Быстрый переход к готовым работам
|
Класифікація інсценувань як способу приховування злочинівСистематизація наукових знань, що здійснюється шляхом класифікації, має важливе значення у будь-якій науці. Криміналістична ж класифікація злочинів сприяє не лише їх систематизації, але й утворює підґрунтя для розробки цілісної системи методів встановлення злочинців, що можуть застосовуватися до усіх видів злочинів, дозволяє виявити усі обставини їх складної структури, відкриває шлях до специфікації методів, пов’язує їх з конкретними криміналістичними ситуаціями, джерелами, необхідними для побудови логічної моделі злочинців інформації [36, с. 5]. Усі дії щодо приховування різних видів злочинів на певному рівні мають спрямованість, суворо обмежену нормою права. Вони можуть бути спрямовані на: ускладнення встановлення ознак елементів складу злочину; ускладнення встановлення кваліфікованих ознак злочину, що обтяжують вину; фальсифікацію обставини, що пом’якшують покарання (наприклад, заява начебто про покаяння винного або сприяння розслідуванню); відсутність порушення кримінальної справи; подовження розслідування на невизначений строк або його призупинення тощо. Це зумовлює необхідність систематизувати способи приховування окремих видів злочинів залежно від їх спрямованості за багатьма критеріями. Така систематизація створить сприятливі умови для більш надійного та чіткого визначення вчинених, вчинюваних, а також можливих способів приховування злочинів на практиці, що сприятиме своєчасному прийняттю необхідних заходів щодо їх виявлення, припинення та попередження [37, с. 43]. Результатом вивчення класифікації інсценувань є обізнаність слідчого про структуру, зміст та особливості поведінки злочинця, що у свою чергу дозволяють визначити напрям, межі та об’єм досудового слідства та криміналістичний зміст рекомендацій про прийоми та засоби розслідування злочину. Знаючи класифікацію інсценувань, слідчий зможе легко їх розпізнати, перевірити чи адекватно оцінити. На сьогодні в криміналістиці розроблені окремі класифікації способів приховування злочинів певних видів та на їх основі розроблені типові моделі розкриття та розслідування цих злочинів. Варто назвати таких вчених, як Є.В. Баранов, Р.С. Бєлкін, О.М. Васильєв, Л.В. Віницький, М.В. Даньшин, В.Ф. Ермолович, С.Ю. Журавльов, С.І. Медведєв, В.О. Образцов, В.А. Овечкін, В.В. Семеногов, О.В. Челишева, Н.В. Шинкевич та багато інших. Однак ці напрацювання вчених стосуються лише окремих видів злочинів, а проблема в загальному залишається невирішеною. Це пов’язано з низкою факторів, зокрема таких: способи приховування є досить різноманітними та постійно удосконалюються; постановка цієї проблеми не була самостійним дослідженням, а мала лише допоміжний характер. Згадуючи поняття способів приховування злочину, розглянутих нами у попередньому підрозділі, варто зазначити, що вони становлять сукупність дій чи бездіяльності усіх осіб, що приховують злочин або його учасників. Такі дії можуть бути різними залежно від обставин, мети та інших критеріїв, тому у криміналістиці й розробляються класифікації цих способів. Класифікація способів приховування злочинів є однією із найбільш значимих у процесі доказування у кримінальному провадженні та відіграє суттєву роль при організації криміналістичних обліків, побудові та перевірці версій, визначенні тактики проведення окремих слідчих дій, ревізійних та інших заходів. Вона сприяє більш якісній оцінці інформації про обставини злочину у конкретних слідчих ситуаціях, прийняттю кримінально-процесуальних рішень, розшуку та встановленню злочинців, відшуканню цінностей, здобутих злочинним шляхом, а також відшкодуванню матеріальних збитків внаслідок вчиненого злочину [37, с. 52]. Певні труднощі при формуванні класифікації виникають щодо визначення критеріїв поділу цих способів. У результаті цього виникла не одна, а декілька класифікацій, запропонованих різними вченими. Ще за радянських часів вчений В.А. Овечкін у своїй дисертації, присвяченій розслідуванню злочинів, прихованих інсценуванням, розглядав класифікацію способів приховування злочинів, які умовно поділив на дві групи:
Як випливає з наведеного, інсценування є способом приховування злочину, що виступає у формі перешкоджання отриманню органами попереднього слідства інформації про злочин та видача замість неї неправдивої інформації. Поряд з цим П.Г. Великородний надав досить широку класифікацію способів приховування злочинів, а саме [38, с. 90–91]:
Не можемо не погодитися з вченим, який вважає що така класифікація не є вичерпною, і що можна її продовжити, зокрема за місцем злочинної діяльності, суб’єктом злочинних дій, форми вини злочинця, стадії кримінального процесу тощо. Вчений-криміналіст Р.С. Бєлкін запропонував класифікацію способів приховування злочинів, що відображає змістовну сторону діяльності з приховування злочину, а саме приховування шляхом [39, с. 218]: 1) утаювання інформації, її носіїв; 2) знищення інформації, її носіїв; 3) маскування інформації, її носіїв; 4) фальсифікації інформації, її носіїв; 5) змішані способи. Наведені у класифікації способи приховування злочинів у чистому вигляді на практиці трапляються рідко. Виняток становлять лише змішані способи – інсценування. Здебільшого вони виступають елементами способу приховування. Серед сучасних вчених В.М. Даньшин надав такі види способів приховування злочинів:
Однак, на думку В.Ф. Ермоловича, критеріями класифікації інсценувань є: 1) тривалість дій (ступінь ефективності) такого способу приховування на хід і результати розслідування; 2) вид дій, що перешкоджають отриманню доказової інформації; 3) ступінь можливості виявлення слідів; 4) форма поведінки суб’єкта приховування; 5) характер та форма [37, с. 53–59]. Ці критерії класифікації вчений сформулював на основі аналізу праць вчених А.Г. Гельманова, В.Г. Карагодіна, В.А. Труцина. Однак, на власну думку вченого, критеріями класифікації способів приховування злочинів є: 1) суб’єкт їх виконання; 2) зв’язок та цільність дій, що в них входять, у часі; 3) фактичне їх вчинення на конкретний момент при розслідуванні злочину; 4) ступінь вірогідності здійснення у конкретній слідчій ситуації; 5) кількість суб’єктів, що є виконавцями способу приховування. Залежно від суб’єкта такі вчені, як Л.В. Віницький та Н.Е. Шинкевич протидію поділяють на: внутрішню (коли її чинять особи, що будь-яким чином причетні до події злочину і які намагаються приховати, змінити або знищити інформацію) та зовнішню (це діяльність осіб, ніяким чином не пов’язаних з подією злочину чи особою, яка його розслідує. Наприклад, інсценування нещасного випадку чи події некримінального характеру) [40, с. 88]. Також серед різноманітних способів приховання злочину Клименко Н.І., Лисиченко В.К., Лук’янчиков Є.Д., Підпалий В.Л., Старушкевич А.В. виділяють такі: 1) маскування (під час маскування злочину злочинці прагнуть змінити свою зовнішність і сліди злочину. З цією метою використовують грим, маску; змінюють волосяний покрив, штучно створюють особливі прикмети (наприклад, коронки зубів), переміщають знаряддя злочину й тіло жертви); 2) фальсифікацію (під час фальсифікації створюють хибні сліди та інші помилкові докази); 3) приховування і знищення доказової інформації (намагаючись спрямувати слідство в хибний бік, злочинці навмисно залишають «сліди» рук і ніг, предмети, які належать іншим особам, сліди крові, волокна тканини одягу тощо, знищуючи при цьому власні сліди) [33, с. 22–24]. Вчені відносять інсценування до комбінованого способу приховування злочинів, хоча і не виділяють його в окрему категорію. Комбінованим способом його називають тому, що воно поєднує у собі такі два способи приховування, як маскування і фальсифікацію. Вся работа доступна по <a href= " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16779.html " target="_blank">Ссылке</a> </p> |
|