотримання технології виробництва;
— організація якісного виконання технологічних процесів та операцій всього технологічного циклу виробництва для забезпечення повної реалізації біологічного потенціалу рослин, післязбиральної обробки продукції та її реалізації.
