---

Концепції управління інноваційним потенціалом машинобудівного підпри-ємства

У зв'язку з переходом України до ринкової організації економіки принципово міняються зовнішні умови діяльності кожного підприємства. Для того щоб стати повноправним суб'єктом ринкової системи, підприємства змушені ставати гнучкими, постійно реагувати на зміни зовнішнього середовища, виробляти і реалізовувати локальні і глобальні проекти змін своєї діяльності, що повинні протікати без утрати контролю над організацією. У зв'язку з цим, постає питання про підтримку підприємства в бажаному соціально-ринковому (конкурентному) стані, що вимагає його постійного розвитку як виробничо-економічної системи. Сутність процесу розвитку, з погляду  функціонування підприємства, складає ріст рівня його організації, коли в міру нагромадження інформації зменшується невизначеність. Розвиток повинний здійснюватися таким чином, щоб усі зміни, що відбуваються на підприємстві, дозволяли в динамічних ринкових умовах зберегти і поліпшити рентабельність і стабільність. Особливості середовища і необхідність постійних змін вимагають також змін підходів, у рамках яких відбувається керування організаціями.

В даний час джерелом нарощування економічного потенціалу держави стають не природні ресурси, а ідеї і засновані на них інновації.

Інноваційна здатність економіки визначається можливістю поширювати у всіх сферах нові продукти і технології, завойовувати відповідні області ринку і залежить від діючого економічного укладу, наявності і характеристики інноваційного потенціалу, організаційної структури, у рамках якої здійснюється інноваційний потенціал.

У зв'язку з цим, процес керування припускає наявність наступних підсистем: організації відносин елементів системи, режиму її функціонування у виді сукупності визначених механізмів, що діють під визначеним контролем згідно визначеним нормам, розвитку по відомій програмі в напрямку до якої-небудь мети.

В аспекті вищевикладеного визначимо, що розвиток інноваційного потенціалу підприємства являє собою його закономірну якісну зміну, що характеризується як необоротне і спрямоване. Одночасна наявність цих властивостей відрізняє розвиток від інших змін.

        Оборотні зміни характерні для процесів функціонування, тобто  циклічного відтворення постійної системи зв'язків і відносин. При відсутності спрямованості зміни не можуть накопичуватися, що позбавляє процес властивої для розвитку єдиної, внутрішньо взаємозалежної лінії, а відсутність закономірностей характеризує випадкові зміни катастрофічного типу.

Істотну характеристику розвитку складає час, оскільки всякий розвиток здійснюється в реальному часі і тільки час виявляє його спрямованість.

Активізація інноваційної діяльності, підвищення її ефективності, визначення і встановлення раціонального сполучення між складовими інноваційного процесу, розширення сфери застосування інновацій і оптимальне планування інноваційної діяльності визначають формування і розвиток інноваційного потенціалу підприємства.

Керування формуванням інноваційного потенціалу підприємства ґрунтується на аналізі системи факторів сприйнятливості до інновацій.

Економічна практика  суб'єктів, що хазяйнують, свідчить про те, що інноваційний потенціал у сучасних умовах є найбільш істотним фактором, що визначає кількісні і якісні параметри розвитку економічної системи будь-якого рівня складності.

У результаті склалася думка, відповідно до якої збільшення масштабів інноваційної діяльності є визначальною умовою ефективного функціонування будь-якого підприємства більш складної економічної системи.

Можна погодитися з даним твердженням, але при виконанні деяких умов, зокрема, необхідно дуже коректно підходити до вироблення стратегії інноваційного розвитку й обов'язково враховувати при цьому ступінь відповідності інноваційного потенціалу, яким володіє та чи інша система, параметрам її розвитку.

Даний підхід, який вивчали та аналізували Плиса В.Й., Покропивний С.Ф., Якощук Е.Г. дозволяє затверджувати, що формування інноваційного потенціалу залежить від того, наскільки виробнича система підприємства готова сприйняти ту чи іншу інновацію. Сприйняття інновацій може мати форму визнання інновацій, коли виробнича система зацікавлена і підготовлена до їх упровадження, чи заперечення інновацій, коли вони суперечать інтересам чи підприємства, коли виробнича система не готова до їх упровадження [88, 90, 150].

Ступінь визнання і заперечення інновацій може бути різною в залежності від співвідношення впливу факторів, що обумовлюють визнання, і факторів, що обумовлюють заперечення. Якщо вплив цих факторів збалансовано, виробнича система буде якби байдужа до впровадження інновації.

Таким чином, сприйняття інновацій визначається параметрами виробничої системи підприємства й інновацій.

Вплив властивостей виробничої системи на сприйняття інновацій варто оцінювати по наступним напрямках:

- загальносистемна сприйнятливість. До загальносистемних факторів, що впливають на сприйняття інновацій, відносяться: диверсифікованість виробництва, стандартизація і комунікаційні властивості. Зазначені параметри виробничої системи підприємства сприяють інновації, якщо вона одержала визнання;

- сприйнятливість технологічної системи. Основними факторами тут є параметри цілісності і відособленості технологічної системи, наукоємність продукції, мінливість технології в життєвому циклі попиту і науково-технічний рівень системи. У даному випадку визнання інновації виявляється в тім, що технологічна система відкрита для інновацій, здійснюваних на тих чи інших ділянках. Приводячи до підвищення ефективності технологічної системи, інновації не вимагають істотної модифікації інших ділянок системи;

- сприйнятливість підприємства до інновацій. Визнання інновації підприємством носить характер прогресивного сприйняття: підприємство всіма способами сприяє процесу впровадження;

- сприйнятливість персоналу. Даний параметр виробничої системи підприємства характеризується такими факторами, як мотивація праці, мотивація інженерної творчості, господарська мотивація, кваліфікація. Визнання інновації персоналом означає його підтримку.

Характер сприйняття тих самих інновацій окремими частинами виробничої системи може бути різним, тому однієї з найважливіших задач керування розвитком інноваційного потенціалу підприємства є створення умов, що забезпечують визнання інновації як можна великим числом складових (параметрів) виробничої системи.

На поліпшення якості виробничої системи в результаті інновацій можна розраховувати лише в тому випадку, якщо має місце їхнє визнання виробничою системою в цілому. Для цього необхідно оптимальне сполучення нижчезазначених властивостей інновацій:

• об'єкт інновацій;
•  розмах (чи рівень) інновацій;
• сполучення властивостей цілісності і відособленості інновацій і процесу

їхнього впровадження;

• ступінь радикальності інновацій;
• ступінь видозміни інновацій;
• форма сприйняття інновацій.

Задача керування розвитком інноваційного потенціалу полягає в тому, щоб перевести потенціал підприємства з одного стану в інше, більш високе, достатнє для досягнення мети.

Розвиток інноваційного потенціалу підприємства характеризується наявністю оптимальних результатів упровадження нової чи удосконаленої інноваційної продукції і технологічних процесів. Тут варто вирішувати задачі, що стосуються оцінки ступеня новизни інновацій і розходжень у їхньому рівні: чи є інноваційний продукт новим для галузі, регіону, країни, світового ринку, що, у свою чергу, відбиває:

- питома вага інноваційної продукції в загальному обсязі продукції, що випускається підприємством,;

- вплив інновацій на кінцеві техніко-економічні результати фінансово-господарської діяльності підприємства;

- вплив інновацій на ефективне використання виробничих ресурсів підприємства.

 

Вся работа доступна по <a href=

" http://mydisser.com/ru/catalog/view/16989.html " target="_blank">Ссылке</a>

</p>