Формування бюджетної політики в умовах сталого розвитку

Сучасні соціально-економічні та політичні трансформаційні процеси в Україні на державному та місцевому рівнях підтверджують необхідність формування нинішніх і майбутніх управлінських стратегій на основі концепції сталого розвитку. Ця концепція є одним з найбільш прийнятних теоретичних та розробки практичних підходів до визначення альтернатив суспільного вибору та бюджетних пріоритетів.

Сталий розвиток суспільства є головною стратегічною метою для усіх країн світу, яка була сформульована у 1992 році в Ріо-де-Жанейро на Конференції ООН з моменту прийняття “Порядку денного” на ХХІ століття. Цілі і завдання сталого розвитку суспільства мають бути спрямовані передусім на задоволення потреб сучасності без загрози майбутнім поколінням, на перебудову нераціональної структури виробництва, подолання бідності та підвищення рівня життя людей, задоволення потреб населення в продовольстві, охороні здоров’я, безпеці життя, доступі до освіти. Поліпшення якості життя надалі сприятиме ефективному використанню природних ресурсів, упровадженню екологічно безпечних сучасних технологій [221].

Україна за всіма індексами та показниками сталого розвитку суттєво поступається не лише світовим лідерам, а й більшості постсоціалістичним країнам. За оцінками ООН, значення індексу людського розвитку в Україні за 2012 рік становило 0,74, що поставило країну на 78 позицію зі 187 держав і територій. За період з 1990 р. до 2012 р. очікувана тривалість життя при народженні в Україні зменшилася приблизно на 0,5 року, середня тривалість навчання зросла на 3,9 років, очікувана тривалість навчання збільшилася більш ніж на 2,9 років, ВНД на душу населення за цей період зменшився на 22% [228]. Наслідки світової кризи, яка розгорнулася у 2008-2009 рр. позначилися саме на найпріоритетніших напрямах розвитку нашої держави. Адже суттєвий регіональний дисбаланс соціально-економічного та культурного розвитку робить доволі складним формування єдиної загальнодержавної стратегії управління соціально-економічними перетвореннями, що збільшує загрозу регіональних криз [3, c.7].

У вересні 2000 року Україна серед 189 країн-членів ООН приєдналася до Декларації тисячоліття ООН, у якій визначено глобальні Цілі розвитку тисячоліття до 2015 року. Підписання Україною Декларації є ознакою прийняття державою відповідальності за стан і перспективи людського розвитку та зобов’язанням проводити політику сталого розвитку регіонів задля досягнення Цілей розвитку тисячоліття (ЦРТ). Цілі розвитку тисячоліття для України – це 7 орієнтирів та 15 Цілей розвитку тисячоліття для України – це орієнтири розвитку країни на середньострокову перспективу, узагальнені і кількісно вимірювані (всього 7 цілей, 15 завдань і 33 показники для моніторингу прогресу), адаптовані з урахуванням особливостей національного розвитку нашої країни (додаток Ф).

В Україні подолання бідності є основним пріоритетом і водночас однією з найгостріших соціально-економічних проблем. У нас, як і в більшості країн колишнього СРСР, бідність існує в умовах розвиненої промисловості, висококваліфікованої робочої сили та відносно низького рівня безробіття. Поширення цього негативного явища породжує низький рівень народжуваності, погіршення здоров’я, неможливість отримання якісної освіти, масову еміграцію економічно активного населення за межі країни.

Досягнення національних ЦРТ можливе за умови відображення їх у стратегіях соціально-економічного розвитку як на державному, так і на місцевому рівнях та відповідного фінансового забезпечення. Незважаючи на те, що протягом останніх років в Україні прийнято ряд нормативно-правових документів, які визначають завдання для забезпечення сталого розвитку, на державному і місцевому рівнях не вироблено дієвої стратегії та не визначені параметри сталого розвитку. Принципово важливим є те, що Україна й досі перебуває у стані дискусії з приводу своєї національної ідентичності, вона не визначилася із політикою та стратегією власного розвитку. За таких умов найкращі реформи економіки, науки, освіти, інноваційної сфери не дадуть бажаних результатів, оскільки ці реформи є похідними від головного – політичного визначення шляхів розвитку держави [84, с. 25].

Тому важливим науковим та практичним завданням є вибір пріоритетних цілей та напрямів бюджетної політики, які мають відповідати загальнодержавним та регіональним програмам, забезпечувати баланс складових сталого розвитку територій (соціального, економічного та екологічного). 

Стратегія сталого розвитку – це документ, в якому висвітлено результати аналізу, обговорення, планування та поставлено ряд завдань для досягнення мети сталого розвитку, формування інструментарію прийняття управлінських рішень для державних та регіональних органів влади, реалізації регіональних програм і планів за концепцією сталого розвитку. Метою сталого розвитку є досягнення збалансованості співіснування природного середовища, економіки, соціальних відносин, що в свою чергу має створити умови для підвищення конкурентоспроможності регіонів та територіальних громад, забезпечити високий рівень якості життя людини незалежно від місця її проживання через раціональне використання природних, економічних, трудових ресурсів.

Для досягнення цілей сталого розвитку, збалансування загальнодержавних, регіональних і місцевих інтересів та розв’язання проблем соціально-економічного розвитку в регіонах у Законі України „Про стимулювання розвитку регіонів” від 08.09.2005 р. визначено такі завдання:

– забезпечення сталого розвитку регіонів в інтересах усієї України, підвищення рівня життя населення, подолання бідності та безробіття, формування середнього класу;

– створення рівних умов для динамічного, збалансованого соціально-економічного розвитку регіонів України;

– ефективне використання економічного, наукового, трудового потенціалу, природних та інших ресурсів, а також особливостей регіонів для досягнення на цій основі підвищення рівня життя людей, оптимальної спеціалізації регіонів у виробництві товарів і послуг;

– забезпечення додержання визначених державою соціальних гарантій для кожного громадянина незалежно від місця його проживання; подолання депресивного стану окремих територій, своєчасне і комплексне розв’язання проблем охорони довкілля [76, с. 1-3].

У Державній стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року визначено, що пріоритетним напрямом у сфері удосконалення фінансового забезпечення територіальних громад є розширення фінансово-економічних можливостей територіальних громад. Проте в тексті стратегії не вказано принципи сталого розвитку. Пріоритетними завданнями визначено такі:

• забезпечення розроблення та затвердження регіональних стратегій розвитку, які визначать пріоритетні напрями розвитку регіонів на середньо- та довгострокову перспективу;
• проведення моніторингу показників розвитку регіонів, районів і міст обласного значення для визначення депресивних територій;
• підготовка та реалізація пілотних проектів у сфері укладення угод щодо регіонального розвитку, підготовки та виконання програм подолання депресивності окремих територій;
• реалізація довгострокової стратегії розвитку кожного регіону;
• спрямування державних інвестицій на розбудову соціально-економічної інфраструктури регіонів [156].

Сталий розвиток на місцевому рівні передбачає: раціональне використання природних ресурсів на всій території країни; формування оптимальної територіальної організації суспільно-господарського комплексу (на основі виокремлення ареалів спеціалізації за видами економічної діяльності); розвиток екологічно безпечного виробництва на місцевому рівні та заборону на застосування на всій території України екологічно агресивних технологій та виробництв; обмеження розвитку ресурсоємних виробництв, перехід до ресурсозберігаючих технологій.

Постійна зміна пріоритетів є свідченням того, що в Україні відсутня науковообґрунтована стратегія соціально-економічного розвитку, відповідно – бюджетна стратегія. Причинами такої ситуації є відсутність політичної волі щодо необхідності формування та реалізації стратегії соціально-економічного розвитку, політична та економічна нестабільність. Тобто державні акти, які визначають напрями бюджетної політики та стратегію соціально-економічного розвитку, мають лише декларативний характер, відсутні науково-обґрунтовані цілі та пріоритети, економічні показники, а механізм реалізації законодавчо не визначений [13, с. 275].

У контексті поставленої проблеми надзвичайно важливим питанням є розробка принципово нової стратегії сталого розвитку держави, конкретної адміністративно-територіальної одиниці, визначення державних і місцевих пріоритетів під час переведення економіки на модель сталого функціонування [66]. Вироблення бюджетних пріоритетів на місцевому рівні та напрями бюджетних програм має ґрунтуватися на стратегічних пріоритетах сталого розвитку.

Вся работа доступна по <a href=

" http://mydisser.com/ru/catalog/view/16993.html      " target="_blank">Ссылке</a>

</p>