---

Філософські та загальноправові основи визначення поняття «ціль кримінального судочинства»

Кримінальний процес, як і будь-який процес, є рух до певної цілі. З’ясування питання про те, що це за ціль, має першорядне значення для правотворчої діяльності в галузі кримінального судочинства. Кожна норма повинна відповідати досягненню цілі кримінального процесу. Саме її чітке розуміння дозволяє об’єктивно оцінювати зміни, які відбуваються у сфері кримінально-процесуального законодавства та його практичного застосування.

Вирішення цього питання має важливе значення також для науки кримінального процесу і повсякденної практичної діяльності відповідних компетентних органів та посадових осіб.

Розуміння змісту цілі кримінального судочинства надає можливість приймати правильні рішення навіть у тих випадках, коли у кримінальному процесуальному законі виявляються прогалини або суперечності. Від того, що розуміється під ціллю кримінального процесу, залежить вирішення питань про співвідношення компетенції різних органів, що здійснюють кримінальну процесуальну діяльність. Усі державні органи та посадові особи, які здійснюють кримінально-процесуальну діяльність, повинні чітко уявляти, заради чого вони її здійснюють, якого результату вони прагнуть досягнути.

У зв’язку з цим, необхідно, щоб кримінальні процесуальні норми містили чітко визначені цілі та завдання кримінального процесу і застосовувались у точній відповідності з їх призначенням. Лише завдяки такому застосуванню можна визначити ефективність дій державних органів та посадових осіб, які здійснюють кримінальне провадження.

У наукових дослідженнях поняття «ціль» трактується, по-перше, як деяка закономірність пізнавальної діяльності (ціль у класичному значенні), по-друге, у галузевих науках «ціль» – це існуюча поза психікою та незалежно від свідомої діяльності – в об’єктивних відносинах природи і суспільства (ціль в особливому значенні) [108, с. 40].

Ціль як філософська категорія, – зазначає Д. А. Каримов, – полягає в основі пізнання права, процесу його створення, реалізації, розвитку та удосконалення [109, с. 307].

Таким чином, встановлення ефективності застосування норм кримінального процесуального законодавства під час кримінального провадження можливо тільки шляхом співставлення результатів кримінальної процесуальної діяльності з тими цілями, які закріплені в законі.

Кожна наука здійснює пізнання через свої категорії. У сукупності ці категорії утворюють систему знань цієї науки, у якій відображаються істотні сторони явищ, процесів, предметів. Тому важливе значення має визначення таких категорій кримінального судочинства, як «ціль» та «завдання».

Перед тим як розглянути категорію «ціль кримінального судочинства», необхідно звернутися до її філософського значення.

У філософії існує багато протилежних один одному поглядів та концепцій щодо природи категорії «ціль». Ця категорія є близькою у спорі між двома основними напрямами – ідеалізмом і матеріалізмом. Враховуючи зміст головного питання філософії, прихильність матеріалістичного розуміння речей, слід констатувати положення, що ціль не може створювати буття. Вона є відображенням реально існуючих умов або усвідомлення факту їх виникнення в майбутньому.

В етимологічному й семантичному значенні категорія «ціль» визначається як «те, чого хтось прагне, чого хоче досягти» [110, с. 520; 111, с. 873]. Це планований, очікуваний, кінцевий результат діяльності людини, який передбачає, обумовлює вибір відповідних засобів і систему специфічних дій [112, с. 646; 113, с. 87].

Також ціль є засобом інтеграції різних дій людини в деяку послідовність і сукупність дій різних людей у взаємодію, систему, що спрямовує і регулює нерідко суперечливі дії учасників спільного соціального поведінки [114, с. 45–46; 115, с. 169; 116, с. 763; 117, с. 74].

Це модель, начебто завчасно побудований результат діяльності людини; ідеально розумове, те, що передує результату діяльності [111, с. 713].

У філософській та психологічній літературі «ціль» визначається як один з елементів поведінки, свідомої діяльності людини, що характеризує передбачення в її мисленні результату діяльності та шляху його отримання за допомогою відповідних засобів [112, с. 731]; як ідеальний, насамперед, визначений результат людської діяльності, спрямований на перетворення дійсності відповідно до усвідомленої людиною потреби, що є безпосереднім внутрішнім спонукальним мотивом людської діяльності [113, с. 375]; як вища форма інтеграції окремих людських дій, зусиль у складі культурних цінностей, у межах яких вони набувають свого змісту і призначення [114, с. 357]; як усвідомлений образ результату, що передбачається, на досягнення якого спрямовано дію людини [115, с. 440]; як ідеально витриманий результат майбутніх дій [116, с. 440] та ін.

У філософії під цим терміном розуміють ідеальне передбачення результату діяльності. У кримінальному праві під ціллю розуміється уявлення про бажаний результат, якого прагне досягнути особа, і яке визначає спрямованість діяння. У теорії права юридична (правова) ціль розглядається як ідеально передбачувана й гарантована державою модель якого-небудь соціального стану або процесу, до досягнення якої за допомогою юридичних засобів прагнуть суб’єкти правотворчої й правореалізаційної діяльності [117, с. 310–311]. 

Ціль – це ідеальне передбачення у свідомості результату, на досягнення якого спрямовані дії [118, с. 496]. Ця категорія виражає закономірність пізнавальної діяльності людини, її залежність від навколишнього світу, від об’єктивних законів, з якими має бути узгоджена свідома діяльність людей.

Як філософська проблема поняття «ціль» виникла у грецькій філософії і епохи Сократа. Досократовська філософія практично не оперує поняттям цілі. Слово «ціль» у філософських текстах означає «кінець», «завершення».

В античній філософії вчення про ціль було розвинуто Аристотелем, який трактував поняття цілі як те, заради чого щось існує. Він розповсюджував уявлення щодо цілі, які характерні для людської діяльності, на природу і визнавав, що ціль є кінцевою причиною буття.

У філософії середньовіччя переважало телеологічне трактування історії і природи цілі. Тобто істинна ціль буття вбачалася в цілі вічного божественного розуму.

Згідно з філософією І. Канта ціль пов’язується із сферою практичного розуму, вільною, моральною діяльністю людини. Ціль він розумів як передумову та вимогу нашого пізнання [119].

У філософії Г. Геґеля вчення про ціль мало характер об’єктивної телеології. Розглядаючи ціль як одну з форм об’єктивізації духа, Г. Геґель перетворював природу й історію на засоби реалізації у світі абсолютного духа. Саме Г. Геґель у рамках об’єктивного ідеалізму спробував розкрити діалектику цілі, засобів та результатів діяльності і висунув ідею про невідповідність цілі та результатів діяльності. На його думку, ціль – це лише ідеальна форма, додаток до певного наявного матеріалу. А тому і результат, хоча він набуває форму цілі, насправді виявляє лише власну сутність того матеріалу, у якому ця ціль знаходить відображення. Ціль є однією з основних сил, які рухають процес становлення самої реальності [119].

Після Г. Геґеля у філософській думці відбуваються зміни. Розумному початку в людині протиставляється воля як основа світового та індивідуального існування [120].

Ціль є планований бажаний образ майбутнього предмета потреби або інтересу суб’єкта (індивідуального або сукупного), на досягнення якого спрямовано діяльність людини або соціальної групи, та який не суперечить об’єктивним законам дійсності. Це образ, який виникає в голові людини у формі проблеми. Коли образ перетворюється у дійсності на результат, він не збігається з попереднім, тому що включає в себе і зберігає форми діяльності, засоби та умови своєї реалізації. Тобто ціль можна розуміти як уявний образ майбутнього предмета діяльності і як сам цей предмет, тобто результат доцільної діяльності.

Кримінальний процес – це діяльність, під час якої виникають певні правовідносини. У філософії прийнятим є розгляд діяльності з боку її форми, яка набула свого виразу в категоріальній структурі «ціль – засіб – результат». Завдяки цій структурі поняття діяльності фіксує те абстрактно-загальне, що однаково властиво будь-якому закінченому акту індивідуальної людської діяльності, а саме форму суб’єктивної доцільності. Тому структура діяльності, яка розкривається співвідношенням «ціль – засіб – результат», є формою суб’єктивної доцільності [121].

 

Вся работа доступна по <a href=

" http://mydisser.com/ru/catalog/view/238/240/12266.html    " target="_blank">Ссылке</a>

</p>