Забезпечення таємниці діяльності адвоката

Міжнародні документи щодо адвокатської професії, зокрема Основні положення про роль адвокатів, встановлюють, що уряди повинні визнавати і додержуватися конфіденційності комунікацій і консультацій між адвокатом і клієнтом у рамках відносин, пов’язаних з виконанням адвокатом своїх професійних обов’язків [9, с. 254–259].

У п. 2.3 Загального Кодексу правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства зазначається, що особливість професії адвоката полягає в тому, що він одержує від клієнта відомості, які той не буде повідомляти іншій особі, а також іншу інформацію, яку йому залежить зберігати в таємниці. Довіра до адвоката може виникнути лише за умови обов’язкового додержання ним принципу конфіденційності. Таким чином, конфіденційність є першорядним і фундаментальним правом та обов’язком адвоката [153, с. 14].

Про необхідність гарантування конфіденційності між адвокатом та клієнтом також йдеться у Рекомендації Комітету Міністрів державам-учасницям Ради Європи про свободу здійснення професійних адвокатських обов’язків, що прийняті 25 жовтня 2000 р. [154, с. 30]. У п. 6 принципу 1 зазначено : «Необхідно вдаватися до всіх необхідних дій, спрямованих на належне забезпечення конфіденційного характеру взаємин між адвокатом і його клієнтом. Будь-які винятки з цього принципу мають дозволятись лише відповідно до засад верховенства права». У п. 2 принципу 3 йдеться про те, що адвокати мають дотримуватися професійної таємниці відповідно до національного законодавства, внутрішніх нормативних актів і професійних стандартів. Будь-яке недотримання принципу професійної таємниці без відповідної згоди клієнта має бути належно покаране.

Перед тим, як розглянути питання про забезпечення таємниці взаємовідносин між адвокатом та його клієнтом за чинним законодавством, дослідимо предмет адвокатської таємниці.

У п. 2 ч. 2 ст. 21 Закону зазначено, що адвокату забороняється без згоди клієнта розголошувати відомості, що становлять адвокатську таємницю. Визначення адвокатської таємниці наведено у ч. 1 ст. 22 Закону. Такою є будь-яка інформація, що стала відома адвокату, помічнику адвоката, стажисту адвоката, особі, яка перебуває у трудових відносинах з адвокатом, про клієнта, а також питання, з яких клієнт (особа, якій відмовлено в укладенні договору про надання правової допомоги з передбачених цим Законом підстав) звертався до адвоката, адвокатського бюро, адвокатського об’єднання, зміст порад, консультацій, роз’яснень адвоката, складені ним документи, інформація, що зберігається на електронних носіях, та інші документи і відомості, одержані адвокатом під час здійснення адвокатської діяльності.

Під час дії Закону України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 р. науковці звертали увагу на недосконалість законодавчого визначення поняття та предмета адвокатської таємниці [155, с. 96]. Так, наприклад, С. Логінова констатувала, що визначення адвокатської таємниці у цьому Законі є неповним [156, с. 111].

Особливо дискусійним було питання, чи належить до такого предмета сам факт звернення особи за наданням юридичної допомоги. Його досліджували такі вчені, як А. П. Заднепровський [157, с. 46], Р. Ю. Гревцова [158, с. 71],
Т. В. Корчева [159, с. 9], С. М. Логінова [160, с. 13], Н. М. Таварткіладзе
[161, с. 12], Н. М. Обрізан [162, с. 146], В. М. Хабібулін [163, с. 164],
О. Г. Яновська [164, с. 100]. Ми поділяємо думку тих науковців, які пропонують віднести до предмета адвокатської таємниці факт звернення особи до адвоката.

У п. 1 ч. 2 ст. 65 КПК України зазначено, що не можуть бути допитані як свідки захисник, представник потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні – про обставини, які стали їм відомі у зв’язку з виконанням функцій представника чи захисника. Відповідно до
ст. 45 КПК України, захисником є тільки адвокат. Згідно з ч. 1 ст. 58, ч. 1 ст. 63 цього Кодексу, представником вказаних учасників кримінального провадження може бути також адвокат.

У п. 2 ч. 2 ст. 65 КПК України констатовано, що не можуть бути допитані як свідки адвокати – з приводу того, що йому довірено або стало відомо при здійсненні професійної діяльності. У цій нормі йдеться про адвокатів, які, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 66 цього Кодексу, надають або надавали правову допомогу свідку під час давання показань та участі у проведенні інших процесуальних дій. Також це положення стосується тих адвокатів, які надавали клієнту таку допомогу не у зв’язку з кримінальним провадженням.

«Заборона для перелічених осіб виступати суб’єктами свідоцьких показань покликана забезпечити доброякісність джерела доказів. Вона спрямована на захист конституційних прав громадян і є однією з гарантій правильного здійснення правосуддя» [58, с. 20]. Заборона допиту адвоката як свідка зумовлена насамперед охороною прав та інтересів його клієнта. Як правильно зазначає О. Белькова, «розкриття інформації, отриманої в ході конфіденційної бесіди з підозрюваним, обвинуваченим, підсудним … призведе до порушення основного права особи у кримінальному судочинстві – права на захист»
[165, с. 103].

Акцентуємо увагу на тому, що у п. 1, 2 ч. 2 ст. 65 КПК України вказано про заборону допиту як свідка тільки адвоката. Водночас, відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону, обов’язок зберігати адвокатську таємницю поширюється і на помічника адвоката, стажиста, осіб, які перебувають у трудових відносинах з адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об’єднанням. Також, згідно з ч. 3
ст. 22 Закону, обов’язок зберігати адвокатську таємницю поширюється на особу, стосовно якої припинено або зупинено право на заняття адвокатською діяльністю.

Отже, враховуючи те, що обов’язок зберігати адвокатську таємницю поширюється не тільки на адвоката, а й на вищезазначених осіб, вважаємо доцільним у п. 2 ч. 2 ст. 65 КПК України розширити перелік осіб, які не підлягають допиту як свідки. Пропонуємо доповнити цю норму положенням, що не можуть бути допитані як свідки помічник адвоката, стажист, особи, які перебувають у трудових відносинах з адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об’єднанням, особа, стосовно якої припинено або зупинено право на заняття адвокатською діяльністю.

На нашу думку, цей перелік доцільно продовжити. Заслуговує на увагу пропозиція Р. А. Чайки, висловлена під час дії КПК України 1960 р., що потрібно передбачити заборону допиту перекладача як свідка про обставини, які стали відомі під час бесіди обвинуваченого із захисником при пробаченні віч-на-віч
[166, с. 14]. При цьому науковець вважає «…оптимальним здійснення перекладу бесіди при зустрічі захисника зі своїм підзахисним віч-на-віч перекладачем, запрошеним адвокатським об’єднанням, у якому працює захисник. У такому разі автоматично гарантувалася б охорона як професійної таємниці захисника, так і права обвинуваченого на захист. Запрошення перекладача адвокатським об’єднанням розповсюдило б і на нього охорону професійної таємниці»
[166, с. 14].

Висловлена пропозиція є актуальною і після набрання чинності новим КПК України. Відповідно до ч. 3 ст. 29 цього Кодексу, слідчий суддя, суд, прокурор, слідчий зобов’язані забезпечити учасникам кримінального провадження, які не володіють чи недостатньо володіють державною мовою, право користуватися послугами перекладача. Якщо підозрюваний, обвинувачений не володіє мовою, якою ведеться провадження, участь захисника у кримінальному провадженні, відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 52 КПК України, є обов’язковою. Якщо захисник не розуміє його мову, перекладач має здійснити переклад розмов між адвокатом та підзахисним. Їх зміст є адвокатською таємницею. Тому доцільно доповнити ч. 2 ст. 65 КПК України положенням, що перекладач не може бути допитаний як свідок – про обставини, які стали відомі рід час конфіденційного спілкування захисника з підозрюваним, обвинуваченим. Крім того, пропонуємо доповнити ч. 3 ст. 68 КПК України положенням, що перекладач зобов’язаний не розголошувати відомості, що становлять адвокатську таємницю, які стали йому відомі під час конфіденційного спілкування захисника з підозрюваним, обвинуваченим.

При проведенні анкетування адвокатів їм було поставлене запитання, хто, на їх погляд, крім адвоката, його помічника, стажиста, особи, яка перебуває у трудових відносинах з адвокатом, адвокатським бюро чи об’єднанням, не може бути допитаний як свідок про відомості, що становлять адвокатську таємницю. Із опитаних адвокатів 78 % відповіли, що вважають неможливим допит перекладача, який здійснював переклад розмов адвоката з клієнтом
(додатки А, Б, В).

На наш погляд, доцільно навести у ч. 2 ст. 65 КПК України й інших осіб, які не можуть бути допитані як свідки про обставини отримання відомостей, що становлять адвокатську таємницю.

Під час дії Закону України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 року
Т. В. Варфоломеєва, М. В. Гончаренко зауважували, що особою, якій стає відомою конфіденційна інформація, подана адвокату або отримана ним у зв’язку з поданням ним правової допомоги, доцільно вважати спеціаліста, до якого мав право звернутися адвокат згідно зі ст. 6 цього Закону [9, с. 50]. Про таке право адвоката йшлося і в п. 13 ч. 2 ст. 48 КПК України 1960 р., а також в Інструкції про призначення та проведення судових експертиз, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України 8 жовтня 1998 р. № 53/5 [167].

У п. 10 ч. 1 ст. 20 чинного Закону також йдеться про право адвоката одержувати письмові висновки як фахівців, так й експертів з питань, що потребують спеціальних знань. Як сторона захисту адвокат-захисник має право, відповідно до ч. 2 ст. 243 КПК України, самостійно залучати експертів на договірних умовах для проведення експертизи, у тому числі обов’язкової.

Вся работа доступна по <a href=

" http://mydisser.com/ru/catalog/view/16778.html     " target="_blank">Ссылке</a>

</p>