Поняття та сутність інсценувань в криміналістиці як способу приховування злочину

Всебічне, повне та об’єктивне розкриття будь-якого злочину потребує вдосконалення наукових методів розслідування. Серед напрямів наукових досліджень важливим у цій діяльності є вивчення способів вчинення злочинів та способів їх приховування. Це пов’язано з існуванням певної залежності методів розкриття та попередження від способів підготовки, вчинення та приховування злочинів. Особливу складність становить такий спосіб приховування злочинів, як інсценування.

Злочинне інсценування за останні роки стало незвичним та новим у процесі розслідування злочинів, що викликано потужною інтелектуалізацією злочинної діяльності. Злочинне інсценування, продумане за слідчого, заповнене речовими доказами, стає іноді справжнім мистецтвом. Інсценування – це явище багатогранне та багатофункціональне, що потребує наукового осмислення [1, с. 142].

Процес розслідування злочинів залежить від ступеня вираження інформації про його вчинення. Значний вплив на таку інформацію мають умови,  в яких вчиняються злочини та заходи злочинців щодо знищення слідової картини вчиненого або приховання (маскування) протиправної діяльності. Звичайно, при знищенні слідів злочину, інформація про його вчинення відображається частково і негативно впливає на встановлення істини у кримінальному провадженні. Зростання тенденції до приховування злочинів різноманітними способами заводить слідчого у глухий кут і зводить нанівець процес розслідування. Це пояснюється тим, що створення злочинцями обстановки на місці події, яка не відповідає дійсності, надає лише ймовірну криміналістичну характеристику вчиненого або взагалі створює спотворене уявлення про злочин, і тим самим ускладнює процес встановлення істини в кримінальному провадженні або унеможливлює його.

З огляду на викладене постає необхідність у всебічному та детальному вивченні сучасного феномену інсценування злочину як способу його приховування. Тобто, необхідно дослідити такі явища, як протидія розслідуванню, приховання злочину та інсценування злочину; встановити їх зміст, розкрити сутність та приховану загрозу для суспільства і держави в цілому.

Питання визначення поняття та способів приховування злочинів порівняно нещодавно стало об’єктом ґрунтовних досліджень вчених і досі залишається дискусійним. Значна увага вчених привернута до подолання протидії слідству в процесі проведення подальших слідчих дій, зокрема допиту, а  на етапі виявлення злочину та початковому етапі розслідування такі напрацювання відсутні. Так, у криміналістичній літературі питання способів приховування злочинів торкалися багато вчених-криміналістів, зокрема В.П. Бахін, Р.С. Бєлкін, П.Д. Біленчук, А.Ф. Волобуєв, В.Г. Гончаренко, С.Ю. Журавльов, Н.С. Карпов, А.М. Кустов, Б.В. Лисиченко, А.Р. Ратінов, Н.А. Селіванов, В.В. Семеногов, Ф.М. Сокиран, В.Ю. Шепітько, Н.П. Яблоков та інші. Однак чіткого визначення поняття одного із найскладніших способів приховування злочинів досі немає.

 Насамперед варто розкрити такі поняття як «спосіб злочину», «спосіб приховування злочину», і, виходячи з цього, перейти до логічного обґрунтування сутності та визначення поняття «інсценування злочину».  

Встановлення способу злочину відіграє важливе значення для теорії та практики, оскільки від нього залежать  методи розслідування. Узагальнені дані про способи злочину слугують вихідною складовою при розробленні окремих криміналістичних методик. Дійсно, слідчі потребують відповідної методики розслідування злочинів, яка має розроблятися науковцями на основі вивчення, аналізу, систематизації способів підготовки, вчинення та приховання злочинів.

Загальновідомо, що спосіб злочину є окремим елементом криміналістичної характеристики злочинів. Як вказано у криміналістичній літературі [2, с. 214], спосіб злочину складається із способів підготовки, вчинення та приховування. Тому слідчий має ретельно проаналізувати сліди злочину, обстановку, показання свідків, потерпілих, обвинувачених; на основі цього вирішити питання про спосіб підготовки до вчинення злочину, яким способом вчинений злочин та чи був прихований злочин і яким способом.

На перший погляд,  після зібрання та оцінки інформації про злочин, у слідчого може скластися певна думка про його спосіб на основі висунутих версій. У результаті перевірки останніх можуть виникнути інші місця знаходження слідів злочину, що, наприклад, змінять уявлення  про спосіб його вчинення або вказуватимуть на його інсценування.

Варто зазначити, що спосіб злочину обумовлений його внутрішніми факторами, а саме:  способом приготування до злочину та способом вчинення злочину. Кожен із цих способів, зазвичай, обумовлює інші способи, що в кінцевому результаті визначає спосіб злочину в цілому. Так, вчинення підготовчих до злочину дій певним способом обумовлює вчинення злочину відповідним способом, а останній визначає спосіб приховання [3, с. 10]. Вчений визначає спосіб злочину як систему способів щодо приготування, вчинення та приховання, обумовлених факторами зовнішнього середовища та властивостями особи.

Важливим є те, що названі вище структурні елементи способу злочину тісно взаємодіють між собою. Дійсно, у криміналістиці сформувалося таке правило: «Від способу вчинення злочину – до способу його виявлення та розкриття» [4, с. 489]. Наприклад, спосіб підготовки до злочину може включати і дії щодо підготовки до його приховування і залежить від обраного способу вчинення злочину і способу приховання. Вивчаючи спосіб злочину, слідчий має чітко встановити зв’язки між його структурними елементами і перевірити їх отриманими доказами у кримінальному провадженні.

Щодо способу підготовки злочину, то варто  зазначити, що на цій стадії здійснюється готування до його вчинення, а також підготовка до його приховування. Тобто спосіб підготовки включає в себе дії з підготовки до вчинення злочину та дії з підготовки щодо його приховування.

Підготовка до злочину, що включає у себе продумування та відпрацювання обставин, що утруднюють розслідування: знищення слідів, неправдиве алібі, інсценування тощо, завжди перешкоджає його розслідуванню та встановленню істини у кримінальному провадженні. Часто внаслідок належної підготовки до злочину він залишається нерозкритим. Хоча й бувають випадки спонтанного вчинення злочину без підготовки.

Згідно з ч. 1 ст. 14 Кримінального кодексу України під готуванням до злочину розуміють підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукання співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину [5, с. 7]. На думку таких вчених, як В.Ю. Шепітько, В.О. Коновалова, В.А. Журавель вказані у статті підготовчі дії ще не становлять безпосередньої небезпеки охоронюваним кримінальним законом суспільним відносинам, вони створюють лише умови для можливого вчинення злочину. Це може стосуватися вербування співучасників, розроблення детального плану, придбання зброї, виготовлення злодійського інструмента, вивчення розпорядку денного і шляхів пересування жертви тощо [6, с. 275].

На нашу думку, спосіб підготовки до злочину – це сукупність дій спрямованих на виконання злочину, його «програвання» з метою відпрацювання усіх деталей способу його вчинення та приховання.

Також варто додати, що підготовка до злочину може тривати досить довгий час, оскільки злочинцям слід накопичити відповідний рівень знань та майстерності, щоб успішно використати методи приховування, а також зібрати всю необхідну інформацію для втілення в реальність плану інсценування.

На думку П.Д. Біленчука, спосіб вчинення злочину – це спосіб діяльності суб’єкта, його поведінка на місці вчинення злочину, а також використання предметів – засобів діяльності [7, с. 8].

Спосіб вчинення злочину – це образ дій злочинця, що виражається у певній системі операцій і прийомів.  Він свідчить про те, як, яким чином особа вчиняє суспільно небезпечне діяння, які прийоми, методи і засоби вона застосовує для цього [6, с. 276].

У криміналістичному значенні С.М. Зав’ялов визначив спосіб вчинення злочину як об’єктивно і суб’єктивно зумовлена система поведінки суб’єкта до, в момент і після вчинення ним злочину, що залишає різного роду характерні сліди зовні, які дозволяють за допомогою криміналістичних прийомів і засобів уявити сутність події, що відбулася, своєрідність злочинної поведінки правопорушника, його окремі особистісні дані [8, с. 177].

Поряд з цим, В.Е. Корноухов під способом вчинення злочину пропонує розуміти систему дій, прийомів, операцій, спрямованих на досягнення злочинної мети і поєднаних просторово-часовими межами [172, с. 44].

На противагу цьому П.Г. Великородний вважає недоречним використання у визначенні словосполучення «система дій», оскільки для злочинів, що характеризуються бездіяльністю, спосіб поведінки суб’єкта характеризується відсутністю активності. Вчений пропонує використовувати термін «поведінковий акт», що виражає як одиничний злочин, комплекс дій, злочинну діяльність, так і образ поведінки суб’єкта в злочинній бездіяльності. Вчений під способом вчинення злочину розуміє цілеспрямований поведінковий акт, що детермінований суб’єктивними й об’єктивними чинниками, умовами часу і місцем вчинення злочину, що проявляється як в сполученні бездіяльності і деяких дій, так і у комплексі дій, пов'язаних із застосуванням обраних знарядь і технічних засобів, що дозволяє судити за його матеріальними і нематеріальними слідами про психофізичний портрет злочинця і є основним елементом у механізмі злочину [173, с. 29–30].

Вся работа доступна по <a href=

" http://mydisser.com/ru/catalog/view/16779.html  " target="_blank">Ссылке</a>

</p>