Бюджетна політика у сфері міжбюджетного регулювання

У сфері формування бюджетної політики на місцевому рівні є багато невирішених нормативно-правових, методологічних та організаційно-технологічних питань, що негативно позначається на функціонуванні місцевих бюджетів. Як засвідчує практика, органи місцевого самоврядування в Україні не мають стимулів до збільшення надходжень до місцевих бюджетів. Крім того, вони не зацікавлені у перевиконанні показників доходів, суттєво не впливають на формування власної дохідної бази, що унеможливлює ефективне проведення бюджетної політики.

В Україні протягом останніх років набула поширення практика надання місцевим бюджетам міжбюджетних трансфертів з державного бюджету на реалізацію програм соціального захисту та цільових інвестиційних проектів соціально-економічного розвитку регіонів. Як правило, усі адміністративно-територіальні одиниці, незалежно від демографічної ситуації, економічного і соціального розвитку, природно-географічного, геополітичного та економічного становища, отримують допомогу з державного бюджету. Це свідчить про їх залежність від державної влади, коли головним розпорядником фінансових ресурсів є держава. Масштабний перерозподіл бюджетних ресурсів, недосконалість взаємовідносин між державним та місцевими бюджетами ускладнює дотримання принципів самостійності, незалежності, прозорості, ефективності у процесі проведення бюджетної політики на місцевому рівні.

Бюджетна політика у сфері міжбюджетного регулювання передбачає заходи державної та місцевої влади щодо забезпечення органів місцевого самоврядування, фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, покладених на них Конституцією та законами України для усунення фіскальних дисбалансів, спричинених диспропорціями у соціально-економічному розвитку адміністративно-територіальних одиниць країни.

Поняття офіційних (міжбюджетних, бюджетних) трансфертів в українську практику було вперше запроваджено у 1996 р. разом із введенням нової бюджетної класифікації, згідно з якою їх поділяли на дві групи залежно від цільового спрямування коштів: поточні; капітальні. До поточних офіційних трансфертів зараховували грошові допомоги (дотації), які одержували бюджети нижчих рівнів за недостатньої ефективності дохідних джерел. На відміну від поточних, капітальні офіційні трансферти (субвенції) передбачали цільове використання одержаних коштів. Цілі, на які спрямовувалися субвенції, переважно були пов’язані з виконанням органами місцевого самоврядування делегованих державою повноважень.

Бюджетний кодекс виокремлює чотири види міжбюджетних трансфертів: дотації вирівнювання; субвенції; кошти, що передаються до державного бюджету та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів; додаткові дотації. Поняття дотація походить від латинського “dotation”, що означає дар, пожертвування. Сьогодні дотацію розглядають як особливий вид асигнувань, суму грошових коштів, які виділяються із Державного бюджету шляхом передачі необхідних коштів до відповідних місцевих бюджетів для збалансування доходів і витрат та покриття збитків окремих підприємств [35, с. 56].

Дотації вирівнювання – це міжбюджетні трансферти на вирівнювання дохідної спроможності бюджету, який їх отримує. В Європейській Хартії про місцеве самоврядування зазначено: «необхідність захисту фінансово слабших місцевих самоврядувань зумовлює потребу в запровадженні процедур фінансового вирівнювання або аналогічних заходів, що мають на меті виправити вади, обумовлені нерівним розподілом потенційних ресурсів фінансування і покладеного фінансового тягаря» [88 с. 24]. Дотація вирівнювання слугує подвійній меті: по-перше, забезпечення достатніми доходами місцевих бюджетів з урахуванням їхньої дохідної спроможності; по-друге, вирівнювання рівнів податкоспроможності місцевих бюджетів.

Субвенції – це міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному органом, який прийняв рішення про надання субвенції [10] Порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам визначаються Кабінетом Міністрів України. Верховна Рада Автономної Республіки Крим та місцеві ради можуть передбачати у відповідних бюджетах такі види міжбюджетних трансфертів:

1) субвенції на утримання об’єктів спільного користування чи ліквідацію негативних наслідків діяльності об’єктів спільного користування;

2) субвенції на проведення видатків місцевих бюджетів, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів;

3) субвенції на проведення видатків бюджетів місцевого самоврядування, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів;

4) субвенції на виконання інвестиційних програм (проектів), у тому числі на будівництво або реконструкцію об’єктів спільного користування;

5) додаткові дотації та інші субвенції [10].

Ще одним видом міжбюджетних трансфертів є кошти, що передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів. Наприклад, коли прогнозні показники доходів бюджету перевищують розрахунковий обсяг видатків відповідного бюджету (обчислений відповідно до формули), то для такого бюджету встановлюється обсяг коштів, що підлягає передачі до Державного бюджету України.

Четвертий вид міжбюджетних трансфертів – це додаткові дотації, які надаються з державного бюджету місцевим бюджетам.

Вся работа доступна по <a href=

" http://mydisser.com/ru/catalog/view/16993.html      " target="_blank">Ссылке</a>

</p>