Злочини, пов’язані з незаконним доступом до банківських рахунків, як об’єкт наукових досліджень

          Історія становлення та розвитку ринкових відносин у європейських країнах та країнах СНД свідчить, що всі етапи реформ поряд з позитивними зрушеннями супроводжувались негативними явищами та процесами, виникненням нових різновидів і зростанням рівня економічної злочинності. В умовах інформатизації суспільства саме банківська система, яка однією з перших сприйняла можливості “високих” технологій, стала особливо привабливою для протиправних посягань, зокрема шахрайств та інших злочинів, пов’язаних з використанням засобів доступу до банківських рахунків (додаток А).          При визначенні поняття “злочини, пов’язані з незаконним доступом до банківських рахунків”, особливого значення набуває юридична природа фінансово-правових відносин у сфері банківської діяльності, що становлять об’єкт кримінально-правової охорони.          Банківську систему України започатковано з прийняттям ЗУ “Про банки і банківську діяльність” [270]. За визначенням, банк – це юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків (абз. 3 ч. 1 ст. 2 ЗУ “Про банки і банківську діяльність”) [261]. Якщо ж фінансова установа позбавлена ознак банку, то вона належить до небанківських фінансово-кредитних інститутів, якими в Україні є інвестиційні фонди, страхові компанії, кредитні спілки [280].          При вивченні літератури із зазначених питань слід звернути увагу насамперед на публікації стосовно історії банківської справи в Україні та країнах пострадянського простору (праці В.І. Бовикіна, І.Ф. Гиндіна, Ф.Д. Лифшиця) [39; 78; 206]. Аналіз цих робіт показує шляхи становлення (на теренах Російської Імперії та СРСР) банків, а також кредитно-фінансової системи загалом. За роки незалежності України банківська система пройшла складний шлях розвитку. Умовно процес її формування поділяють на шість хронологічних етапів [129].          Після розпаду СРСР питанням розвитку банків і банківської справи в Україні та країнах близького зарубіжжя присвятили свої праці Н.Г. Александров, О.В. Єсіпов, В.І. Колесніков, В.М. Пищугін та ін. Актуальність, наукова та практична цінність досліджень цієї проблематики полягає в комплексному підході до запобігання правопорушенням у банківській сфері. У публікаціях кримінологів і криміналістів наведено характеристику банку як об’єкта підвищеної криміногенної небезпеки, що обумовлюється його місцем у фінансово-господарському механізмі держави, а також типові схеми вчинення кримінально-караних діянь (М.М. Бабаєв, І.І. Басецький, Б.В. Волженкін, О.Є. Дементьєва, А.І. Долгова, В.Д. Ларічев, С.В. Максимов, В.М. Попович, Г.К. Синілов, О.В. Яковлев та ін.).          Робота В.Д. Ларічева вважається однією з перших, у якій досліджено комплекс проблем виявлення, розслідування та попередження злочинів у кредитно-банківській сфері на пострадянському просторі; розглянуто особливості проведення розрахункових, валютних, кредитних та фондових операцій; проаналізовано дії злочинців з підготовки, вчинення та приховування суспільно небезпечних діянь; наведено класифікацію протиправних посягань у цій сфері [198].          Приблизно в той самий період переведено з англійської друге видання книги “Обманні операції у банківській справі” Лестера А. Пратта, у якій автор на матеріалах сотень реальних судових справ детально описав способи обману та привласнення коштів на банківських рахунках на прикладі США [200].          Питання розслідування злочинів у кредитно-банківській сфері, зокрема шахрайств та злочинів у сфері господарської діяльності, досліджувало багато вітчизняних науковців і вчених країн пострадянського простору в галузі кримінального права (О.О. Дудоров, М.М. Панов, Є.Л. Стрєльцов) [102; 247; 173]; кримінології (В.Д. Ларічев, В.М. Попович, В.П. Трухін) [198; 257; 330]; криміналістики (Н.О. Данілова, Ю.А. Єгоров, І.І. Звєзда, В.Д. Поливанюк, В.В. Хілюта, С.С. Чернявський) [94; 106; 120; 255; 347; 355]; теорії ОРД (В.А. Гамза, С.М. Побережний, Л.М. Стрельбицька, Р.С. Сатуєв) [71; 253; 315; 296].          Проблеми виявлення та розслідування злочинів, пов’язаних з незаконним доступом до комп’ютерної інформації банків, зокрема у сфері обігу банківських платіжних карток та систем банківських електронних платежів, розглянуто у працях В.І. Василинчука, В.М. Бутузова, В.І. Шеломенцева [258]. Праці низки кримінологів і криміналістів України та інших країн присвячено проблемам протидії легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, з використанням банківських операцій [213].          У різні часи певним аспектам методики розслідування окремих видів злочинів присвятили свої роботи В.П. Бахін, Р.С. Бєлкін, І.О. Возгрін, О.Г. Волеводз, А.Ф. Волобуєв, В.І. Галаган, О.Ф. Долженков, А.В. Іщенко, Н.С. Карпов, О.І. Козаченко, І.П. Красюк, В.С. Кузьмічов, В.К. Лисиченко, Є.Д. Лук’янчиков, Г.А Матусовський, Д.Й. Никифорчук, М.А. Погорецький, Л.Д. Удалова, С.С. Чернявський, М.Є. Шумило, М.П. Яблоков та інші вчені у галузі кримінального процесу та криміналістики.          Проблемні питання протидії комп’ютерній злочинності висвітлено у працях таких українських учених, як Д.С. Азаров, А.С. Білоусов, Г.М. Бірюков, В.Д. Гавловський, В.О. Голубєв, Р.А. Калюжний, М.В. Карчевський, О.В. Копан, О.І. Мотлях, Ю.Ю. Орлов, Л.П. Паламарчук, Н.А. Розенфельд, Б.В. Романюк, М.В. Салтевський, О.А. Самойленко, О.П. Снігерьов, М.П. Стрельбицький, В.С. Цимбалюк, М.Я. Швець, В.П. Шеломенцев та ін.           У багатьох зарубіжних країнах також здійснювалось дослідження злочинів у сфері банківської діяльності, зокрема у РФ – Т.В. Авер’яновою, О.Є. Дементьєвою, Г.К. Синіловим, М.П. Яблоковим; у Республіці Білорусь – І.І. Басецьким, Ю.А. Єгоровим, І.А. Моісеєвою; у Республіці Казахстан – С.Є. Каіржановою, а також у західноєвропейських країнах та США – Донна Б. Паркер, Р. Повер, О. Сегер, Дж. Ховард та іншими [340].          Розроблення криміналістичних рекомендацій щодо розслідування окремих видів (груп) злочинів у сфері банківської діяльності пов’язане з їх кримінально-правовою та криміналістичною класифікацією. Як логічний засіб наукового пізнання, класифікацію застосовують у різних галузях знань, зокрема у криміналістиці, у тому числі для диференціації криміналістичних методик [18, с. 9–10]. Проблеми класифікації в криміналістиці були предметом досить ґрунтовних наукових досліджень. Серед перших з цього приводу виділяють праці Р.С. Бєлкіна і А.І. Вінберга [26, с. 52–65]. Також вагомий внесок у формування і розвиток криміналістичної теорії класифікації внесли О.М. Васильєв, І.О. Возгрін, А.Ю. Головін, В.О. Образцов, В.В. Тіщенко, Б.В. Щур, М.П. Яблоков та інші вчені-криміналісти [233; 378; 80; 327; 372].          В якості підстав для криміналістичної класифікації злочинів застосовують як кримінально-правові, так і криміналістичні критерії. Це дає змогу розробляти досить гнучкі, найбільш пристосовані до слідчих ситуацій і наближені до потреб практики рекомендації. При цьому кримінально-правові ознаки, що закріплені в законі, об’єктивно домінують. А самі криміналістичні підстави поділу тією чи іншою мірою обов’язково пов’язані з різними видами кримінально-правових категорій. Водночас вони розвивають і вдосконалюють класифікації загалом [378, с. 128–129].          Як підкреслює В.О. Образцов, у нормах матеріального права відображено лише ті ознаки і властивості злочинів, які є суттєвими з точки зору кримінального закону. Для криміналістики ж важливішим є ситуаційний аспект злочинів, оскільки саме він дає змогу здійснювати наукове розроблення диференційованих методичних рекомендацій з урахуванням специфіки, що притаманна розслідуванню схожих видів злочинів [233, с. 23].          Методологічною основою виокремлення поняття злочинів у сфері банківської діяльності, як зазначає С.С. Чернявський, є визначення їх ознак, що мають криміналістичне значення, як елементу фінансових злочинів – більш широкого класифікаційного рівня, що, у свою чергу, становлять сегмент економічних злочинів [359, с. 146].          Проаналізуємо співвідношення зазначених категорій. Наймасштабніші кримінологічні дослідження економічної злочинності здійснили такі зарубіжні вчені, як Г. Маннхейм [384], Р. Міллс [385], В. Паккард [386], Г. Блох i Г. Гайс [380] . У кримінологічній науці проведено цілу низку досліджень із проблем економічної злочинності [379, с. 33–34; 57, с. 12; 170]. Більшість учених розглядають економічну злочинність як сукупність корисливих злочинів, що вчиняються у сфері економіки громадянами в рамках їх професійної діяльності, посягають на власність та інші інтереси учасників економічних відносин, а також порядок управління економікою [192, с. 22–23; 31, с. 6]. Значну увагу дослідженню феномена економічної злочинності приділяють вчені-кримінологи України [175; 36; 132; 145; 40]. З урахуванням новацій у вітчизняному законі про кримінальну відповідальність, під економічними злочинами вчені розуміють діяння, що вчинюються у сфері господарської діяльності (розділ VII КК), деякі види посягань на власність (розділ VI КК), окремі злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг (розділ ХVІІ КК) [102].          Серед криміналістів немає єдиного розуміння сутності економічних злочинів. Як зазначає А.Ф. Волобуєв, кримінально-правовий аспект, що має головною метою систематизацію злочинів у кримінальному законодавстві, визначає види економічних злочинів за окремими статтями КК України. Кримінологічний аспект тлумачення поняття економічних злочинів враховує фактори, що детермінують злочинність, і визначають розроблення відповідних заходів для їх усунення. У свою чергу, криміналістичний підхід сформувався у зв’язку з виникненням нових і трансформацією вже відомих злочинних механізмів, що призвело до труднощів у практичній діяльності правоохоронних органів й зумовило потребу розроблення ефективних методик розслідування [281, с. 27–32]. Питання про виокремлення економічних злочинів у криміналістичному розумінні безпосередньо пов’язано з виділенням характерних ознак таких посягань [215, с. 24–25; 360, с. 29].          Фінансові злочини вважаються підсистемою економічних злочинів, оскільки їм притаманні усі зазначені вище ознаки, але їх вчинення обмежене сферою фінансових правовідносин [30, с. 25]. Підставами віднесення суспільно небезпечних діянь до фінансових злочинів вважаються такі: наявність специфічного предмета посягання – фондів грошових коштів (фінансових ресурсів); порушення процесу їх законного обігу або створення відповідних умов для порушення цього процесу; специфічність правовідносин у сфері фінансової діяльності держави, суб’єктів господарю¬вання та громадян, на які посягають такі діяння [251, с. 110; 252].          Класифікація фінансових злочинів здійснюється за ознаками їх безпосередніх об’єктів [210; 193, с. 69; 329, с. 14–15]. Аналіз норм Особливої частини КК України дає змогу диференціювати фінансові злочини залежно від характеру фінансової діяльності. На цій підставі можна виокремити злочини, що посягають на державні фінанси та порядок здійснення фінансового контролю (ст. 205, 209, 209–1, 210, 211, 212, 212–1, 219, 221, 232–2 КК); 2) на встановлений порядок виготовлення й використання грошей, цінних паперів, марок акцизного збору, знаків поштової оплати та інших документів фінансового характеру (ст. 199, 216 КК); 3) на відносини у сфері кредитно-банківської діяльності (ст. 200, 222 КК); 4) на відносини у сфері фондового ринку (ст. 222–1, 223–1, 223–2, 224 КК).          

Вся работа доступна по Ссылке