Ліквідність банку в сучасних умовах та її оцінка

Для підвищення ефективності діяльності банків, недопущення банкрутства й створення умов для їхньої стабільної роботи дуже важливо на всіх рівнях гармонізувати діяльність структурних елементів банківської системи. У вирішенні цих завдань важливу роль повинні відіграти органи банківського нагляду, озброєні досконалим інструментарієм аналізу діяльності банків, у тому числі оцінки їхньої ліквідності.

В умовах фінансово-економічної кризи питання оцінки органами банківського нагляду ліквідності банків досить гостро постало в багатьох країнах світу. Воно є одним із найактуальніших у вітчизняній фінансово-банківській сфері, оскільки впливає на відновлення економічної діяльності суб’єктів гоподарювання в Україні.

За умов низької прибутковості і платоспроможності суб’єктів господарювання, коли вони не в змозі погасити заборгованість за кредитами, рівень ліквідності банків став умовою їх самозбереження, ресурсом збільшення обсягів кредитування, а відтак і майбутнього економічного зростання. Підтримання належного рівня ліквідності особливо важливе для самого банку, оскільки дає йому змогу не лише залишатися платоспроможним, а й забезпечувати підтримання напрацьованих ділових контактів, цілей своєї діяльності, у тому числі отримання прибутку і забезпечення власного розвитку.

Негативні тенденції у вітчизняній економіці, зумовлені кризовими явищами у світовій економіці, низька рентабельність виробництва створюють несприятливі умови для банківської діяльності. З огляду на наявну ситуацію у фінансово-банківській сфері, питання об’єктивної оцінки та управління ліквідністю вітчизняних банків на сьогодні є життєво важливим і актуальним.

За результатами вивчення досліджень і публікацій фахівців банківської системи Д. Олійника [130], А. Герасимовича [77; 78], М. Алексєєнка [78], В. Міщенка [31; 131–133], С. Міщенко [134], О. Оконської [135; 136], О. Деревської [137], В. Крилової [132; 138], Р. Набока [132; 138] і А. Сомик [131; 133; 139; 140] установлено, що багато питань щодо забезпечення об’єктивної оцінки та управління ліквідністю потребує глибокого вивчення. Зокрема, залишаються недостатньо вивченими питання забезпечення й ефективності нагляду за необхідним її рівнем з боку органів банківського нагляду, особливо в умовах перехідної економіки та виходу з кризи, що зараз має місце в Україні. За таких умов існує потреба мати апробовані, по-своєму особливі, можливо такі, що відрізняються від загальноприйнятих, методичні підходи до її оцінки, які б ураховували особливості вітчизняної економічної ситуації. Адже цілком зрозуміло, що в умовах добре розвиненої, стабільно працюючої економіки та ефективно функціонуючої банківської системи методика і підходи до оцінки ліквідності банків повинні бути одні, а в умовах економіки, що трансформується з планової в ринкову, за складних економічних умов функціонування наших банків, – зовсім інші.

Зараз як у науковців, так і у фахівців банків виникають дискусії і суперечливі судження з низки питань ефективності використання органами банківського нагляду економічних нормативів ліквідності, їхньої повноти і достатності для об’єктивної оцінки стану ліквідності банків з боку органів банківського нагляду.

Ґрунтовне вивчення і вирішення проблемних питань банківської ліквідності дозволить банківським аналітикам, працівникам банківського нагляду більш об’єктивно оцінювати й обґрунтовувати відповідні організаційні заходи і механізми, які будуть сприяти забезпеченню необхідного рівня ліквідності та стабільній роботі банків.

Термін «ліквідність» (від латинського liguidus – рідкий, плинний) означає легкість реалізації, продажу, перетворення матеріальних цінностей у грошові кошти [44]. Поняття «ліквідність банку», що стало широковживаним в економічній літературі, близьке за своїм змістом до попередньої дефініції та в найбільш загальному розумінні означає спроможність банку своєчасно і в повному обсязі виконувати свої зобов’язання за рахунок наявних грошових ресурсів.

У нормативно-правових документах Національного банку України термін «ліквідність банку» трактується у практичній площині, змістом якого є здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов’язань, і визначається збалансованістю, з одного боку, між строками і сумами погашення розміщених активів, а з іншого – між строками і сумами виконання зобов’язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інших витрат) [87].

Традиційним стало трактування, що банківська ліквідність залежить від внутрішніх і зовнішніх чинників. При цьому до внутрішніх віднесено: дисбаланс грошових потоків; структуру і стабільність депозитної бази банку; достатність капіталу; якість активів; фінансовий стан позичальників; репутацію банку; стратегію управління ліквідністю. До зовнішніх – в основному чинники загальноекономічного характеру: грошово-кредитна політика; стан грошового ринку; низька ліквідність окремих сегментів фінансового ринку для конкретних видів активів, що впливає на їхній продаж за прийнятною ціною в короткі строки; можливості запозичення коштів у центральному банку; регулятивні обмеження; загальні кризові явища в економіці, які унеможливлюють безперебійне залучення коштів [120].

Як показали наші дослідження, здебільшого причиною виникнення недостатньої ліквідності у вітчизняних банків є розміщення короткострокових зобов’язань у довгострокові активи. І оскільки банк повинен виконувати свої зобов’язання своєчасно та в повному обсязі, а короткострокові зобов’язання розміщенні в довгострокових активах, то по закінченні терміну зобов’язань він змушений звертатися за позикою на грошовий ринок, щоб залучити додаткові кошти, створюючи таким чином нові зобов’язання. У разі відсутності такої можливості виникає проблема ліквідності, яка може дестабілізувати роботу банку. Виникнення такої ситуації в низки системних банків може призвести до дестабілізації банківської системи держави.

Упродовж останніх років деякі вітчизняні банки не змогли повною мірою проконтролювати або свідомо допустили такі критичні періоди у своїй діяльності, не забезпечивши себе в необхідних обсягах ліквідними активами, які можна легко перетворити в готівку, або ж своєчасно не збільшили свою ресурсну базу для виконання зобов’язань у повному обсязі. Це вказує на те, що Національний банк України як регулятор банківської діяльності повинен удосконалити відповідні механізми моніторингу, а також методику оцінювання стану ліквідності, щоб упередити виникнення таких критичних ситуацій із ліквідністю банків.

Загалом, Національному банку України потрібно, використовуючи механізм банківського регулювання і нагляду, створити такі умови, щоб питання об’єктивної оцінки й забезпечення ліквідності мало найвищий пріоритет у роботі кожної банківської установи. Адже неліквідний банк не може повноцінно функціонувати, своєчасно проводити операції клієнтів, запозичувати кошти із зовнішніх джерел, знижуючи таким чином ефективність роботи всієї фінансово-кредитної системи.

На теперішній час аналіз ліквідності банків є одним із найважливіших напрямів діяльності органів банківського нагляду, здійснюється з метою оцінки її стану і в обов’язковому порядку передбачає проведення аналізу структури активів на предмет їхньої ліквідності, структури зобов’язань та їхньої строковості, оцінку якості управління поточною і строковою ліквідністю, аналіз ризику зниження ліквідності та рівня процентної ставки, оцінку методичної бази в частині управління ліквідністю та процентним ризиком. За результатми інспекційних перевірок обґрунтовується висновок про те, наскільки політика банку щодо управління ліквідністю є виваженою, чи зможе банк вчасно і без проблем виконувати свої зобов’язання.

Національним банком України з метою контролю за станом ліквідності банків розроблено і затверджено такі нормативи ліквідності: миттєвої (Н4) – не менше ніж 20 відсотків, поточної (Н5) – не менше ніж 40 відсотків і короткострокової (Н6) – не менше ніж 60 відсотків. Згідно з вимогами Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 368 від 20 вересня 2006 року, ці нормативи є єдиними і основними для всіх вітчизняних банків [87]. Доцільність використання додаткових показників оцінки ліквідності цією постановою не розглядається. У той же час в економічній літературі існує багато пропозицій щодо розширення переліку основних показників, але відсутні обґрунтування щодо їхньої кількості, кількості основних і додаткових показників оцінки ліквідності банків.

Слід зазначити, що окремі банківські установи самостійно розробляють показники оцінки ліквідності з урахуванням особливостей і специфіки своєї діяльності, на чому ми спинимося далі. А зараз розглянемо детальніше нині чинну методику визначення ліквідності банку на основі нормативів миттєвої, поточної та короткострокової ліквідності, які розраховуються на підставі консолідованої фінансової звітності й використовуються банками, банківськими аналітиками та органами банківського нагляду.

Розрахунки нормативів поточної ліквідності (Н5) і короткострокової ліквідності (Н6) здійснюються на основі щодекадних даних «Звіту про залишки коштів, що розміщені в інших банках та залучені від інших банків» і «Звіту про структуру активів та пасивів за строками». Така щодекадна звітність банків про ліквідність дозволяє безвиїзному нагляду здійснювати оперативний контроль за їхнім фінансовим станом.

Вся работа доступна по <a href=

" http://mydisser.com/ru/catalog/view/16994.html  " target="_blank">Ссылке</a>

</p>