Історичні етапи розвитку законодавства щодо цілей і завдань кримінального судочинства України

Необхідність урахування історичного досвіду у своїй діяльності, у реформуванні, удосконаленні різних сфер людського життя очевидна і ніким не заперечується. З метою сучасного розуміння цілей і завдань у кримінальному судочинстві необхідно розглянути, як ці категорії розвинулись у законодавстві та в теорії на історичних етапах їх розвитку. Тільки знання сутності кримінального процесу, його історичних форм дасть змогу виявити, чого прагнуть досягнути під час кримінальної процесуальної діяльності її суб’єкти, які цілі вони мають та визначитись з метою кримінального судочинства на сучасному етапі розвитку суспільства.

Ще з давніх історичних часів людина з метою задоволення своїх особистих потреб у певних випадках вступала в конфлікт із суспільством та його інтересами. Тому виникла потреба визначитись із суспільною небезпечністю вказаних випадків, оскільки вони загрожували небезпеці інших членів суспільства. Так, у спрощеному вигляді склалося поняття злочину. По-перше, воно мало матеріальний характер, а потім, коли заборона вчиняти зазначені дії була зафіксована в певних правових нормах, це поняття набуло формально-матеріального характеру. Окрім заборони, вчинялися певні дії, унаслідок чого суспільство визначало заходи впливу на злочинця [1, с. 153].

Таким чином, ще в первісному суспільстві злочин набував соціального значення, йому надавалася негативна оцінка з боку суспільства, яке внаслідок інстинкту самозбереження здійснювало боротьбу зі злочинністю. У цьому виявлялася публічність як основа вирішення конфліктів у суспільстві, яка в подальшому трансформувалась у такі галузі права, як кримінальне та кримінальне процесуальне [2, с. 5–8]. До такого самого висновку дійшов і М. А. Чельцов-Бебутов [3, с. 37]. Тобто злочинність та необхідність боротьби з нею виникли ще за часів, коли суспільство не знало кримінального судочинства взагалі.

Пізніше в Давньому Єгипті, Давній Греції та Давньому Римі виникли певні фактори, які сприяли формуванню державно-організованих суспільств: поділ праці на фізичну та розумову; накопичення матеріальних благ; подальше виникнення інституту приватної власності; збільшення чисельності суспільства; освоєння нових територій тощо. Це викликало потребу в існуванні спеціального апарату управління. Вчинення забороненого законом діяння набувало характеру спору між двома рівними приватними особами – потерпілим та обвинуваченим. Саме збільшення кількості таких спорів викликало необхідність урегулювання порядку їх розв’язання, якому було надано певну юридичну форму – кримінально-процесуальну. Саме таким чином виникло кримінальне судочинство [4, с. 17].

Отже, кримінальне судочинство виникло внаслідок необхідності врегулювання певних суспільних відносин між потерпілим, який потребував державного захисту, та обвинуваченим, який здійснював свій захист, а державна влада була спроможною надати для розв’язання спірних стосунків незалежного суддю та забезпечити виконання вироку.

Ранньофеодальні держави Європи відчували потребу в нових законодавчих актах, які посилювали публічне (державне) начало, оскільки здійснення змагально-обвинувальної кримінально-процесуальної діяльності було ускладнено внаслідок відсутності достатнього рівня загальної та правової культури. Саме ці законодавчі акти були спроможні скасувати кровну помсту як засіб вирішення конфліктів. У цей період часу відбувається перехід від обвинувального типу кримінального процесу до розшукового [4, с. 17–18].

Звернемо увагу на те, що виникнення кримінально-процесуальної системи та її трансформація не зумовлені злочинністю та необхідністю боротьби з нею. Реформування кримінально-процесуального законодавства відбувається за необхідності набуття цивілізованих методів вирішення конфліктів, які виникали в суспільстві внаслідок злочину.

В. Случевський зазначав, що кримінальний процес являє собою той шлях, крізь якого застосовується кримінальне законодавство країни [5, с. 15].

Для з’ясування цілей кримінального судочинства слід звернути увагу на розвиток кримінального процесуального законодавства України, яке має багатовікову історію. Воно починається ще за часів Русі – держави, яка утворилася наприкінці IX ст. н.е. Об’єднання Київського та Новгородського політичних центрів стало об’єктивним і закономірним наслідком як внутрішнього соціально-економічного, так і політичного розвитку східних слов’ян [6, с. 45]. За час існування Русі відбулося писемне закріплення в літописах та збірниках права значної кількості норм. Частина інших норм продовжувала існування у формі усного звичаєвого права. 

Із самого початку існування Русі на її теренах діяли також норми права, що регулювали порядок здійснення судочинства. Так, І. В. Петров, М. Б. Свердлов, аналізуючи свідчення про судовий процес у Русі в
882–980 pp., що містяться в русько-візантійських договорах 911 і 944 pp. (у них згадується і найдавніший з відомих збірників давньоруського права – «Закон Руський» [7]), а також наводяться у творах іноземних авторів, констатують, що давньоруський процес цього часу не був хаотичним нагромадженням суперечних один одному процесуальних дій, а ґрунтувався на цілій групі основоположних правових ідей, таких як: презумпція невинуватості; здійснення «суду» на основі змагальності й відносної рівноправності сторін; обов’язковості виконання рішень і вироків суду; відповідності суспільної небезпеки злочинного діяння призначеному покаранню [8, с. 289].

Важливе значення для вирішення існуючих правових конфліктів мала Руська Правда, яка закріплювала існування змагальної форми кримінального судочинства.

Як зазначав І. Я. Фойницький, наш давній процес мав приватно-позовний характер [9]. У Руській Правді були закріплені положення про те, що справа завжди розпочиналася на підставі позову. Під час кримінального судочинства саме позивач мав підтримувати обвинувачення, і сторони самостійно збирали та надавали докази.

М. О. Чельцов-Бебутов стверджував, що устрій процесу за Руською Правдою є безперечно змагальним (або обвинувальним), що характерно для епохи раннього феодалізму [3, с. 634].

У період феодалізму у кримінальному судочинстві відбувається заміна змагальності на засади розшукового процесу. Проведення процесуальних дій та слідства відбувалось за ініціативою державних органів, а сторони поступово втрачали самостійність у виборі дій [10, с. 251–252].

Уся подальша історія розвитку кримінального процесуального законодавства свідчить про постійне вирішення питання щодо типу кримінального процесу, оскільки саме його вирішення дає змогу визначитись з тими цілями та завданнями, які притаманні кримінальному судочинству на певних історичних етапах розвитку законодавства.

Важливе значення для формування цілі кримінального судочинства та кримінальних процесуальних норм, які регламентували цю діяльність, мала така пам’ятка права України, як «Права, за якими судиться малоросійський народ» 1743 р.

Вся работа доступна по <a href=

" http://mydisser.com/ru/catalog/view/238/240/12266.html    " target="_blank">Ссылке</a>

</p>