Особливості допиту свідків, потерпілих та підозрюваних

          Показання відповідно до ст. 95 КПК України – це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження.          Проведення допитів вважається обов’язковим під час розслідування будь-яких злочинів. З усього робочого часу, виділеного слідчим на проведення слідчих (розшукових) дій, на різні види допиту, за оцінками вчених, витрачається понад 80 % [15, с. 4]. Проведене нами дослідження також підтверджує, що допит є найбільш розповсюдженою слідчою (розшуковою) дією, зокрема допит свідків, потерпілих та підозрюваних.          За КПК України допит розглядається як передбачена кримінальним процесуальним законом слідча (розшукова) дія, що полягає в одержанні слідчим від свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, експерта показань [335]. Підставами для проведення допиту є наявність достатніх відомостей про те, що певній особі відомі обставини, які мають значення для кримінального провадження,та їх можна отримати шляхом проведення допиту [154, с. 97]. Для сторони обвинувачення показання допитуваного – джерело доказів, а для сторони захисту – також і засіб захисту від висунутої підозри (обвинувачення) [11, с. 3]. Процесуальний порядок організації та проведення допиту на стадії досудового розслідування закріплено у ст. 65, 95–97, 133, 223–226, 232, 256 КПК України. Розглянемо лише такі особливості допиту окремих учасників кримінального провадження, що визначаються специфікою розслідування злочинів, пов’язаних з незаконним доступом до банківських рахунків.          Допит свідків і потерпілих. Специфіка допиту цієї категорії допитуваних полягає в тому, що зазвичай допитують представників потерпілої сторони (банку) або іншу особу, певним чином пов’язану з банківською діяльністю. Такі особи, як правило, мають вищу освіту (економічну, юридичну, технічну), спеціальну підготовку та певний досвід роботи у фінансовій системі, обізнані в новаціях бухгалтерського обліку, податкової звітності, банківської справи, функціонування платіжних систем та переказу коштів, відповідного документообігу [377, с. 5]. Відтак, слідчому доводиться сприймати спеціальну професійну термінологію, яку використовують більшість допитуваних. Ускладнює ситуацію недосконалість постійно обновлюваного законодавства, що регулює відносини у сфері банківських розрахунків. Як зазначає С.С. Чернявський, більшість слідчих не мають належних знань у цій галузі, що іноді позначається на якості допиту. Втрата “нитки бесіди” через часто вживані незнайомі терміни може призвести до того, що слідчий вчасно не зорієнтується в ситуації, не задасть уточнювальне запитання, не зафіксує (пропустить, недооцінить) корисну інформацію, яку, можливо, не бажаючи того, розпочне надавати допитуваний. Допитувані помічають непідготовленість слідчого, неконкретність і поверховий характер питань, що негативно позначається на ефективності допиту [357, с. 544]. На думку Г.А. Зоріна, у спілкуванні з некваліфікованим слідчим позиція несумлінного свідка може посилитись, набути додаткової аргументації на користь сторони захисту [125, с. 16].          Задля усунення цього негативного чинника слідчому необхідно ознайомитися із загальними положеннями законодавчої бази, підзаконними актами, зокрема постановами Правління НБУ, що стосуються порядку проведення певних операцій за банківськими рахунками; розшифрувати зміст вилучених фінансових та інших документів, роздруківок стосовно руху коштів за рахунками й окремих цифрових записів тощо. З метою надання практичної допомоги слідчим і суддям у роз’ясненні спеціальної термінології ми запропонували словник спеціальних термінів, що найчастіше застосовуються у банківській практиці під час проведення операцій за банківськими рахунками (додаток Ж).          Як показали дослідження, близько половини слідчих і співробітників оперативних підрозділів під час допитів свідків потребують допомоги у роз’ясненні окремих фінансових операцій, особливостей бухгалтерського обліку, документообігу, нормативної бази. Суттєву допомогу в підготовці та проведенні такої слідчої (розшукової) дії надає спеціаліст, зокрема бухгалтер, у галузі банківської справи, аудитор, економіст, які на етапі підготовки до допиту: дають необхідні роз’яснення (62,2 %); допомагають уточнити питання на основі інформації, отриманої як під час допитів інших учасників кримінального провадження, так і за результатами виявлення, закріплення та вилучення доказів з матеріальних джерел (47 %); складають схеми руху коштів та документів (39 %); звертають увагу слідчого на обставини, які навмисно чи за необачністю неправильно тлумачить або перекручує допитуваний (26 %) – додаток Б.2.          Порядок виклику особи для проведення допиту, зміст повістки про виклик, поважні причини неприбуття особи на виклик та наслідки неприбуття передбачені ст. 135–139 КПК. Місце допиту визначає слідчий самостійно, відповідно до обставин кримінального провадження й обраної тактики. З огляду на результати вивчення кримінальних справ (проваджень), допит свідків і потерпілих проводиться переважно за місцем проведення досудового розслідування. Водночас закон надає слідчому право допитати особу в іншому місці за погодженням з особою, яку необхідно допитати. Це може бути місце її проживання, роботи, лікування, тримання під вартою або інше місце перебування особи.          Викликаних у тому самому кримінальному провадженні свідків необхідно допитувати окремо, тобто так, щоб вони не мали можливості спілкуватися між собою ні до допиту, ні після його завершення. Особа, яка проводить слідчу (розшукову) дію, зобов’язана вжити певних заходів для дотримання вимог закону: виклик для допиту в різний час і з таким розрахунком, щоб допитані свідки не спілкувалися з іншими допитуваними (потерпілими, підозрюваними, іншими свідками); поміщення свідків у різні кімнати, попередження про обов’язок не розголошувати відомості досудового розслідування (ст. 222 КПК). Такі умови провадження допиту забезпечують найсприятливішу обстановку для отримання правдивих показань, допоможуть усунути вплив на свідків з боку інших осіб.          Закон також вимагає, щоб допит свідків відбувався за відсутності інших свідків. Допит двох свідків в одному кабінеті, кімнаті або іншому приміщенні (хоч би і різними слідчими) не допускається. Брати участь у допиті мають право тільки особи, вказані в законі, а саме: прокурор (п. 4 ч. 2 ст. 36 КПК); за необхідністю – перекладач (ст. 68, ч. 3 ст. 224); експерт (п. 3 ч. 2 ст. 69), спеціаліст (ст. 71); захисник (ст. 45); адвокат свідка (п. 2 ч. 1 ст. 66) тощо. Якщо ж допит свідка здійснюється за клопотанням сторони захисту або потерпілого, така слідча дія проводиться за участю особи, яка її ініціювала, та (або) її захисника чи представника, крім випадків, коли це неможливо або така особа письмово відмовилася від участі в допиті (ч. 6 ст. 223).          Підготовка до допиту, на думку вчених, включає в себе чотири складові: вивчення матеріалів кримінального провадження; вивчення спеціальних питань; вивчення особи допитуваного; складання плану допиту [157, с. 38–50].          У контексті нашого дослідження, плануючи допит свідка, слідчому доцільно з’ясувати таке коло питань: 1) у разі, якщо свідок є працівником організації (банку, суб’єкта господарювання), у якій вчинено злочин: коло функціональних обовязків, якими документами регламентується, чим конкретно займається, з ким контактує; особливості документообігу та порядок здійснення конкретних операцій, хто відповідає за певну ділянку роботи; що відомо про подію злочину; де, коли, у який час та за яких обставин вчинено злочин; що відомо про осіб, які вчинили злочин; характер стосунків у колективі; обставини, які сприяли вчиненню злочину; інші питання; 2) якщо свідок не є працівником такої організації: що відомо про факт злочину; де, коли, у який час та за яких обставин вчинено злочин; місцеперебування під час вчинення злочину; кому ще може бути відомо про обставини злочину; чи відомо щось про осіб, які вчинили злочин; обставини, які прияли вчиненню злочину; інші питання.          У криміналістичній літературі трапляються різні пропозиції стосовно виокремлення груп свідків у справах про злочини у сфері банківської діяльності. Наприклад, М.П. Яблоков називає п’ять категорій свідків, які можуть повідомити відомості як про самі факти порушень у сфері банківської діяльності та пов’язані з ними обставини, так й умови, що сприяли вчиненню злочинів, зокрема: особи, які проводять перевірки, ревізії, здійснюють інші контрольні функції; практичні працівники різних банківських установ; працівники, які безпосередньо виконують операції, унаслідок яких вчинено злочини, та їх безпосередні керівники; особи, відповідальні за облік руху коштів; службові особи суб’єктів господарювання, які пов’язані з банком [377, с. 7]. Зазначені п’ять категорій свідків відображають найбільш загальний підхід, водночас, значно звужують їх коло, оскільки показання, що мають значення для кримінального провадження, можуть давати й інші суб’єкти.          Вивчення кримінальних справ (проваджень) дає змогу виокремити такі групи свідків, які підлягають допиту під час досудового розслідування злочинів, пов’язаних з незаконним доступом до банківських рахунків:          1) працівники державних регулюючих (контролюючих), правоохоронних органів, а також службові особи, які здійснюють перевірки банківських установ та суб’єктів господарської діяльності, виконують окремі контрольні функції або є фахівцями в галузі бухгалтерського обліку (представники наглядових органів НБУ, контрольно-ревізійних служб Мінфіну, Міндоходів, місцевих органів виконавчої влади, державних інспекцій і комісій, ревізійних та інших комісій банківських установ, аудиторських фірм та ін.);          2) службові особи та працівники різних структурних підрозділів банку, а також суб’єктів господарської діяльності (їх контрагентів і партнерів), які причетні до злочинної діяльності; 3) особи, які надавали публічні послуги або брали участь у супроводженні окремих етапів платіжних та розрахункових операцій (нотаріуси, фахівці органів державної реєстрації, ріелтери, адвокати, представники фірм, які надають юридичні послуги, касири та ін.); 4) працівники служби безпеки банку, які забезпечують охорону банку від зовнішнього та внутрішнього впливу (особи, які виявили ознаки злочину, брали участь у документуванні злочину, затриманні підозрюваних, залучались до огляду місця події та інших процесуальних дій);          5) близькі та знайомі підозрюваних у позаслужбових стосунках (родичі, колеги, сусіди, друзі, коханці), які можуть надати інформацію про особу підозрюваного, його можливе місцеперебування, спосіб життя, коло знайомств, ймовірні мету та мотиви вчинення злочину; 6) співробітники (колеги) підозрюваного, які можуть повідомити про його професійні навички, зв’язки, особливості поведінки;          7) обслуговуючий персонал (адміністратори комп’ютерних систем і мереж банку, охоронці, водії, прибиральники та ін.).          Послідовність допитів свідків залежить від обставин кримінального правопорушення. Кращий результат може бути отриманий, якщо спочатку допитуватимуть осіб, які проводили перевірки, працівників контролюючих та інших органів, не зацікавлених у вирішенні справи [314]. Предметом допитів представників контролюючих та правоохоронних органів є з’ясування питань, що стосуються встановлених ними фактів порушення регулятивного законодавства та “внутрішніх” інструкцій банку. Зазначені особи, зазвичай, не зацікавлені у вирішенні справи, можуть допомогти розібратися в документах, визначити коло свідків, підозрюваних, пояснити висновки комісії (ревізії), визначити розміри завданої шкоди та надати іншу важливу інформацію (додаток В, приклад 3.1).          Важливу роль у викритті механізму злочинної діяльності відіграє допит керівників відділень (філій) банків, а також службових осіб, відповідальних за проведення тих чи інших операцій за банківськими рахунками. Вони можуть повідомити інформацію про порядок роботи відділення (філії), особливості обліку та звітності, зміст інструкцій та нормативів, що регламентують роботу певної банківської установи; характер виявлених порушень, зауважень до працівників, заходів, що вживались до порушників, стосунків у колективі тощо (додаток В, приклад 3.2). Як свідків можуть допитувати й співробітників оперативних підрозділів, які проводили негласні слідчі (розшукові) дії, або інших осіб, які залучалися до їх проведення. Найчастіше на допиті з’ясовують такі обставини: на підставі чого вони брали участь у проведенні негласної слідчої (розшукової) дії; характер дій підозрюваного та інших осіб під час проведення заходів; як здійснювалося затримання підозрюваного, що було знайдено при ньому; що пояснював підозрюваний з приводу своєї протиправної діяльності; які саме предмети чи документи було вилучено тощо. Допит цих осіб може здійснюватись із збереженням у таємниці відомостей про цих осіб та із застосуванням щодо них відповідних заходів безпеки, передбачених законом. У разі використання для доказування результатів негласних слідчих (розшукових) дій можуть бути допитані особи, з приводу дій або контактів яких проводилися такі дії. Таким особам повідомляється про проведення негласних слідчих (розшукових) дій у строк, передбачений ст. 253 КПК, і в тому обсязі, який зачіпає їх права, свободи чи інтереси.          Слушною для вивчення є практика німецького кримінального процесу з використання як доказів повідомлень секретних джерел. Таке використання можливе двома способами: 1) шляхом допиту працівника поліції про те, що йому відомо зі слів секретного агента, який залишається для суду анонімним; 2) шляхом допиту самого секретного інформатора без розкриття учасникам процесу його особи. Помітимо, що для змагального типу процесу обидва ці способи неприйнятні, оскільки перший з них порушує принцип безпосередності, а другий – принцип рівності сторін. Цим, зокрема, пояснюється обмеженість використання відомостей секретних джерел лише деякою категорією справ [333, c.127].          Бажаним є допит як свідків так званих “спеціальних” або “обізнаних” понятих, які брали участь в огляді місця події та інших процесуальних діях [81, с. 38].          Одним з важливих чинників при розслідуванні злочинів, пов’язаних з незаконним доступом до банківських рахунків, вважається виявлення та дослідження особливостей типових ситуацій, що складаються при проведенні допиту свідків у справах цієї категорії, та розроблення на цій основі рекомендацій.          Залежно від позиції, якої дотримується свідок у кримінальному провадженні, та перспектив отримання достовірної інформації про обставини події злочину й причетність до нього конкретних осіб, можливі такі слідчі ситуації допиту: 1) допитуваний дає детальні й послідовні показання, що відповідають встановленим обставинам кримінального правопорушення (57 % вивчених протоколів допитів); 2) показання допитуваного непослідовні та не відповідають (не повною мірою відповідають) встановленим у кримінальному провадженні обставинам кримінального правопорушення (32 %); 3) допитуваний заявляє, що обставини, про які питає слідчий, йому не відомі або він не може їх пригадати (11 %) – додаток Б.1.          Перша ситуація допиту вважається найбільш сприятливою та не викликає конфліктних ситуацій. Водночас слід пам’ятати, що допит як форма психологічного контакту допитуваного (свідка) і того, хто допитує (працівника правоохоронного органу), неминуче відбувається в умовах певного стресу для обох сторін.           Більшого професіоналізму потребує проведення допиту у другій ситуації. Якщо в показаннях свідка відчуваються пробіли й неточності (адже злочини нерідко вчиняють протягом тривалого часу), слідчому необхідно вжити заходів щодо їх усунення. Пробіли й неточності в показаннях свідка можуть бути наслідком його сумлінної помилки. Причинами неправильного сприйняття та запам’ятовування інформації можуть вважатися різні чинники об’єктивного (зовнішні умови) та суб’єктивного (індивідуальні психічні властивості) характеру. З метою усунення таких пробілів і неточностей у показаннях свідків застосовуються тактичні прийоми, спрямовані на сприяння допитуваному у пригадуванні сприйнятої ним інформації; нагадування в загальних рисах обставин події; постановка уточнювальних запитань.          Характер таких тактичних прийомів залежить від причини виникнення бар’єрів у спілкуванні, зокрема: сумлінної помилки або поганої пам’яті допитуваного, негативного ставлення допитуваних до правоохоронних органів, впливу на допитуваних з боку зацікавлених осіб (керівників, колег, родичів, знайомих) унаслідок матеріальної, службової та іншої залежності від них, а також співробітників оперативних підрозділів, які виявили злочин.          Зазвичай небажання свідка повідомити достовірні та повні відомості відносно обставин кримінального правопорушення викликано нерозумінням функції свідка самим допитуваним, який будучи особисто непричетним до злочину, водночас, не бажає розголошувати будь-які свої стосунки з підозрюваним, побоюючись осуду оточуючих (якщо підозрюваний є його колегою або родичем) або ж намагаючись уникнути відповідальності за певні власні (нерідко надумані) порушення чи недбалість (в останньому випадку “спрацьовує” відомий ще з радянських часів стереотип: “викликали – отже, причетний”).          Перекручення обставин кримінального правопорушення може мати місце як при першому допиті свідка, так і при подальших допитах, а також на судовому засіданні, коли допитуваний, усвідомлюючи можливість притягнення до відповідальності певного підозрюваного (обвинуваченого), змінює свої показання з метою зменшення ступеня його вини. Отже, головним тактичним завданням під час допиту свідка є діагностика інформаційного та емоційного станів допитуваного, встановлення з ним психологічного контакту.          

Вся работа доступна по Ссылке