Удосконалення ролі солідарного компонента в розвитку національної системи пенсійного забезпечення України

Підвищення рівня життя пенсіонерів є основною метою розвитку системи пенсійного забезпечення України, яка фінансує виплати пенсій для більш ніж 30%  населення  країни.  Починаючи з 2003 р. система пенсійного забезпечення України реформується, щорічно підвищується рівень пенсійних виплат. Необхідно зазначити, що в Україні існує значна диспропорція в питомій вазі розподільчого та накопичувального компонентів системи пенсійного забезпечення. Оскільки фактично в країні продовжує діяти солідарна пенсійна система, заснована на розподільчому принципі. Окрім того, розробка сценаріїв розвитку системи пенсійного забезпечення (табл. 3.6) підтвердила необхідність структурних змін. Передусім, вдосконалення солідарного компонента системи пенсійного забезпечення є стратегічно важливим напрямом її розвитку.

Обґрунтування пріоритетів розвитку системи пенсійного забезпечення засноване на визначенні характеру впливу демографічних, фінансово-економічних та інституційно-правових факторів на її ефективність на сучасному етапі. Аналіз можливостей розвитку та ризиків сучасної системи пенсійного забезпечення створює підґрунтя для визначення шляхів удосконалення діючої системи.

Основними причинами, що обумовлюють необхідність удосконалення розподільчого компонента на сучасному етапі є дефіцит бюджету Пенсійного фонду, високий рівень загального тарифу відрахувань на потреби пенсійного забезпечення, тенденція до зниження співвідношення між особами працездатного та пенсійного віку.

Демографічні фактори є базовими для визначення ефективності системи пенсійного забезпечення, що фінансується за розподільчим принципом. На даному етапі для України характерне демографічне навантаження  осіб працездатного віку до осіб старше працездатного віку – 5 до 1 [25], що  створює  основу для ефективного функціонування на засадах солідарності поколінь. Проте, реальне співвідношення між платниками пенсійних внесків та одержувачами пенсій погіршується впливом економічних факторів, і сьогодні це значення становить 1,1 до 1. Таким чином, ситуацію погіршує вплив економічних факторів. Окрім того, довгостроковий демографічний прогноз свідчить про зниження коефіцієнта демографічної підтримки в Україні, що відповідає загальносвітовій тенденції. Таким чином, в межах розподільчого компонента, компенсувати вплив демографічних та фінансово-економічних факторів, що знижують ефективність системи пенсійного забезпечення, можливо лише двома шляхами:  збільшення кількості платників внесків на потреби пенсійного забезпечення або зменшення суми виплат із солідарного компонента.

У цьому випадку постає питання про збільшення пенсійного віку. Це дозволить одночасно, як збільшити доходи Пенсійного фонду (в результаті збільшення тривалості трудового життя), так і зменшити видатки (через відстрочення часу виходу на пенсію). На думку дисертанта, вкрай важливим є подальше підвищення пенсійного віку в межах, обґрунтованих у пенсійному законодавстві [42]. Адже аналіз статистичних даних (рис. 2.4, табл. 2.9,   додаток С), а саме різниці між віком припинення трудової діяльності та пенсійним віком демонструє залежність більшою мірою не від статі людини, а від рівня економічного розвитку країни. Тобто,  для країн з високим рівнем економічного розвитку характерний більш ранній вік виходу з ринку праці, іноді – достроковий вихід на пенсію. Це пов’язано з механізмами, що дозволяють людині виходити на пенсію раніше законодавчо встановленого пенсійного віку (зменшуючи рівень пенсійних виплат у майбутньому або збільшуючи рівень пенсійних відрахувань у поточному періоді). Визначено, що країни, для яких характерна найнижча тривалість життя у пенсійному періоді, характеризуються найвищою кількістю років роботи після настання пенсійного віку, тож поєднання обох факторів свідчить про низький рівень розвитку соціально-трудових відносин. Для України характерний більш пізній вихід на пенсію, в порівнянні з офіційним пенсійним віком (на 2,5 роки). Можна констатувати, що фактично наявний процес відстрочення часу виходу на пенсію. Разом із цим, трактувати дане явище як позитивне, враховуючи мотиви продовження трудової діяльності, а саме – необхідність додаткового заробітку – неможливо. Можна припустити, що пенсіонери не припиняють трудової діяльності  й більш тривалий період. І в подальшому,  припиняючи  працювати офіційно, продовжують це робити фактично, переходять до тіньового сектору економіки. Однією з найбільш суттєвих передумов цього є необхідність сплати роботодавцями нарахування на фонд оплати праці, ставка якого є однією з найвищих у світі.

Окрім того, існує й великий розрив у розмірах  пенсій чоловіків та жінок [75, с. 17], що частково спричинено меншою тривалістю страхового стажу жінок.

Аналіз соціально-демографічної ситуації дозволяє узагальнити, що для України характерні:

1. Нижча середня тривалість життя населення, ніж у країнах ОЕСР                          (середня тривалість життя в країнах ОЕСР перевищує аналогічний показник в Україні майже на 9 років).
2. Перевищення віку середньої тривалості життя жінок над тривалістю життя чоловіків (в середньому – більш ніж на 10 років).
3. Диференціація виходу на пенсію між чоловіками та жінками (до 1 жовтня 2011р. – 5 р., нині – зменшується).
4. Продовження трудового життя у пенсійному віці.

В Україні один з найнижчих показників віку виходу на пенсію у світі [170, c. 6; 175, с. 173], окрім того, зберігається диференціація у віці виходу на пенсію між чоловіками та жінками. Відповідно до статистичних даних ОЕСР, лише деякі країни зазначеної групи зберігають диференціацію у віці виходу на пенсію між чоловіками та жінками, в переважній більшості країн – різниця відсутня. В країнах ОЕСР, в середньому, жінки живуть у пенсійному періоді на 5 років довше ніж чоловіки.

Враховуючи зазначене, а особливо те, що  середня тривалість життя жінок перевищує середню тривалість життя чоловіків, доцільним є подальше зрівняння віку виходу на пенсію для обох статей. Окрім того, беручи до уваги тенденцію до продовження роботи після настання пенсійного віку, це дозволить підвищити якість соціально-трудових відносин. Оскільки настання передпенсійного віку іноді змушує переходити на менш високооплачувані посади, знижуючи якість трудового життя.

Висновок про можливість підвищення пенсійного віку жінок не суперечить Конвенції МОП [59], відповідно до якої 65 р. визначається віком, з настанням якого людина повинна мати право на отримання пенсійного забезпечення. Окрім того, використання усталених європейських стандартів юридично закріплених меж працездатного віку на основі інтегральної функції вікового розподілу населення, дозволяє визначити прийнятну для України рекомендовану межу завершення трудової діяльності. Інтегральні функції вікового розподілу населення України та розвинених європейських країн, демонструють, що нижня межа в європейських країнах становить 65 р., а на розподілі для України тій самій ймовірності (0,845) відповідає значення 62 р. [23, с. 16].

З метою зниження навантаження на фонд оплати праці, доцільним є перерозподіл внесків, що сплачуються на потреби пенсійного забезпечення працівниками та роботодавцями. Аналіз досвіду країн ОЕСР засвідчує, що в більшості країн ставки для роботодавців та працівників є однаковими. Перерозподіл між роботодавцями та працівниками впливає на детінізацію доходів громадян, оскільки однією з причин тінізації є високий рівень тарифу внесків на потреби пенсійного забезпечення. Водночас реалізація даної пропозиції більш ефективна за умови підвищення рівня оплати праці (наприклад, відповідно до вимог Європейської соціальної хартії [27], розмір мінімальної заробітної плати має в 2,5 рази перевищувати прожитковий мінімум, в Україні ці показники – однакові). Адже в умовах низького рівня оплати праці, збільшення суми відрахувань із заробітної плати призведе до зниження рівня життя. Пропозиції щодо збільшення  тарифу для працівника та підвищення рівня оплати праці доречні в контексті активізації ролі накопичувальних принципів, оскільки за таких умов частина заробітної плати спрямовується на індивідуальний рахунок платника, тож величина внесків працівника на потреби пенсійного забезпечення має бути збільшена.

Окрім того, на сучасному етапі, вкрай важливим є подальше підвищення рівня життя пенсіонерів, збільшення розміру пенсій. У більшості країн світу бідними визнаються люди, які мають дохід нижчий ніж прожитковий мінімум.

Як видно з рис. 3.4, до 2005 р. розмір середньої пенсії залишався нижчим від розміру прожиткового мінімуму для непрацездатних громадян, перевищення середнього розміру пенсій збігається з початком процесів реформування системи пенсійного забезпечення України.

Вся работа доступна по <a href=

"  http://mydisser.com/ru/catalog/view/16987.html " target="_blank">Ссылке</a>

</p>