---

Уповноважений з прав людини як орган, що здійснює парламентський контроль у кримінальному процесі

У 2010 році під редакцією Ю.М. Грошевого та О.В. Капліної вийшов друком підручник «Кримінальний процес». Його автори цілком правильно віднесли до суб’єктів кримінального процесу орган, що здійснює парламентський контроль у кримінальному судочинстві [86, с. 80, 85–87]. У параграфі 3 «Орган, що здійснює парламентський контроль у кримінальному судочинстві» розділу 3 цього підручника науковці стисло розглянули питання про участь Уповноваженого у кримінальному процесі. На нашу думку, це питання заслуговує більш ґрунтовного дослідження.

У ч. 3 ст. 55 Конституції України зазначено, що кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого. Отже, таке право належить і учаснику кримінального провадження, права якого порушуються або обмежуються під час провадження досудового розслідування та судового розгляду. Наведемо приклад такого звернення.

І. Мосійчук разом з С. Бевза та В. Шпари обвинувачувався у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 263 КК України (готування до терористичного акту, зберігання та розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення терористичних актів). Справу розглядав Києво-Святошинський районний суд Київської області.

Винними в інкримінованих злочинах підсудні себе не визнавали. На думку І. Мосійчук, у матеріалах кримінальної справи було достатньо доказів їх невинуватості. Однак суддя поставився до розгляду справи і до нього упереджено. Спочатку суддя, порушуючи принцип гласності щодо судового процесу, зробив його закритим, посилаючись на те, що засоби масової інформації приділяють надто велику увагу судовому процесу. Пізніше суддя, позбавляючи підсудних повноцінного права на захист, усунув від участі в судовому процесі захисників, мотивуючи це тим, що захисники надто часто протестують проти дій головуючого та заявляють йому відводи. Одночасно суддя постановив видалити підсудного І. Мосійчука із зали судового засідання до закінчення розгляду справи по суті. Суддя мотивував це тим, що підсудний надто часто бажає давати показання і часто заперечує проти дій головуючого. Саме за це суддя позбавив підсудного навіть останнього слова.

Після усунення захисника підсудний І. Мосійчук прийняв рішення захищати себе в суді самостійно, але суддя, у порушення вимог КПК України, ухвалив рішення залучити до участі у справі адвоката з адвокатського об’єднання. Згоду на захист цим адвокатом підсудний не давав, оскільки йому не довіряв. Таким чином, вважав І. Мосійчук, порушивши вимоги ст. 55 Конституції України, КПК, повністю позбавивши його права на захист, суддя вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 374 КК України.

Підсудний наголошував на тому, що, незважаючи на те, що він має родину, двох дітей, займається суспільно корисною діяльністю, є депутатом Васильківської міської Ради, головою постійної депутатської комісії з питань регламенту, депутатської етики, законності та правопорядку за виконанням рішень місцевої ради, є головним редактором газети «Вечірній Васильків» та головою «Фонду розвитку міста Васильків», він майже рік перебуває під вартою у Київському СІЗО. І це незважаючи на те, що під час його медичного обстеження у військовому госпіталі СБУ в нього було виявлено серйозні хвороби серцево-судинної системи.

Підсудний звернувся до Уповноваженого з проханням захистити його право на захист та всі інші права, порушені суддею. Він просив про особисту зустріч з Уповноваженим у Київському СІЗО та направити представника Уповноваженого для захисту його інтересів при судовому розгляді кримінальної справи [117].

Під час дії КПК 1960 року деякі науковці зауважували, що право підозрюваного, обвинуваченого на звернення до Уповноваженого є складовим поняття «право на захист». Так, коментуючи ст. 21 цього Кодексу В.М. Тертишник писав, що право «обвинуваченого (підозрюваного, підсудного) на захист включає в себе:

– право знати, у чому він обвинувачується;

– право самостійно захищати встановленими законом засобами свої права, свободи, честь, гідність та законні інтереси, використовуючи надані права і юридичні можливості їх реалізації (надавати показання чи відмовитись від давання показань, надавати докази, виступати з останнім словом та ін.);

– право користуватись юридичною допомогою захисника;

– право звертатися до суду та оскаржувати факти затримання й інших незаконних дій і рішень;

– право звернутися до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (виділено мною – О.С.) [118, с. 106];

– право на звернення до Європейського Суду з прав людини, якщо вичерпані всі можливості національних засобів правового захисту».

На наш погляд, не слід обмежувати право на звернення до Уповноваженого тільки правом підозрюваного, обвинуваченого на захист, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 55 Конституції України кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого. Таким чином, це право належить будь-якому учаснику кримінального процесу, якщо під час кримінального провадження порушуються або обмежуються його права, законні інтереси.

У яких саме випадках бажано скористатися цим правом, роз’яснюють науковці. Так, наприклад, Д.П. Фіолевський зазначає, що захиснику слід направити телеграму Уповноваженому, якщо слідчий з якихось власних міркувань чи зацікавленості всіляко ухиляється від надання йому можливості своєчасно зустрітися із заарештованим підзахисним. Цю телеграму потрібно направляти тоді, коли усі дії захисника щодо такої зустрічі будуть безрезультатними, а засоби законодавства вичерпаними [119, с. 181].

При проведенні анкетування слідчих, прокурорів, судів було поставлене запитання, чи роз’яснюють вони учасникам кримінального процесу їх право на звернення до Уповноваженого, гарантоване ч. 3 ст. 55 Конституції України. 100 % з опитаних респондентів надали відповідь, що це право вони не роз’яснюють, оскільки того не вимагає КПК України.

Дійсно, у статтях КПК, у яких наведено перелік прав учасників кримінального провадження, не йдеться про їх право на звернення до Уповноваженого. З цим не можна погодитися, оскільки ті з них, кому не надається правова допомога адвоката,  не знають, що це право їм гарантується ч. 3 ст. 55 Конституції України, ч. 1 ст. 21 Закону України. Тому вважаємо, що КПК доцільно доповнити статтею, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов’язані роз’яснити учаснику кримінального провадження право та порядок звернення до Уповноваженого. Також у цій статті слід визначити вимоги, які пред’являються до такого звернення.

Потрібно звернути увагу на те, що в Законі не встановлено вимоги до звернення до Уповноваженого. Водночас Секретаріат Уповноваженого роз’яснив, що таке звернення подається в письмовій формі. У ньому мають зазначатися такі дані:

1) прізвище, ім’я та по-батькові;

2) поштовий індекс та адреса для надання відповіді;

3) найменування органу державної влади чи посадової особи, які порушили Ваші права;

4) у чому конкретно полягає суть порушених Ваших прав;

5) коли або в який строк допущено порушення Ваших прав;

6) яких заходів Ви вживали для поновлення Ваших прав; до яких органів чи посадових осіб зверталися (долучити копії їх відповідей);

7) чи зверталися Ви за захистом порушених прав до суду;

8) суть Вашого прохання;

9) дата та власноручний підпис;

10) у разі звернення в інтересах третіх осіб потрібно надавати копії документів, що посвідчують повноваження на представництво їх інтересів [120].

У запропонованій нами статті КПК України також слід визначити, які звернення учасників кримінального провадження не підлягають розгляду Уповноваженим. По-перше, це потрібно для того, щоб виключити зайвий документообіг між Уповноваженим та учасниками кримінального процесу. По-друге, Уповноважений не буде витрачати робочий час на ознайомлення з такими зверненнями. По-третє, ці учасники будуть чітко знати, що їм не потрібно сподіватися на прийняття Уповноваженим бажаних для них рішень.

Які звернення Уповноважений не приймає до розгляду, вказано у ч. 4 ст. 17 Закону. У цій нормі йдеться про те, що він не розглядає тих звернень, які розглядаються судами, зупиняє вже розпочатий розгляд, якщо заінтересована особа подала позов, заяву або скаргу до суду. Крім того, Секретаріатом Уповноваженого надано роз’яснення, які звернення Уповноважений не приймає до розгляду [121]. Деякі з його положень  стосуються кримінального судочинства.

 

 

Вся работа доступна по <a href=

"  http://mydisser.com/ru/catalog/view/16775.html "