Поняття адвокатської діяльності та її види

Визначення адвокатської діяльності наведено в п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону [1]. Адвокатська діяльність – це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Першим видом адвокатської діяльності, про який ідеться у цій нормі, є захист. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону, захист – це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію).

Здійснюючи захист прав, свобод і законних інтересів цих учасників кримінального провадження, адвокат у кримінальному процесі має статус захисника відповідно до ст. 45 КПК України [2].

Правовою підставою участі захисника у кримінальному провадженні є принципи здійснення правосуддя, визначені Конституцією України, а саме: право на правову допомогу та право на захист від обвинувачення при вирішенні справ у судах та в інших державних органах забезпечується за допомогою адвокатури (ч. 2 ст. 59); право кожного заарештованого чи затриманого з моменту затримання користуватися правовою допомогою захисника (ч. 4 ст. 29); право підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист (ч. 2 ст. 63) та забезпечення цього права (п. 6 ч. 3 ст. 129). Крім того, нормативно закріплено участь захисника у кримінальному провадженні, у тому числі й на досудовому розслідуванні, положеннями КПК України (ст. 20, 45–54). Така участь є важливою гарантією прав і законних інтересів осіб, яких він уповноважений захищати і котрим надає юридичну допомогу, а також є необхідною умовою реалізації конституційного принципу змагальності сторін (п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 22 КПК України).

Загальні правила участі захисника у кримінальному провадженні визначені у ст. 46 КПК України. Розглянемо ці правила та звернемо увагу на деякі проблемні питання, що виникають при їх застосуванні.

У ч. 1 ст. 46 КПК України зазначено, що захисник не має права взяти на себе захист іншої особи або надавати їй правову допомогу, якщо це суперечить інтересам особи, якій він надає або раніше надавав правову допомогу.

Відповідно до змісту цієї норми, вирішуючи питання про можливість взяти на себе захист іншої особи, адвокат зобов’язаний переконатися в тому, що така діяльність не призведе до конфлікту її інтересів з інтересами особи, якій він надає або раніше надавав правову допомогу.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 КПК України, неприбуття захисника для участі у проведенні певної процесуальної дії, якщо захисник був завчасно попереджений про її проведення, і за умови, що підозрюваний, обвинувачений не заперечує проти проведення процесуальної дії за відсутності захисника, не може бути підставою для визнання цієї процесуальної дії незаконною, крім випадків, коли участь захисника є обов’язковою. Якщо підозрюваний, обвинувачений заперечує проти проведення процесуальної дії за відсутності захисника, проведення такої дії відкладається або для її проведення залучається захисник у порядку, передбаченому ст. 53 цього Кодексу.

У ч. 3 ст. 45 КПК України зазначено, що одночасно брати участь у судовому розгляді можуть не більше п’яти захисників одного обвинуваченого. Ми поділяємо думку, висловлену в юридичній літературі, що визначення законодавцем максимальної кількості захисників є позитивним аспектом [3, с. 4]. Водночас таке правове регулювання викликає запитання щодо кількості захисників підозрюваного, які можуть одночасно брати участь під час проведення досудового розслідування. Відповіді на нього у КПК України немає. Вважаємо, що має бути застосовано єдиний порядок щодо кількості захисників як у підозрюваного, так й обвинуваченого. Пропонуємо визначити у ч. 3 ст. 45 КПК України, що одночасно брати участь у кримінальному провадженні може не більше п’яти захисників одного підозрюваного, обвинуваченого.

Згідно з ч. 4 ст. 46 КПК України, захисник користується процесуальними правами підозрюваного, обвинуваченого, захист якого він здійснює, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо підозрюваним, обвинуваченим і не може бути доручена захиснику, з моменту надання документів, передбачених ст. 50 цього Кодексу, слідчому, прокурору, слідчому судді, суду.

На наш погляд, з такою правовою регламентацією визначення прав захисника не можна погодитися. Про права підозрюваного, обвинуваченого йдеться у ч. 3, 4 ст. 42 КПК України. При ознайомленні з їх змістом досить складно встановити, реалізація яких його прав не може бути доручена захиснику. Вважаємо, що необхідно по-іншому вирішити питання щодо прав захисника. Зважаючи на те, що захисник є самостійним учасником кримінального провадження, КПК України слід доповнити окремою статтею, у якій би визначалися його процесуальні права.

У зв’язку з розглядом цього питання, доцільно звернути увагу на те, що в кримінально-процесуальному законодавстві інших країн в окремих статтях наведено перелік прав захисника. Як приклад можна навести ст. 49 КПК Російської Федерації [4], ст. 48 КПК Республіки Білорусь [5], ст. 74 КПК Республіки Казахстан [6], ст. 68 КПК Республіки Молдова [7]. Акцентуємо увагу на тому, що навіть у ст. 48 КПК України 1960 року, який більшість науковців вважали застарілим та неефективним, було чітко визначено права захисника.

Враховуючи викладене, пропонуємо доповнити КПК України статтею «Права захисника» у такій редакції:

«З моменту допуску до участі у кримінальному провадженні захисник має право: 1) до першого допиту підозрюваного мати з ним конфіденційне побачення, а після першого допиту – такі ж побачення без обмеження їх кількості й тривалості; 2) мати побачення з підозрюваним, обвинуваченим, особою, щодо якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, а також особою, стосовно якої передбачається розгляд питання про видачу іноземній державі (екстрадицію) без обмеження їх кількості й тривалості; 3) мати побачення із засудженим чи особою, до якої застосовано примусові заходи медичного чи виховного характеру; 4) збирати і подавати слідчому, прокурору, слідчому судді, суду докази; 5) брати участь у проведенні процесуальних дій; 6) під час проведення процесуальних дій ставити запитання, подавати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення дій, які заносяться до протоколу;
7) застосовувати з додержанням вимог цього Кодексу технічні засоби при проведенні процесуальних дій, у яких він бере участь; 8) заявляти клопотання про проведення процесуальних дій; 9) заявляти відводи; 10) ознайомлюватися з матеріалами досудового розслідування в порядку, передбаченому статтею 221 цього Кодексу, та вимагати відкриття матеріалів згідно зі статтею 290 цього Кодексу; 11) одержувати копії процесуальних документів та письмові повідомлення; 12) оскаржувати рішення, дії та бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді, суду в порядку, передбаченому цим Кодексом; 13) брати участь під час судового розгляду у допиті свідків обвинувачення або вимагати їхнього допиту, а також вимагати виклику і допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення; 14) виступати в судових дебатах;
15) ознайомлюватися з журналом судового засідання та технічним записом судового процесу, які йому зобов’язані надати уповноважені працівники суду, і подавати щодо них свої зауваження; 16) знати про подані на судові рішення апеляційні та касаційні скарги, заяви про їх перегляд, подавати на них заперечення».

Як вже відмічалось, у ч. 4 ст. 46 КПК України вказано, що захисник користується процесуальними правами підозрюваного, обвинуваченого, захист якого він здійснює, з моменту надання документів, передбачених ст. 50 цього Кодексу, слідчому, прокурору, слідчому судді, суду.

Такими документами є: 1) свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю; 2) ордер, договір із захисником або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Встановлення будь-яких додаткових вимог, крім пред’явлення захисником документа, що посвідчує його особу, або умов для підтвердження повноважень захисника чи для його залучення до участі в кримінальному провадженні не допускається.

У ч. 5 ст. 46 КПК України йдеться про те, що захисник має право брати участь у проведенні допиту та інших процесуальних діях, що проводяться за участю підозрюваного, обвинуваченого, до першого допиту підозрюваного мати з ним конфіденційне побачення без дозволу слідчого, прокурора, суду, а після першого допиту – такі ж побачення без обмеження кількості й тривалості. Такі зустрічі можуть відбуватися під візуальним контролем уповноваженої службової особи, але в умовах, що виключають можливість прослуховування чи підслуховування.

«Візуальний контроль побачення захисника з підозрюваним, обвинуваченим полягає у спостереженні за об’єктами та діями осіб, що перевіряються за допомогою зору та оптичних приладів з метою забезпечення законності при проведенні такої зустрічі» [8, с. 160].

У КПК України 1960 р. не було норми про візуальний контроль за зустрічами захисника з підозрюваним, обвинуваченим. На перший погляд, здається, що вказане положення ч. 5 ст. 46 чинного КПК України не узгоджується з принципом конфіденційності діяльності адвокатури. Однак це не так. Доводи, які обґрунтовують цей тезис, ми наведемо у третьому розділі цієї роботи.

У ч. 6 ст. 46 КПК України зазначено, що документи, пов’язані з виконанням захисником його обов’язків, без його згоди не підлягають огляду, вилученню чи розголошенню слідчим, прокурором, слідчим суддею, судом.

Вся работа доступна по <a href=

" http://mydisser.com/ru/catalog/view/16778.html     " target="_blank">Ссылке</a>

</p>