Інновації як основа економічного розвитку підприємств

Протягом останніх років в українській економіці відбулися складні зміни, пов’язані з переходом до ринкового господарювання, що обумовлює пошук інноваційних методів ведення діяльності. Інноваційна сфера виступає одним з головних чинників розвитку економіки у світовому просторі. В наш час в світі відбувається складний процес технологічних змін. Вичерпуються можливості подальшого прогресу і вдосконалення старих технологій, для яких настає фаза виснаження, і отримує розвиток фаза активного зростання новітніх технологій, які здатні здійснювати революційні зміни в економіці і суспільстві в цілому. Стратегія економічного та соціального розвитку України передбачає економічне піднесення на основі впровадження інновацій, технологічного оновлення промисловості, широкого використання досягнень науки і техніки, впровадження ресурсозберігаючих та екологічно безпечних нововведень, оскільки без цього неможливо здійснити прогресивні зрушення в економічній системі нашої держави, забезпечити її сталий соціально-економічний розвиток [157]. В роботі [43] визначається, що сутність інноваційних процесів, які відбуваються в будь-якій складній виробничо-господарській системі, – це сукупність прогресивних, якісно нових змін, що сприяють подальшому якісному розвитку суспільства, забезпечують вищий рівень життя.

Досвід розвинених країн свідчить, що головним рушієм суспільного прогресу є інноваційна діяльність. Невід’ємною частиною сучасного науково-технічного прогресу виступає інтелектуальний продукт, який є результатом впровадження інновацій. Інновації визначають потенціал розвитку держави на довгострокову перспективу, унаслідок чого стають стратегічним чинником економічного розвитку не тільки підприємств певної галузі, але й країни загалом [113]. У перекладі з англійської innovation означає новаторство, нововведення. Вперше поняття «інновація» запровадив австрійський економіст Йозеф Шумпетер (1883-1950) у праці «Теорія економічного розвитку» [198] (1912 р.). Словосполучення «нова комбінація», що в наступних працях було замінено терміном «інновація», трактувало нову якість засобів виробництва, яка досягається шляхом певних поліпшень існуючого обладнання, введення нових за­собів виробництва або систем його організації. Подальші дослідження вчених сутності поняття «інновація» досить різняться. Так, на думку угорського економіста Б. Санто, у роботі [148] наголошується, що інновація - це такий суспільний, технічний, економічний процес: практичне використання ідеї, винаходів, що призводить до створення кращих за своїми властивостями виробів і технологій; він орієнтований на економічну вигоду, прибуток, додатковий прибуток і охоплює увесь спектр видів діяльності - від досліджень і розробок до маркетингу.

Американські дослідники під нововведенням (інновацією) розуміють процеси виникнення, розвитку, поширення і зміни науково-технічних новацій у різних сферах людської діяльності. Так, П. Друкер головною рисою нововведення вважає його вплив на спосіб життя людей. На його погляд, нововведення не обов’язково мають бути технічними або речовими, більш значущими за силою свого впливу виявляються соціальні нововведення. Зокрема, продаж товарів у кредит спричинив справжній економічний переворот. Це соціальне нововведення перетворило економіку пропозиції в економіку попиту, незалежно від ефективності економіки [54]. На думку відомого американського вченого в галузі управління наукою й технікою Б. Твісса, нововведення – це процес, в якому винахід або ідея набувають економічного змісту. «Це єдиний у своєму роді процес, - пише Б. Твісс, - що об’єднує науку, техніку, економіку й управління. Він полягає в одержанні новизни і триває від зародження ідеї до її комерційної реалізації» [170].

В роботі [77] наголошується: у наукових дослідженнях вітчизняних економістів переважає думка, що інновація являє собою техніко-економічний процес, який завдяки практичному використанню продуктів розумової праці - ідей і винаходів - приводить до створення кращих за властивостями нових видів продукції та нових технологій.

На думку Г. К. Губерної, у роботі [41] інновацією стає новизна, впроваджена в практику, введення нового в систему ззовні, а новацією - внутрішньосистемні нововведення. В якості проблем в природному поширенні інновацій в економіці Г. К. Губерна відзначає наявність попиту на інновації. Зношеність значної частини устаткування, непідготовленість до нововведень персоналу, скорочення матеріальної бази й низькі темпи диверсифікованості виробництва означають, що простір, здатний споживати інновації, дуже малий.

Найбільш істотна відмінність між різними трактуваннями поняття «інновація» полягає в тому, якого підходу до тлумачення цього терміну дотримуються вчені. Існує два підходи, коли:

інновація розглядається як результат творчого процесу у вигляді нового продукту;

інновація представляється як процес впровадження нових виробів, технологій, методів управління або методів організації виробництва.

У червні 1963 р. в місті Фраскаті (Італія) був прийнятий своєрідний міжнародний стандарт, присвячений методології статистики науки та інновацій. У рамках Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) була створена група експертів з вивчення показників науки і техніки, якою було запропоновано стандартну практику для обстеження досліджень та експериментальних розробок (The Proposed Standard Practice for Surveys of  Research and Experimental Development), більш відому як «Керівництво Фраскаті» (Frascati Manual). Даний документ вміщував рекомендації щодо координації робіт зі збирання, обробки та аналізу інформації у вимірюванні ресурсів, присвячених дослідженням і розробкам.

Стандарт «Керівництво Фраскаті» є дуже важливим для розуміння ролі науки і технології в економічному розвитку. Основні поняття, які містяться в цьому документі, стали міжнародно-прийнятими і використовуються в обговоренні питань у сфері науки і технології. Даний стандарт визначає «інновацію» в широкому розумінні, встановлюючи, що нею може бути новий або вдосконалений продукт, процес або зміни в соціальній сфері [201].

Відповідно до міжнародного стандарту, «інновація» визначається як кінцевий результат інноваційної діяльності, втілений у вигляді нового або вдосконаленого продукту чи технологічного процесу, який використовується в практичній діяльності або в новому підході до соціальних послуг. Необхідною ознакою інновації є науково-технічна новизна та її виробниче використання [207]. Поняття «інновація» вивчалось також у роботах [22, 27, 72].

Нововведення охоплює науково-технічні, технологічні, економічні та організаційні зміни, що відбуваються в процесі виробництва. Його основними характеристиками можна вважати: якісну новизну виробів, способів виробництва і технологій у порівнянні з попередніми; темп реалізації; динаміку циклу нововведення, економічну ефективність, соціальні наслідки.

Варто розмежувати поняття «нововведення» та «інновація». Під нововведенням прийнято розуміти оформлений результат фундаментальних, прикладних досліджень, розробок або експериментальних робіт у будь-якій сфері діяльності по підвищенню її ефективності. Як правило, нововведення оформлюються у вигляді відкриттів; винаходів; патентів; товарних знаків; раціоналізаторських пропозицій; документації на новий або вдосконалений продукт, технологію, управлінський або виробничий процес.

Розробці нововведення передують маркетингове дослідження, НДДКР, організаційно-технічна підготовка виробництва, процес виробництва та оформлення результатів. Таким чином, інновацію можна розглядати як кінцевий результат впровадження нововведення з метою зміни об’єкта управління і одержання економічного, соціального, науково-технічного та іншого виду ефектів.

В українському законодавстві термін «інноваційна діяльність» з’явився у 1991 р., тобто раніше, ніж саме поняття «інновації». В Законі України «Про інвестиційну діяльність» цей термін розглядається як одна з форм інвестиційної діяльності, що здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу [128]. Відповідно, тоді інновації можна було трактувати як одну з форм інвестицій.

Вперше поняття «інновація» законодавчо було закріплено в 2002 р. в Законі України «Про інноваційну діяльність». Цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, встановлює форми стимулювання державою інноваційних процесів і спрямований на підтримку розвитку економіки України інноваційним шляхом.

Вся работа доступна по <a href=

"  http://mydisser.com/ru/catalog/view/16988.html  " target="_blank">Ссылке</a>