Система пенсійного забезпечення як соціально-економічне поняття

Історичні епохи формували різні погляди щодо розуміння сутності пенсійного забезпечення. Першою формою матеріального забезпечення осіб старшого покоління, які з віком через втрату працездатності не могли приймати активну участь у роботі, була підтримка сім’ї, у першу чергу, дітей.

На сучасному етапі розвитку, пенсійне забезпечення більшості країн світу здійснюється на засадах загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, що є складовою системи соціального страхування.

Дослідники сфери пенсійного забезпечення зазначають, що державне соціальне страхування найманих робітників виникло наприкінці ХIХ ст. в Німеччині і пов’язують з ім’ям Отто фон Бісмарка [30, с. 31; 89, с. 58;               91, с. 26; 123, с. 10; 173, с. 20–21] та зауважують, що з початку запровадження пенсійного забезпечення, проводилося страхування не за віком, а інвалідності, оскільки нелегкі умови праці та життя працівників призводили до того, що до пенсійного віку, межа якого була встановлена на рівні 65 р., людина ставала  непрацездатною [82, с.  53, 84; 123, с.  18]. Перші десятиліття ХХ ст. стали початком запровадження соціального страхування за віком (державного пенсійного забезпечення) для більшості європейських країн. З огляду на значення  показника середньої тривалості життя при народженні, що був характерний для тогочасної Європи, межа пенсійного віку (65 р.) була завищеною.

Наприкінці ХIХ – на початку ХХ ст. страхові закони були прийняті в більшості країн Європи, які в тій чи іншій мірі були подібні до моделі обов’язкового соціального страхування в Німеччині [82, с. 34; 123, с. 10–11; 173, с. 20].

Вагомим здобутком запровадження моделі Бісмарка став обов’язковий характер системи соціального страхування, проте, основним принципом моделі Бісмарка є забезпечення засноване виключно на праці. Пенсійні права визначалися на основі попередньо сплачених внесків, тож дана система була орієнтована на збереження соціального статусу робітника після виходу на пенсію.

Інший підхід, спрямований на зменшення бідності, став основою розвитку  ідеї  національної солідарності та гарантованого мінімального доходу для всіх. Найбільшої популярності набуває в 40-х роках ХХ ст. під назвою План Беверіджа, за ім’ям англійського лорда Вільяма Беверіджа.

Наступним етапом розвитку поняття про пенсійне забезпечення стає запровадження солідарних систем, що фінансуються за розподільчим принципом (наприклад, у таких країнах як: Німеччина, Англія, Франція, Швеція, Чехословаччина, Румунія, Чилі, Аргентина, Уругвай, тощо). В другій половині ХХ ст. солідарна  система домінувала у пенсійному забезпеченні провідних країн світу. Тривалий час система пенсійного забезпечення України також була реалізована виключно за солідарним принципом.

Солідарні пенсійні системи, що склалися на етапі індустріального розвитку, формувалися в умовах, коли демографічна ситуація була сприятливою, в більшості країн частка пенсіонерів у загальній чисельності населення була незначною.

Тенденція до збільшення частки осіб похилого віку в структурі населення призводить до зменшення частки платників внесків до Пенсійного фонду. Отже, сучасні проблеми у сфері пенсійного забезпечення частково породжені зміною демографічної ситуації.

Так, в розвинутих країнах коефіцієнт підтримки (співвідношення населення працездатного віку до населення старше працездатного віку) знизився з 3,5 працюючих на одного пенсіонера в 50-ті роки ХХ ст. до 2,5 – в 90-ті роки і в найближчі роки прогнозується його скорочення до 2 [12, с. 38].

А.І. Якимів зазначає, що на початку 90-х років XX ст. практично всі країни Східної Європи та Середньої Азії  починають реагувати на тиск, спричинений скороченням бази внесків і збільшенням чисельності пенсіонерів. У багатьох країнах проблема несплати внесків ще більше загострила фіскальні та політичні проблеми. Ці економічні потрясіння були настільки глибокими, що країнам довелося вносити певні зміни до нормативно-правової бази, на яку спиралися існуючі солідарні системи [64, с. 13].

На межі XX-XXI ст. уряди багатьох країн, аби пом’якшити для своїх пенсійних систем наслідки старіння населення й інших соціально-економічних чинників, приступили до їх реформування [119, с. 18].

На сучасному етапі відбувається поступова трансформація систем пенсійного забезпечення розвинутих країн та зближення структури їх фінансування.

Вся работа доступна по <a href=

"  http://mydisser.com/ru/catalog/view/16987.html " target="_blank">Ссылке</a>

</p>