---

Поняття завдань кримінального судочинства України, їх співвідношення з цілями сучасного кримінального процесу

Проблеми визначення завдань кримінального судочинства завжди привертали увагу науковців та практиків, зокрема, їх досліджували такі вчені, як В. П. Бож’єв, Ю. М. Грошевий, В. С. Зеленецький, Є. Г. Коваленко, І. І. Карпець, Е. Г. Лук’янова, Л. М. Лобойко, П. А. Лупинська, В. Т. Маляренко, М. С. Строгович, М. О. Чельцов, О. Г. Шило та ін. Водночас головну увагу в наукових дослідженнях приділяли виявленню змісту завдань кримінальної процесуальної діяльності.

13 квітня 2012 р. Верховна Рада України прийняла новий КПК України. В основі філософії нового КПК України закладено прагнення вітчизняного законодавця привести норми кримінального процесуального закону у відповідність із загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, Конституції України у сфері охорони та захисту основних прав і свобод людини та громадянина.

Але до сьогодні питання щодо визначення завдань кримінального провадження та їх змісту залишається дискусійним. Багато авторів робили спроби визначити поняття завдань кримінального судочинства крізь категорію «ціль». Для з’ясування поняття та змісту категорії «завдання кримінального судочинства» слід визначитись із співвідношенням цих двох категорій.

Відмову від розмежування цілей і завдань у кримінальному процесі обґрунтовувала П. С. Елькінд. Розмежовуючи ціль кримінально-процесуального права та кримінального процесу, вона вживала останнє поняття як рівноцінне з поняттям завдань кримінального процесу, стверджуючи, що загального характеру ціль кримінально-процесуального права з оптимального регулювання відповідних суспільних відносин у кримінальному судочинстві перетвориться на комплекс більш конкретних цілей (завдань), що визначають напрям практичної діяльності правоохоронних органів [171].

Не заперечуючи думки автора про перетворення цілі кримінально-процесуального права на конкретні завдання, важко погодитися з ототожненням цих понять. У Словнику російської мови С. І. Ожегова наведено таке визначення цілі: «Ціль – предмет прагнення, те, що бажано здійснити». «Завдання – те, що вимагає виконання». У своїх наукових працях юристи завжди використовували визначення цілі як передбачення у свідомості результату певної діяльності, «недостатність дійсності», тобто традиційну термінологію, вироблену сучасними філософією і психологією. Водночас у філософській літературі існує і дещо інше трактування цієї категорії [111].

У повсякденному житті ми прагнемо до цілі, маючи на увазі під ціллю певний майбутній стан. Як зазначає О. І. Джіоєв, ціль перебуває в майбутньому, у нинішньому її немає, а є лише прагнення до неї. В дійсності те, що нинішнє спрямовано до чогось майбутнього, – це і є цільове відношення, цільовий стан. Важко погодитися з автором наведеного судження в тому, що це єдино правильне визначення, що відображає суть складного і багатогранного явища. Однак дійсно необхідно звернути увагу на цей аспект, що характеризує ціль як тривалий стан, що існує нині та спрямований на досягнення певного результату. Саме ця характеристика цілі дає можливість зрозуміти, яким чином вона стає практичним завданням, яке вирішується сьогодні. Підсумок же, що досягається при цьому, є здійснення цілі, яку усвідомлювали ми раніше як майбутній очікуваний результат.

Відповідно до семантичного значення і визначень розглянутих понять, що існують у філософії та психології, завдання, на відміну від цілі як бажаного результату, є вимога, проблема, що вимагає вирішення. Завдання завжди конкретні. Серед інших елементів вони містять шукане, невідоме. І якщо визнати ціллю кримінального процесу захист особистості і суспільства, то завдання кримінального процесу можуть бути розкриті через функціональне призначення органів. Ціль кримінального процесу досягається шляхом вирішення конкретних завдань, покладених на конкретний орган (суд, прокуратуру, слідчого тощо). Іншими словами, завдання цих органів у цьому розумінні виступають як засоби досягнення цілі. Це відповідає загальнофілософській посилці: виконання завдань означає досягнення цілі.

Ціль у кримінальному процесі визначає постановку завдань і являє собою граничний висновок із суми всіх реалізованих завдань.

Ціль у кримінальному процесі та його завдання самостійні у визначеннях, тому ми не поділяємо думку, що ціль кримінального судочинства являє собою набір завдань більш конкретного змісту [207, с. 27].

Після краху радянської влади, вступивши на шлях побудови правової держави, законодавець принципово переосмислив завдання кримінального судочинства, поставивши на перше місце цієї діяльності захист прав та законних інтересів самої особистості.

Ми поділяємо думку про те, що цей підхід становить одне з найважливіших досягнень сучасного кримінально-процесуального права [215, с. 2–3.].

Кардинальні зміни пріоритетів зовнішньої і внутрішньої політики України вимагають іншого погляду на проблему завдань кримінального судочинства. Дослідження цього питання неможливе без урахування норм Конституції України, яка проголосила людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю (ст. 3 Конституції). У зв’язку з цим, саме права та свободи людини і громадянина визначають не тільки суть, зміст і застосування законів, а й діяльність усіх державних органів.

Перш ніж визначитись із поняттям завдань кримінального судочинства вважаємо за доцільне зазначити, що в науці кримінального процесу були визначені завдання кримінально-процесуального права, але чомусь автор вказує на них, як на завдання кримінального судочинства.

В. Т. Маляренко основними завданнями кримінального судочинства, які необхідно закріпити в новому КПК (ще до його прийняття 13 квітня 2012 р.), вважав:

1) регулювання процесуального порядку викриття осіб, винуватих у вчиненні злочинів, притягнення їх до відповідальності та справедливе покарання;

2) регулювання процесуального порядку звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння, у передбачених законом випадках;

3) регулювання процесуального порядку викриття осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння в неповнолітньому віці або в стані неосудності, і застосування до них передбачених законом примусових заходів;

4) захист особи від безпідставного притягнення до кримінальної відповідальності та недопущення засудження невинуватих або застосування до них примусових заходів;

5) захист особистої свободи особи, її майна, честі, гідності, інших прав і законних інтересів, а також державних інтересів та інтересів і прав юридичних осіб [216].

Вважаємо, що науковець ґрунтувався на тому, що будь-яке право виконує такі основні функції: регулятивну, що полягає у правовому впливі, спрямованому на впорядкування суспільних відносинах, введення їх у певні рамки, й охоронну, яка виражається в охороні певних суспільних відносин, забезпеченні їх недоторканності й одночасному витисненні відносин конфронтуючих охоронюваним [217].

На нашу думку, кримінальне судочинство як діяльність не може регулювати певні процедури, вона сама потребує свого врегулювання. Тому слід чітко розмежувати завдання, які властиві для кримінального процесуального права, кримінального процесуального законодавства та кримінального судочинства. На наш погляд, В. Т. Маляренко визначив саме завдання кримінального процесуального права.

Тлумачні словники визначають поняття «завдання» як те, що бажано здійснити [110, с. 375]; те, що вимагає виконання, вирішення [111, с. 203]; питання для вирішення [218, с. 572]; необхідність для суб’єкта здійснити в майбутньому певну діяльність [113, с. 375].

Більша частина філософів, які вивчали питання про зміст понять «ціль» та «завдання», надають визначення категорії «завдання» як практичної, найближчої, безпосередньої цілі [219, с. 45], або ціль вважають як форму вираження завдань [220, с. 78.].

В. Т. Томін, який уперше в науковій літературі запропонував розмежування категорій «ціль» та «завдання» кримінального процесу за їх обсягом та ступенем перспективності, розглядає ціль правової діяльності як похідну від її завдань [221, с. 70].

М. С. Алексєєв, В. Г. Даєв, Л. Д. Кокорев, Д. А. Керімов, навпаки, зазначали, що для відмежування поняття «ціль» та «завдання» немає ні законодавчих, ні семантичних підстав [222, c. 24–25]. Так, Д. А. Керімов визначає ціль як завдання, яке потрібно вирішити [223, с. 377].

М. П. Рабінович вважає, що завдання являє собою найближчу юридично обов’язкову ціль [224, с. 28–35].

Вся работа доступна по <a href=

" http://mydisser.com/ru/catalog/view/238/240/12266.html    " target="_blank">Ссылке</a>

</p>