Шляхи забезпечення ефективності при активізації використання виробничих резервів підприємств
Наявність резервів є одним із суттєвих факторів забезпечення ефективного виробництва зерна, як і будь-якого аграрного виробництва. Але навіть і в сучасній науковій літературі залишаються дискусійними методичні питання трактування, як суті резервів так і шляхів активізації їх використання.
Ще в ΧΙΧ столітті К. Маркс розглядав резерви як запаси, необхідність яких витікає із «випадковості виробництва (виробничий ризик)» і «вони не можуть відновлювати сами себе, а повинні відновлюватись додатковим виробництвом» [125, с. 477]. Тобто, «запас» в той час виступав як одна із форм накопичення, яке являло собою перевищення виробництва над поточним використанням.
На початку ΧΧ століття сформувалась думка, що необхідною умовою формування резервів є виконання планів, які сприяють використанню потенційних можливостей росту ефективності виробництва [126, с. 5-6].
В середині ΧΧ століття до категорії резервів відносили не лише залишки оборотних фондів у порівнянні з виявленою планом потребою, для заданих масштабів виробництва і темпах його розширення, а і формування резервних фондів, до складу яких входять страхові фонди (вільні), фонд обігу (задіяний в обігу), не обіговий резерв (цінні папери) і цільові регулятиви.
В другій половині ΧΧ століття інтенсивний розвиток сільськогосподарського виробництва сприяв уточненню формування тлумачення поняття «резерву»: як різниці між реальними і фактичними можливостями [127, с. 47; 128, с. 10]; як економія чого-небудь, складові якої збалансовані до пропорцій, що забезпечують приріст кінцевої продукції [129, с. 85-88]; як заходи, які забезпечують приріст результату без додаткових витрат, або зниження затрат без зниження якості продукції та без зміни її об’єму, або дає приріст результату при деякому зростання витрат за умови їх відставання від росту результату [129, с. 85-88].
У 80 роках ΧΧ століття як в економічній літературі, так і в постановах керівництва по виробничим питанням набуває широкого вжитку поняття пов’язані з терміном «резерви» : «резервний фонд», «державні резерви», «резерви видатків та платежів» та інші резерви. Як показують наведений перелік понять, має місце різне розуміння тлумачення суті терміна. Резервами вважаються запаси ресурсів (насіння, добрива,технічне забезпечення, паливо-мастильні матеріали та ін.), які забезпечують виконання всіх технологічних операцій в кращі технологічні строки і формуються на випадок додаткової потреби в них. Крім того резервами вважається можливості підвищення ефективності виробництва. Савіцька Г.В. запропонувала використовувати термін «резервні фонди» як запаси матеріальних ресурсів, а термін «виробничі резерви» як можливість розвитку виробництва на основі використання досягнень НТП [103]. На її думку економічна сутність резервів полягає в найбільш повному використанні потенційних можливостей підприємства для отримання максимальної кількості високоякісної продукції за найменших питомих витрат.
Свободін В.А. під резервами підвищення ефективності використання виробничих засобів запропонував використовувати невикористані можливості їх повного завантаження ( як на протязі року так і в період їх безпосереднього використання) [127]. Запропонований підхід став поштовхом для нового етапу тлумачення поняття «резерви».
Більшість науковців, в той час, під резервами розуміли невикористані можливості росту об’єму продукції, прибутку, чи зниження витрат, або можливості покращення використання виробничо-господарських ресурсів за рахунок запровадження нових технологій, нової техніки, науково обґрунтованої організації праці і виробництва в цілому [127, 103,]. За таким підходом величина резервів характеризується різницею між фактично отриманим результатом виробничої діяльності і його теоретичною величиною, яку можливо отримана при максимально ефективному використанні ресурсних можливостей підприємства. Тому оцінка ефективності діяльності будь-якого підприємства визначається розрахунком різних показників, як відношення отриманого ефекту до залучених витрат. Такі показники дозволяють оцінювати вплив окремих факторів на ефективність діяльності підприємства, а також порівнювати їхній вплив, як на кінцевий результат так і на окремі складові виробництва та отриманого результату. Тобто вони не дають можливості виконувати комплексну оцінку діяльності підприємства, яка одночасно залежить від багатьох факторів і унеможливлюють вибір того фактору (резерву) який в певній ситуації, або за певним напрямком забезпечить досягнення найвищої ефективності.
Для забезпечення комплексної оцінки діяльності підприємства останнім часом, особливо в зарубіжних підприємствах, використовуються економетричні методи. Такий підхід знайшов відображення і в працях українських вчених-економістів Андрійчука В.Г. [131,132], Коваля П.В. [133] та ін.
При використанні економетричного підходу ефективність підприємства розраховується виходячи з виробничої функції, як потенційної або фактичної межі ефективності, та близькості до неї значень показників окремого підприємства, таких як, наприклад, обсяг виробництва, витрати, послуги та ін. В межах цього підходу, в однаковій мірі, використовуються параметричні і непараметричні методи. При цьому, параметричні методи потребують визначення функціональної залежності виробничої функції підприємства, або функції доходів, витрат та ін. До них відносяться: метод найменших квадратів (МНК), скорегований метод найменших квадратів, метод без специфікації розподілу (DFA), метод стохастичного граничного аналізу (SFA), метод густого кордону (TFA). Особливостями цих методів є те що вони враховують стохастичність, не потребують оцінки значущості впливу різних факторів і враховують можливість випадкових помилок (неточної звітності та ін.), оцінка ефективності роботи одного підприємства не впливає на оцінку діяльності інших підприємств.
Непараметричні методи не потребують визначення функціональної залежності виробничої функції (як параметричні), а базуються на математичному програмуванні. Їх особливістю є представлення межі ефективності у вигляді ламаної кривої, вершини якої визначають координати місцезнаходження підприємств, що мають найвищу ефективність. Відсутність у непараметричних моделях векторів помилок чутливості кінцевих результатів оцінки до кількості змінних факторів моделі призводить до зростання кількості підприємств, що перебувають на межі ефективності при врахуванні збільшеної кількості факторів які аналізуються. До непараметричних методів відносяться: аналіз оболонки даних (DEA), метод вільного розміщення оболонки (FDH), індекси продуктивності.
Таким чином, використання економетричних методів забезпечує підвищення об’єктивності оцінки ефективності діяльності підприємств та вплив окремих факторів на її рівень з метою визначення найбільш суттєвих резервів. Аналіз економічної літератури показує, що найбільшого поширення для оцінки і прогнозування ефективності виробничої діяльності підприємств отримали такі економетричні методи: стохастичний граничний аналіз (SFA), метод DEA, метод вільного розташування оболонки (FDH) та метод індексів продуктивності.
З огляду на доступність вихідної інформації, на нашу думку, найбільш раціональним, при виявленні резервів підвищення ефективності виробництва зерна є DEA – аналіз, адже він дозволяє використовувати значно ширший набір вихідних даних у довільній послідовності, що полегшує отримання відповідних результатів.
Вибір методів дослідження при формуванні методичних підходів до виявлення та формалізації шляхів використання резервів підвищення економічної ефективності виробничої діяльності підприємств зернопродуктового комплексу має ґрунтуватися на дотриманні таких критеріїв:
1. Доступність, релевантність та найбільш можлива простота структури інформаційної бази.
2. Простота застосування методів та методик, з огляду на перспективи їх практичного застосування.
3. Можливість використання отриманих результатів застосування методів та методик для прийняття відповідних управлінських рішень.
Вся работа доступна по Ссылке
