Поняття та зміст цілей кримінального судочинства України

Конституція України головним обов’язком держави визначила забезпечення прав і свобод людини (ст. 3), а однією із засад судочинства закріпила змагальність [158]. Ці положення зумовили необхідність зміни підходів щодо визначення спрямованості кримінального судочинства та змісту кримінально-процесуальної діяльності, оскільки саме змагальна форма кримінального процесу дає змогу повною мірою реалізувати завдання правової держави з питань захисту прав і законних інтересів осіб, які залучаються до кримінального провадження.

Важливою подією на шляху реформування кримінально-процесуального законодавства України стало прийняття 13 квітня 2012 р. нового КПК України, що знаменував забезпечення реальної змагальності сторін та гарантування прав особи у кримінальному провадженні [53].

М. А. Маркуш вважає, що при змагальній побудові кримінального процесу:

1) суд не може виконувати функції сторін, він вирішує справу за наявності наданого стороною обвинувачення і не має права виходити за його межі;

2) головною рушійною силою змагального процесу є спір сторін щодо обвинувачення та ініціатива сторін;

3) незалежність суду означає, що не тільки суд не має права виконувати функції сторін, а й жодна сторона не може брати на себе навіть частку функцій суду [159, с. 10–11].

Схема побудови змагального процесу являє собою наявність спору між сторонами, для вирішення якого вони звертаються до незалежного арбітру. Така модель кримінального процесу ґрунтується на розподілі протилежних функцій, на активності суду у кримінальному процесі, що відрізняє певним чином змагальність у кримінальному процесі від змагальності у цивільному процесі [160].

Заявив кримінальний позов до суду, прокурор зобов’язаний його довести, тільки за вимогою обвинувача суд починає розгляд кримінального провадження. За умовою відмови від позову немає сенсу продовжувати судовий розгляд.

Змагальний кримінальний процес має певні ознаки: 1) наявність протилежних сторін – сторони обвинувачення та сторони захисту; 2) рівноправність сторін. До того ж рівноправність має бути процесуальною, тобто жодна із сторін не має переваги перед судом у доказуванні (сторони повинні мати однакові права щодо надання доказів та їх оцінки), заявленні клопотань; 3) наявність незалежного суду, що виступає арбітром, забезпечує умови для виконання сторонами своїх функцій.

У новому КПК України законодавець прямо вказав на існування сторін обвинувачення та захисту (п. 19 ч. 1 ст. 3), до яких було віднесено: з боку обвинувачення: слідчого, керівника органу досудового розслідування, а також потерпілого, його представника та законного представника у випадках, встановлених КПК (наприклад, при відмові прокурора від підтримання державного обвинувачення (ст. 340); з боку захисту – підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого, особу, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, їх захисників і законних представників. Ч. 3 ст. 22 передбачає неможливість під час кримінального провадження покладання на один і той самий орган чи службову особу функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду.

Стосовно процесуальної рівноправності сторін ч. 2 ст. 22 КПК України визначає зміст цієї засади кримінального провадження: сторони мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, а ст. 10 КПК України унеможливлює надання будь-яких привілеїв чи певних обмежень у процесуальних правах за ознаками раси, кольору шкіри тощо.

Ч. 1 та 2 ст. 93 КПК України вказує на способи збирання доказів сторонами, які відрізняються тільки в межах функціонального призначення посадових осіб та державних органів, що здійснюють кримінальне провадження (проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій). Про рівноправність також свідчить процедура розгляду клопотань учасників судового провадження (ст. 350 КПК України).

Аналіз норм КПК України дав змогу констатувати законодавче закріплення й незалежності суддів (ст. 30–35, 94, 367 КПК України тощо).

Таким чином, новий КПК України розширив дію принципу змагальності не тільки на судові стадії кримінального процесу, а й на досудове розслідування.

Наступне питання, яке, на наш погляд, потребує свого вирішення, це питання стосовно відповідності доктринальних понять кримінального процесу вищезазначеному принципу змагальності та змагальній формі судочинства, які знайшли своє закріплення в новому КПК України. Окрім відповідності поняття кримінального судочинства змагальності, слід визначитися, чи відповідає воно європейським стандартам кримінально-процесуальної діяльності, які закріплені в Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (1950 р.), і потребам сучасного стану розвитку суспільства.

Загальновизнаним є поняття кримінального процесу як діяльності, під час якої виникають певні правовідносини.

Вся работа доступна по <a href=

" http://mydisser.com/ru/catalog/view/238/240/12266.html    " target="_blank">Ссылке</a>

</p>