Ознаки інсценувань та механізм їх виявлення

На сьогодні гострою та актуальною стала проблема приховування злочину та перешкоджання встановленню істини у кримінальному провадженні. Це пов’язане як із винахідливістю злочинців, так і відкриттям різноманітних можливостей внаслідок розвитку суспільства та нестабільної політичної ситуації в державі. Внаслідок інсценування злочину низка злочинних проявів залишається нерозкритими, а винні особи  не несуть відповідальності за вчинене. Тому проблема викриття інсценування злочину, виявлення характерних йому ознак – розпізнання, потребує наукового аналізу та вивчення.

Виявлення та доказування такого способу приховування як інсценування дозволяє  подолати протидію розслідуванню та встановити істину у кримінальному провадженні. На жаль, на практиці спосіб приховування встановлюється не повністю, не фіксується у матеріалах справи, що значно впливає на якість та порушує принципи всебічності, повноти та об’єктивності розслідування. Виходячи з цього, вивчення цієї проблеми має не лише теоретичне підґрунтя, але й безпосередньо практичне значення.

Як уже зазначалося у попередніх підрозділах, злочинці, приховуючи злочин, мають на меті не лише замаскувати певні обставини, але й усю злочинну діяльність. Для цього ними обираються найрізноманітніші способи, що залежать від їх винахідливості та кмітливості, і дозволяють уникнути появи ознак, що вказують на злочин (перешкоджають їх появі або ж знищують). Маскуючи вчинене, злочинці насамперед сподіваються на те, що  слідчий не виявить факт приховування, а якщо й виявить, то не зможе встановити причетних осіб, або ж злочинці за час розслідування встигнуть зникнути у безпечне для них місце тощо.

Для виявлення дій злочинця та його особи важливе значення має встановлення способу приховування злочину, оскільки він може вказати на характерні лише для нього особливості. Важливим є також виявлення не лише способу приховування злочину чи його окремих обставин, але й приховування самого факту події. Здебільшого інсценування мають місце до виявлення злочину правоохоронними органами та відкриття кримінального провадження. Тому необхідно володіти технікою, тактикою та методикою слідчої діяльності загалом і глибокими знаннями ознак, характерних  для приховування злочинів шляхом інсценування,  зокрема.

На жаль, практичний досвід свідчить, що досить багато обставин, що вказують на приховування злочину, при розслідуванні не виявляються і не доказуються, що з впливає на викриття винних та встановлення істини у кримінальному провадженні. Насамперед це пов’язано з браком часу ( так вважають 83 % опитаних нами слідчих ОВС) та відсутністю досвіду з розслідування інсценувань (13 % респондентів) (див. додаток А).

Встановлення факту інсценування події чи злочину означає виявлення правоохоронними органами ознак у їх взаємозв’язку,  встановлення суб’єктів такої діяльності, їх мотивів та істини у кримінальному провадженні. Головним є можливість зафіксувати відповідним чином у матеріалах кримінального провадження виявлені факти інсценування, оскільки саме таким чином можливе доказування у кримінальному процесі.

Як справедливо зазначає Ю.Г. Корухов, першочергове значення при викритті інсценувань має як збільшення кількості фактів розслідуваної справи, так і виявлення специфічних зв’язків між такими фактами. Такий процес здійснюється шляхом синтезу вивчених даних, і у випадку отримання достовірного результату слідчий висуває певну гіпотезу про подію, що сталася. Таких гіпотез можу бути декілька, оскільки при розслідуванні справи за браком матеріалів (фактів) може і не прослідковуватися зв’язок між деякими виявленими даними. Висунуті гіпотези обґрунтовуються зібраними та встановленими фактами. Однак можуть бути висунуті гіпотези, що не опираються на певній стадії розслідування на факти, хоча і не суперечать їм. Такі випадки  характерні при інсценованому злочині, при спробах замаскувати злочин під нещасний випадок тощо [62, с. 64].

Як випливає з наведеного, розслідуючи злочини, слідчий має висунути низку версій (гіпотез) щодо вчиненої події і при цьому не виключати можливість інсценування, навіть якщо на певному етапі розслідування недостатньо фактів, щоб його виявити. В окремих випадках версія про інсценування заснована не лише на отриманих фактичних даних, а й на інтуїції слідчого чи експерта, при цьому вона не суперечить іншим даним, зібраним у кримінальному провадженні. Версія про інсценування має виходити з існуючих умов, диктуватися обставинами конкретної події. При цьому зібрана сукупність фактів або ознак має бути спровокована конкретною причиною, що витікає з виявлених нових фактів чи ознак. Таким чином, версію про інсценування необхідно підтвердити цілим ланцюгом зібраних фактів.

Аналізуючи практичний досвід з розслідування злочинів, варто зазначити, що до обставин, які дають підстави висунути версію про інсценування, належать такі: сліди на місці події, на потерпілому та його одязі (84,6 % опитаних респондентів), свідчення особи заявника (71,3 %), поведінка учасників кримінального провадження (60,6 %),  інформація, отримана від інших осіб (10,6 %) (див. додаток А). З отриманих даних випливає, що найбільш вірогідною підставою для висунення версії про інсценування є сліди злочину чи некримінальної події та поведінка особи заявника.

Матеріальними ознаками інсценування є:

1. негативні обставини;
2. сліди «надлишки»;
3. сліди «недостатки» [63, с. 139].

Враховуючи можливість інсценування, необхідно цілеспрямовано шукати та фіксувати такі факти, які суперечать інсценованій обстановці події, тобто негативні обставини. Серед перелічених вище матеріальних ознак інсценування саме негативні обставини найбільш точно відображають інсценовану подію та сприяють її виявленню (так вважають 86,6 % опитаних слідчих ОВС України) (див. додаток А).

Аналіз криміналістичних джерел [138, с. 40; 139, с. 150; 158, с. 79; 160, с. 52; 161, 45; 162, с. 56] дозволив зробити висновок, що негативні обставини – це фак­ти, що суперечать уявленню слідчого про механізм події злочину. Встановити їх наявність не завжди легко, але вони дозволяють виявити й розпізнати інсценування. Дослідженням негативних обставин та їхнім  значенням для розслідування злочинів  займалися багато вчених-криміналістів (В.Д. Ко­гут, Ю.Г. Корухов, В.К. Лисиченко, С.І. Медведев, В.А. Овечкін, В.Ю. Шепітько, Н.П. Яблоков та інші).

На думку Н.П. Яблокова, моделюючи злочин, слідчий обов’язково має відмітити негативні обставини, тобто такі фактичні дані, які відповідно до розвитку вчиненої події та пояснень конкретних осіб не мають знаходитися в обстановці місця злочину або ж навпаки, мають бути, але їх немає у наявності. Негативні обставини свідчать про помилково висунуті слідчим версії, неточність отриманої інформації або про інсценування [32, с. 237].

Про негативні обставини з психологічної точки зору вдало зазначає Г.Г. Шиханцов. Вчений під негативними обставинами розуміє такі обставини, що суперечать уявленню про звичайний для подібної ситуації хід речей. Наприклад, на місці уявної крадіжки, про яку заявив завідуючий магазином, виявлено навісний замок, яким зачинялись двері у магазин, з перепиленою пилкою дужкою. Але при огляді місця, де висів замок, ніяких металевих стружок не було виявлено, що свідчить про те, що замок перепиляли в іншому місці. Така негативна обставина дає можливість виснути версію, що крадіжка могла бути інсценована з метою приховання іншого злочину, наприклад, розкрадання. Особливе значення негативні обставини мають при виявленні інсценувань злочинів, які мають місце у випадку, коли особа, зацікавлена у певному ході слідства, штучно створює обстановку, що не відповідає фактично вчиненому на місці події [1, с. 149].

Суперечливі обставини, які виключають одна одну, завжди ут­ворюють проблемну ситуацію пізнавального пошуку. В одних випадках це прості проблемні ситуації. Наприклад, виявлен­ня трупа з численними глибокими пораненнями за відсутності слідів крові відразу викликає припущення про вбивство в іншо­му місці. Одним із найважливіших напрямів розумової діяльності слідчого під час огляду місця події є розпізнання хибних обставин. Ці обставини дозволяють робити висновки про способи маскування, спрямовані на приховання злочину [33, с. 24–25].

В.В. Семеногов, характеризуючи негативні обставини, вказує, що це фактичні дані, певна інформація, яку одержує слідчий у процесі розслідування, характер яких виявляється при їх співвідношенні з певними можливими поясненнями події, а також які суперечать припущенням про природний розвиток події. Вчений стверджує, що негативні обставини можуть містити в собі не лише деталі обстановки місця події, а й елементи поведінки осіб і відомості, що вони несуть із собою. Такі дані розглядаються як докази поведінки, що нерідко свідчать про винну поінформованість особи, що вчинила злочин. Вивчаючи проблеми негативних обставин, вчений класифікував їх за такими підставами: 1) за зовнішнім вираженням: матеріально фіксовані сліди, предмети, поведінка злочинця; 2) за способом виявлення: явні сліди та приховані, які виявляють за допомогою спеціальних знань; 3) за характером протиріч, що можуть знаходити свій прояв у відсутності чого-небудь, що суперечить можливому поясненню події [64, с. 44].

Вся работа доступна по <a href=

" http://mydisser.com/ru/catalog/view/16779.html  " target="_blank">Ссылке</a>

</p>