Інституційне середовище та інструменти реалізації бюджетної політики

Дослідження інституційних основ бюджетної політики на місцевому рівні включає визначення діяльності інституту органів місцевого самоврядування у сфері формування та використання бюджетних коштів, вимагає створення інституційного середовища, яке забезпечує його функціонування через інструментарій та підвищує ефективність бюджетного регулювання соціально-економічного розвитку регіону. Тому для визначення інституційних основ бюджетної політики органів місцевого самоврядування з’ясуємо, що вкладається у зміст понять «інститут», «інституція», «інституційне середовище».

Інституціоналізм – концепція економічної теорії, яка в економічній системі синтезує роль соціальних, правових, організаційних, політичних, етичних, ментальних, економічних інститутів у процесі їхнього функціонування [173, с. 116]. Теорія інституціоналізму здатна адекватно відображати економічне становище країни, враховувати історичні традиції, рівень правової організації й систему ціннісних орієнтирів суспільства; дає змогу визначити складові, які регулюють бюджетні відносини, проаналізувати ефективність інституційних перетворень бюджетної системи [218, с. 3-11].

Вагомий внесок у розвиток інституційних ідей зробили Д. Норт, Дж. Окслі, О. Вільямсон, Т. Веблен, А. Чухно, Л. Лисяк. Однак і досі не розв’язано питання щодо дослідження інституційного середовища для проведення бюджетної політики. Саме його невирішеність є одним із головних чинників, що негативно впливає на формування бюджетних відносин між суб’єктами бюджетної політики.

За визначенням лауреата Нобелівської премії Д. Норта, інститути – це «правила гри в суспільстві, або створені людиною обмежувальні рамки, які спрямовують людську взаємодію в певне річище». Інституційні обмеження охоплюють як заборону індивідам щось робити, так і умови, які дозволяють їм здійснювати певні види діяльності. У складі інститутів Д. Норт виділяє три головні складові [143, с. 11-19]: офіційні правила або формальні (конституції, закони, адміністративні акти, офіційно закріплені норми права); неофіційні обмеження або неформальні (традиції, звичаї, договори, угоди, добровільно взяті на себе норми поведінки, неписані кодекси честі, гідності, професійної самосвідомості та ін.); механізми примусу, що забезпечують дотримання правил (суди, поліція і т. д.). Тобто люди себе обмежують для того, щоб створити рамки своїм відносинам із іншими людьми. У дослідженні Д. Норта наведено суттєву відмінність між інститутами та організаціями. Як й інститути, організації структурують відносини між людьми. Однак, як зазначає Д.  Норт «концептуально слід відрізняти правила від гравців». Організації охоплюють політичні органи; економічні органи; суспільні та освітні органи. Вони складаються з груп індивідів, пов’язаних між собою спільним прагненням досягти поставлених цілей [143, с. 13]. Те, як ці організації розвиваються і функціонують, визначається інституційною основою в межах інституційного середовища. Інституції визначають і обмежують набір альтернатив, які є у кожної людини, вони включають в себе всі форми обмежень, створених людьми для того, щоб надати певну структуру людським взаєминам.

Автор монографії «Бюджетна політика у системі державного регулювання соціально-економічного розвитку України» Л. В. Лисяк погоджується із тлумаченням Норта щодо визначення інституту [123, с. 350]. Зі свого боку Дуглас Норт пише, що інститути створюють базові структури, за допомогою яких люди протягом усієї історії домоглися порядку і таким чином знизили ступінь своєї невпевненості. Т. Веблен розглядає інститути як істотно поширені звичаї, правила (офіційні та неофіційні), традиції, що визначають спосіб і характер економічного мислення та поведінки [24, с. 202]. В Економічному енциклопедичному словнику за ред. С. В. Мочерного у зміст поняття інститут вкладено «сукупність норм права в будь якій сфері суспільних відносин» [139, с. 282]. У Великому тлумачному словнику сучасної української мови (2003 р.) поняття «інститут» трактується як «сукупність правових норм у будь-якій сфері суспільних відносин», а поняття інституція як «установа, заклад, частина підрозділу установи, закладу» [25, с. 400]. На нашу думку, інститути слід розглядати як норми, традиції, правила, які створюють обмеження функціонування економічної системи, її суб’єктів, формують моделі їх поведінки, а інституції – це певні об’єднання, які функціонують у межах інституту (організації, установи, об’єднання).

Сферою функціонування інституту бюджетної політики є інституційне середовище. В концепціях інституціоналістів дослідження інституційного середовища розвиваються у кількох напрямах. Теорія суспільного вибору вивчає інституційне середовище діяльності індивідів і організацій у суспільному секторі та акцентує увагу на витратах, що пов’язані з діяльністю держави. Теорія трансакційних витрат розглядає вплив інституційного середовища на витрати, що пов’язані з укладанням контрактів і функціонуванням інституцій. Теорія прав власності досліджує інституційне середовище економічних організацій, причому акценти зміщуються на одержання виграшу від чіткої специфікації прав власності. Теорія контрактів також дає змогу аналізувати вплив інституційного середовища на процеси укладання і виконання контрактів. У цьому разі домінуючими є «правила гри», що базуються на формальних (конституційних) правилах.

Теорія організацій, хоча й відрізняється від інших напрямів, отримала свою назву завдяки ідеям [104, с. 92-97]. Так, на думку О. Вільямсона, «інституційне середовище – це правила гри, що визначають контекст, в якому відбувається економічна діяльність» [199, с. 38]. Л. Девіс і Д. Норт інституційне середовище трактують як «сукупність основоположних політичних, соціальних і базових правових норм, що регулюють економічну і політичну діяльність (правила, які регулюють вибори, визначають права власності і контрактні права є прикладами базових таких правил» [229, с. 133]. На думку А. Олейника, інституційне середовище (економічна конституція, інституційна структура економіки, інституційні межі) – це характеристики зовнішнього середовища, які є значущими для економічної діяльності, сукупність цінностей, формальних і неформальних норм, що впливають на співвідношення стимулів у діяльності і обумовлюють досягнення мінімальної згоди між людьми [144]. Такої позиції дотримується й академік А. Чухно: «…формальні інститути як найбільш загальні і принципові з точки зору функціонування і розвитку економіки визначають характер неформальних інститутів» [218, с. 5].

Вищезазначене дає підстави стверджувати про актуальність і значущість вивчення інституційного середовища бюджетної політики на місцевому рівні, оскільки визначає вектор соціально-економічного розвитку території та виробляє взаємовідносини між суб’єктами бюджетної політики. Основним елементом інституційного середовища є соціальна норма, тобто стандарти поведінки, встановлені суспільством у формі погодження, суспільної стратегії, правил. Система соціальних норм охоплює різні групи норм, які взаємодіють, доповнюють одна одну в процесі регуляції суспільних відносин: економічні, політичні, правові, релігійні, корпоративні норми тощо [224, с. 34-37].

У процесі реалізації бюджетної політики на місцевому рівні теорія інституціоналізму повинна відображати соціально-економічний стан території, враховувати історичні традиції, рівень правової організації й систему ціннісних орієнтирів суспільства, що дає змогу визначити складові, які регулюють бюджетні відносини між її суб’єктами. Отже, на нашу думку, інституційне середовище бюджетної політики формує умови для діяльності органів влади, включає формальні правила, неформальні (традиційні) норми, визначає чинники, згідно з якими відбувається визначення бюджетних пріоритетів відповідної території та формується поведінка суб’єктів бюджетних відносин на місцевому рівні. Тобто інституційне середовище бюджетної політики включає такі елементи: механізм та інструменти його реалізації, організаційне, інформаційне та нормативно-правове забезпечення, чинники, що вливають та формують середовище (рис. 1.2).

Основним засобом реалізації бюджетної політики, що діє в межах інституційного середовища, є бюджетний механізм, який передбачає застосування спеціальних методів, форм, способів, важелів мобілізації, розподілу та використання бюджетних коштів – інструментів державного регулювання економіки у сфері бюджетних відносин [120]. На думку М. М. Артуса, бюджетний механізм – це складна економічна форма цілеспрямованої взаємодії його елементів для забезпечення мобілізації фінансових ресурсів держави та їх використання відповідно до бюджетної політики держави [4, с. 32-34].

О. Д. Василик зазначає, що бюджетний механізм – це практичне використання бюджету для здійснення фінансової політики держави [23, с. 235 ]. Загалом, бюджет є основним інструментом реалізації фінансової політики.

Т. М. Ковальова та С. В. Барулін бюджетний механізм визначають як механізм управління бюджетним процесом, реалізації на практиці функцій і принципів бюджетної системи та бюджетної політики на базі норм бюджетно-податкового права [102, с. 59]. Автори розглядають бюджетний механізм з позиції управління бюджетним процесом для досягнення цілей бюджетної політики. Л. В. Лисяк під бюджетним механізмом розуміє способи організації бюджетних відносин, сукупність форм, методів, важелів, інструментів мобілізації та використання бюджетних коштів. Тобто автор визначив елементи бюджетного механізму.

Вся работа доступна по <a href=

" http://mydisser.com/ru/catalog/view/16993.html      " target="_blank">Ссылке</a>

</p>