Криміналістичний аналіз інсценувань злочинів

Інсценування злочину є суттєвою перешкодою  ефективній діяльності органів слідства та суду, оскільки впливає на процес розслідування, ускладнюючи   отримання даних, необхідних для розкриття, розслідування, попередження злочинів та встановлення істини у кримінальному провадженні.

Вчені-криміналісти не залишають поза увагою проблему приховування злочинів, оскільки виявлення такої діяльності – це  шлях до ліквідації протидії розслідуванню. Особливої уваги у вирішенні означеного потребує криміналістичний аналіз такого способу приховування злочину, як інсценування. При висвітленні цієї проблеми ми будемо виходити із основних елементів способу вчинення злочину, які займають центральне місце у криміналістичній характеристиці.

Розслідування будь-якого злочину неможливе без вивчення та аналізу інформаційної моделі події, що сталася, – криміналістичної характеристики. Вона знижує рівень інформаційної насиченості, зосереджує увагу на суттєвих та типових ознаках тощо. Це має як позитивні, так і негативні наслідки. Узагальнення криміналістичної характеристики уможливлює її поширення на певну кількість видів злочинів, а  відволікання від окремого загрожує недосвідченому слідчому пропустити об’єктивно суттєві для конкретного випадку ознаки. Тому використання криміналістичної характеристики як інформаційної моделі вимагає постійного корегування, врахування відносності та допустимості певної ознаки з точки зору доказування. При розслідуванні злочинів, прихованих певним способом, у криміналістичній характеристиці мають відображатися реальні зв’язки та залежність між окремими елементами. Тобто мають бути фактори, що детермінують приховування, зміст прийомів приховування, його мотив та мету відображення прийомів приховування в матеріальних слідах і у свідомості; умови, що сприяли приховуванню; вплив на приховування об’єкта (предмета) посягання; властивості особи злочинця, що визначають умисел та його реалізацію у прихованні злочину [55, с. 26–27, 30].

Прагнення вчинити діяння способом, що дозволяє залишити мінімальну кількість слідів у навколишньому середовищі, вимагає обирання таких знарядь і засобів, умов місця і часу та інших обставин, використання яких співпадало б із діями щодо підготовки й виконання злочину з діями щодо його приховування, характеризувалося синхронністю їх втілення у життя. Прикладом цього є вчинення вбивства шляхом виштовхування з вікна, оскільки воно вчинюється дуже швидко, а його складність з точки зору криміналістики полягає у тому, що розпізнання вбивства та диференціація між вбивством, самогубством та нещасним випадком дуже складна, а іноді неможлива. Варто також відзначити, що чим більш тісний безпосередній зв'язок знарядь, засобів, умов місця та часу дій щодо підготовки та вчинення злочину з діями щодо його приховування, тим важче виявити ознаки прихованого злочину і тим більшого криміналістичного значення набуває встановлення ознак способу приховування. У таких випадках на місці події важко розмежувати сліди застосованого способу вчинення злочину, оскільки один й той самий слід несе різну інформацію [56, с. 23].

Так, практиці відомий випадок, коли вбивця, готуючись до злочину, заводив із жертвою любовні стосунки і місцем вчинення вбивства обирав ванну кімнату, коли жінка приймала ванну. У процесі любовних втіх злочинець схоплював жертву, яка нічого не підозрювала за ноги, піднімав їх та різко тягнув на себе через край ванни. У цей же момент верхня частина тіла його жертви вимушено зіслизала під воду, яка зненацька проникала до носа та ротової порожнини і викликала шок із миттєвою втратою свідомості. При огляді жертви спостерігалася відсутність ознак боротьби та утоплення.

Розслідування злочинів, прихованих інсценуваннями, вимагає неабияких знань та умінь. Вчений А.Г. Солодовніков стверджує, що використання видових характеристик при вивченні проблемних ситуацій (зокрема, несприятливих слідчих ситуацій, одними з яких є ненавмисні або навмисні дії щодо знищення слідів тощо) має важливе практичне значення. По-перше, дослідження видів проблемних ситуацій сприяє покращенню розуміння сутності такого явища, дозволяє більш детально розглянути різноманітні його аспекти, виявити суттєві ознаки. По-друге, наукова розробка проблемних ситуацій сприяє підвищенню якості методичних рекомендацій для осіб, що здійснюють розслідування. По-третє, вміння грамотно оцінити обстановку, що склалася у справі, обрати правильне рішення – невід’ємна частина професіоналізму слідчого [57, с. 1775]. Здійснити це без знань сутності та видів проблемних слідчих ситуацій, зокрема, особливостей виявлення ознак приховування злочинів, особливо інсценувань, неможливо. Як стверджує вчений, такі знання є необхідними елементами тактичного потенціалу особи, що проводить розслідування. Зіставлення обстановки вчинення злочину з ознаками різних проблемних ситуацій дозволяє встановити перелік умов, характерних їй, визначити основні напрями криміналістичної діяльності.

Розкриваючи сутність означеного у підрозділі питання, варто  навести структуру способу приховування злочинів, його елементів, про які зазначалося вище. До структури приховування злочину належать: 1) об’єкт і предмет приховування злочину; 2) спосіб приховування; 3) місце, час, обстановка приховування; 4) мотив, умисел та мета приховування; 5) суб’єкт приховування; 6) спрямованість дій щодо приховування; 7) наслідки приховування (що настали, можуть настати) [37, с. 34–35; 145, с. 415]. Така сукупність стійких зв’язків між вказаними елементами забезпечує цільність приховування та неможливість ототожнення при незначних зовнішніх та внутрішніх перетвореннях. Охарактеризуємо наведені критерії.

1. Залежно від об’єкта інсценування поділяються на: інсценування іншого злочину, інсценування некримінальної події, інсценування з метою приховати некримінальну подію, інсценування окремих обставин події та інсценування інсценувань.

Злочинці можуть інсценувати саму подію злочину для отримання матеріальних цінностей або для приховування раніше вчиненого злочину. Наприклад, навмисно влаштувати дорожньо-транспортну пригоду і отримати від начебто винного водія грошову компенсацію за нанесені збитки, не чекаючи приїзду працівників Державтоінспекції, або ж, провівши махінації з банківськими рахунками,  запустити у комп’ютерну мережу підприємства вірус, який знищить усі електронні дані.

Прикладом інсценування некримінальної події є вбивство, замасковане під нещасний випадок або самогубство. Заява про зґвалтування, побиття, якого насправді не було, буде інсценуванням з метою приховання некримінальної події.

Характеризуючи інсценування суспільно небезпечних ознак, варто зазначити, що його ініціатори маскують лише деякі окремі обставини злочину. Наприклад, вчинивши вбивство, злочинець залишає на місці події об’єкти з відбитками пальців рук іншої особи або її речі (викрадений годинник, ґудзик з куртки тощо).

Інсценування інсценувань здійснюється здебільшого цілеспрямовано. Наприклад, інсценовано крадіжку з магазину таким чином, щоб було очевидно, що це інсценування вчинено не особою, що його вчинила насправді, а іншою особою, що начебто вчинила злочин і приховала його. Наприклад, інсценована крадіжка з магазину гр. А. із залишенням ознак інсценування гр. П. – матеріально відповідальної особи. У результаті гр. А. отримав цінності і створив видимість того, що матеріальними цінностями заволодів гр. П., приховавши його інсценуванням крадіжки з магазину.

Характеризуючи предмет приховування злочину шляхом інсценування, необхідно  навести думку А.Г. Гельманова. До предмету приховування вчений відносить: 1) подію злочину або його суспільно небезпечні ознаки; 2) особисту участь у вчиненні (прихованні) злочину; 3) суб’єкт вчинення (приховання) злочину; 4) місце та час вчинення (приховування) злочину; 5) спосіб вчинення (приховування) злочину; 6) знаряддя та засоби вчинення (приховування) злочину; 7) мотиви і мету вчинення (приховування) злочину; 8) сліди злочину або злочинця, залишені при вчиненні (приховуванні) злочину; 9) предмет злочинного посягання та інші фактичні дані, що стосуються розслідуваної події [58, с. 85]. Враховуючи зазначене, залежно від спрямованості приховування обираються знаряддя та засоби, вид інсценування, продумуються дії до, під час та після приховування.

2. Спосіб приховування злочину є однією із складових способу злочину.  Завдяки встановленні способу приховування можна отримати повну інформацію про злочинця, його професіоналізм, уміння та навички, його «почерк». Наприклад, гр. Р., готуючись до вбивства власної дружини, спланував інсценування вбивства іншою особою – сусідом, який часто бував у них вдома. Гр. Р. за допомогою певних методів зняв відбиток пальця руки сусіда зі склянки з водою, якою пригощав останнього, і наніс відбиток на знаряддя вбивства. Також, прийшовши лагодити електрику у сусіда, підкинув до його квартири одяг дружини, на якому були сліди крові, що утворилися внаслідок випадкового порізу її пальця кухонним ножем. Гр. Р. на момент вбивства створив видимість від’їзду в інше місто у справах, купивши квиток в обидві сторони на потяг.

Наведемо ще один приклад.  Гр. Т., стоматолог за професією,  маючи доступ до хімічних речовин, вчинив вбивство і облив тіло кислотою, а задля унеможливлення ідентифікації жертви  за зубами,  вирвав останні.

Від належної підготовки до інсценування залежить його вчинення та неможливість викриття. Добре продумані дії, імітація достатніх підстав для висунення слідчим відповідних версій вчиненого може мати позитивний результат для злочинця і добре заплутати слідчого. Як наслідок, злочин може залишитися нерозкритим, а злочинці безкарними, чого і намагався досягти злочинець. Хоча іноді, завдяки настирності та кмітливості слідчого, а також комплексу випадкових обставин, що можуть сприяти розслідуванню та встановленню істини у кримінальному провадженні, все ж таки інсценування стає явним.

Прийняття рішення про вчинення злочину залежить від об’єму зібраної злочинцями інформації, її якісної сторони, що підтверджує як можливість успіху при вчиненні діяння, так і виключає або утруднює можливість виявлення. Уже на цій стадії злочинці можуть прийняти рішення про інсценування злочину. Так, до числа заходів, що застосовуються злочинцями на стадії підготовки до вчинення злочину, можна віднести такі: 1) цілеспрямоване виявлення умов, що сприяють злочинній діяльності (наприклад, незадовільний технічний стан об’єктів зберігання матеріальних цінностей, відсутність сигналізації в магазині тощо); 2) встановлення відповідних корумпованих зв’язків; 3) спостереження за об’єктом злочину з метою  вивчення системи охорони, шляхів відходу тощо; 4) встановлення контактів з майбутніми жертвами злочину з метою вивчення їх способу життя, звичок для подальшого використання при інсценуванні; 5) підбір виконавців, вироблення лінії поведінки після вчинення, підготовка неправдивого алібі, маскування зовнішності тощо [59, с. 53–54].

Спосіб вчинення злочину може існувати окремо від способу приховування. Наприклад, коли думка про інсценування виникла після вчинення злочину, то ці два способи варто розглядати окремо один від одного.

Кваліфікація способів приховування злочинів є однією із найбільш вагомих для процесу доказування у кримінальному провадженні, відіграє важливу роль при перевірці за криміналістичними обліками, висуненні та перевірці версій, тактиці проведення слідчих дій тощо.

Вся работа доступна по <a href=

" http://mydisser.com/ru/catalog/view/16779.html  " target="_blank">Ссылке</a>

</p>