---

Характеристика завдань кримінального судочинства України

Ціль визначає зміст кримінального судочинства і є як орієнтиром, до якого повинні прагнути суб’єкти кримінального процесу, так і імперативом, що вимагає від них свого втілення. Вона може бути досягнута лише через реалізацію завдань цих видів діяльності як певних обов’язкових умов [210].

Сьогодні реформування кримінально-процесуального законодавства України має відбуватися через призму утвердження пріоритету прав і свобод людини та громадянина, оскільки в основі судово-правової реформи закладено ідею побудови системи кримінального судочинства охоронного типу [237, с. 5].

У зв’язку з цим, у науковій літературі запропоновано вважати ціллю кримінального судочинства захист прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави, що постраждали від злочину, а основними завданнями щодо досягнення цілі:

–  кримінальне переслідування осіб, які вчинили злочини, призначення їм справедливого покарання (чи звільнення від покарання в передбачених законом випадках);

– захист прав і законних інтересів осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві [237, с. 5].

Звернемо увагу на сформульовані в ст. 2 КПК України завдання кримінального провадження.

Першим завданням кримінального провадження законодавець вважає захист особи, суспільства і держави від кримінальних правопорушень.

Конституція України проголосила людину, її життя і здоров’я, честь та гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Проголошуючи це, держава взяла курс на розбудову правового демократичного суспільства. Вказані конституційні положення є нормами прямої та безпосередньої дії. Саме забезпечення прав і свобод обумовлюють їх дійсність та ефективність.

Кримінальне судочинство, як будь-яка процесуальна діяльність, спрямоване на забезпечення правильного та ефективного застосування норм матеріального права, насамперед кримінального, і, таким чином, на забезпечення захисту фізичних та юридичних осіб, суспільства й держави від кримінально караних посягань [238, с. 16–17].

О. М. Ларін визначає захист як діяльність, здійснювану при посяганні на права, їх обмеження при виникненні реальної загрози їх порушення. Він зазначає, що під захистом розуміється різноманітна діяльність з охорони прав і свобод людини від усіляких порушень, обмежень та відшкодування шкоди, заподіяної правам і свободам людини, якщо не вдалося попередити порушення, усунути обмеження [239, с. 25].

Захист – це діяльність, яка полягає в охороні особистості від незаконних порушень обмежень прав, свобод, інтересів, у попередженні цих порушень й обмежень, а також у відшкодуванні заподіяної шкоди, якщо попередити порушення та обмеження не вдалося [240, с. 169].

З. З. Зінатуллін розглядає захист виключно як найважливішу функцію кримінального судочинства. На його думку, однією з головних функцій кримінального судочинства є захист прав, свобод і законних інтересів учасників кримінально-процесуальної діяльності, до якої як складова частина входять і захист прав та законних інтересів підозрюваних й обвинувачуваних, реабілітація осіб, які необґрунтовано зазнали кримінального переслідування, а також спростування позовних домагань про відшкодування шкоди [241].

Перейдемо до розгляду елементів, сукупність яких і становить захист особи, її прав у кримінальному судочинстві.

По-перше, будь-який захист являє собою різновид певної діяльності суб’єкта, чиї права порушено внаслідок вчиненого протиправного діяння, а також держави в особі уповноважених органів, що відповідають за належне правове забезпечення учасника кримінального процесу. Тобто особа, якій унаслідок кримінального правопорушення заподіяно певного виду шкоду, має право на відновлення того стану, який передував цьому правопорушенню, або на компенсацію заподіяної шкоди. Цьому праву кореспондує обов’язок державних органів та посадових осіб, які здійснюють кримінальне провадження, сприяти відновленню прав та законних інтересів осіб, які постраждали внаслідок правопорушення.

По-друге, засоби і методи захисту порушених прав не повинні суперечити чинному законодавству. Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства (ч. 1 ст. 9 КПК України).

По-третє, метою здійснення зазначеної діяльності є відновлення порушеного внаслідок вчиненого правопорушення правового статусу учасника кримінального процесу.

Слід визнати, що таке відновлення відбувається не тільки уповноваженими органами, а й самим потерпілим від правопорушення або його представником. Чинне кримінальне процесуальне законодавство передбачає можливість потерпілого відмовитись від підтримання обвинувачення, а також таку форму закінчення кримінального провадження як примирення потерпілого з підозрюваним, обвинуваченим за умови відшкодування заподіяної йому шкоди, що передбачено кримінальним законодавством.

Таким чином, захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень – це передбачена законом діяльність держави в особі уповноважених органів, що спрямована на забезпечення, реалізацію, відновлення прав потерпілих від кримінального правопорушення осіб, а також їх діяльність з використання як самостійно, так і за допомогою представника будь-яких передбачених законом методів і засобів з метою відстоювання своєї позиції у кримінальному провадженні.

Захист повинен здійснюватися від кримінальних правопорушень, до яких законодавець відносить кримінальні злочини та кримінальні проступки. Згідно з Проектом Закону про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо введення інституту кримінальних проступків, що зареєстрований у Верховній Раді України за № 1202 від 8 січня 2013 р., кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом кримінального правопорушення (ст. 11) [242].

Чинне законодавство встановлює, що кримінальними правопорушеннями є злочини та кримінальні проступки.

Злочином є передбачене Книгою 1 (Про злочини) Особливої частини КК України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину, а кримінальним проступком є передбачене Книгою 2 (Про кримінальні проступки) Особливої частини КК України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом кримінального проступку [242].

Слід визнати необхідним якомога швидке прийняття цих законодавчих змін, оскільки відсутність законодавчого врегулювання вказаних положень не сприяє захисту особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень.

Крім того, слід звернути увагу на те, що захист особи, суспільства та держави повинен відбуватися не тільки від кримінального правопорушення, а й від інших суспільно небезпечних діянь, якщо ці діяння вчинили неосудні особи або неповнолітні, які за віком не можуть бути визнані суб’єктом кримінального правопорушення.

Отже, ч. 1 ст. 2 КПК України слід доповнити таким чином:

«1. Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень або інших суспільно небезпечних діянь, якщо ці діяння вчинили неосудні особи або неповнолітні, які за віком не можуть бути визнані суб’єктом кримінального правопорушення…..».

У 2010 р. кількість зареєстрованих заяв, повідомлень про злочини, що вчинені або готуються, становила 3 139 173 [243], у 2011 р. – 3 346 539 [244], із січня до 20 листопада 2012 р. – 3 063 869 [245]. Із збільшенням заяв та повідомлень про злочини збільшується кількість потерпілих осіб, а тому виконання завдання захисту особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень є досить актуальним.

Слід враховувати, що суб’єктів, які постраждали від посягань, захистити вже неможливо, оскільки порушення прав вже мало місце ще до виникнення процесуальних відносин. Проголошений законодавцем захист відбувається під час відновлення порушеного протиправним діянням стану постраждалої особи. Наприклад, відшкодуванням заподіяної шкоди, реабілітацією особи, яка була незаконно притягнута до кримінальної відповідальності шляхом відновлення її в правах.

Особливий інтерес становить саме відновлення порушеного протиправним діянням стану постраждалої особи.

Правам і свободам осіб, які постраждали внаслідок кримінальних правопорушень, зокрема, питанням, які стосуються відновлення порушених прав цих осіб, приділено особливу увагу в міжнародно-правових актах.

Вся работа доступна по <a href=

" http://mydisser.com/ru/catalog/view/238/240/12266.html    " target="_blank">Ссылке</a>

</p>