Конкурентоспроможність промислових підприємств в умовах трансформації економіки

В умовах стрімких змін відносин власності в українській економіці найбільшу питому вагу і економічну силу отримують структури концентрованого корпоративного капіталу в різних організаційних формах. Одним з головних завдань таких структур є створення ефективної системи управління, яка дозволить досягнути необхідного рівня конкурентоспроможності і вистояти в конкурентній боротьбі. Найбільш поширеною на сьогоднішній день формою організації такої системи є корпорація.

Корпоративна форма організації бізнес-процесів відома досить давно, є загальноприйнятою і досить добре вивчена. Велика кількість праць учених і економістів-практиків присвячено проблемам корпоративного управління, тобто управління корпоративними структурами. Чимало праць присвячено і проблемам  забезпечення конкурентоспроможності корпорацій. Проте сучасний етап економічного розвитку характеризується тим, що під тиском конкуренції корпорації об'єднуються в більші, надгалузеві, а часто і наднаціональні корпоративні об'єднання - групи. В результаті утворюються великі й надвеликі корпоративні об'єднання, у яких більше шансів забезпечити необхідний рівень конкурентоспроможності і вистояти в конкурентній боротьбі. Проте, великі розміри нових корпоративних об'єднань породжують нову проблему – змінюється сама сутність конкурентної боротьби і конкурентоспроможності. Тому розгляд особливостей конкуренції і конкурентоспроможності щодо великих корпоративних структур є важливим науковим завданням.

Проблеми конкуренції не є новими для економіки як науки. Над цим питанням ретельно працювали такі класики як А. Курно, А. Маршалл, Д. Рікардо, Дж. Робінзон, П. Самуельсон, А. Сміт, Ф. Хайек, П. Хейне, Й. Шумпетер, М. Портер та ін. Серед вітчизняних та російських вчених, які проаналізували поняття конкуренції, форми та методи конкурентної боротьби, слід відзначити А.Г. Азоєва, В.В. Глущенка, О.Г. Єрмоленка, С.О. Єрохіна, П.С. Єщенка, Ю.Б. Іванова, І.М. Ліфіца, Р.А. Фатхутдінова, А.Ю. Юданова, та ін.

У свою чергу проблемами розвитку стратегічного управління займалися такі видатні зарубіжні та вітчизняні вчені як І. Ансофф, Р. Акофф, М. Портер, Г. Андерсон, Р. Брейлі, Е. Джонс, Д. Ірвін, Т. Карлін, С. Майєрс, Л. Тонишева, З. Васильєва, Л Романова та ін. Але впливу стратегічного управління на конкурентоспроможність, насамперед великих корпоративних структур в наукових працях, не приділялося достатньої уваги.

Слово «конкуренція» (від. лат. – concurrentia) визначається як змагання або зіткнення. У Законі України «Про захист економічної конкуренції» «конкуренція» визначається як «змагання між суб’єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб’єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку» [127].

Трактування категорії «конкуренція» можна також зустріти в багатьох роботах відомих вітчизняних та закордонних науковців. Зокрема, М.Э. Портера [246; 247], А.Ю. Юданова [336; 337], Г.Л. Азоєва [3], Б. Шлюсарчика [332], Н.С. Педченко [233], Р.А. Фатхутдинова [297-303], Б. Шпотова [334], Г.Л. Багиева та Х.Анн [23], І. М. Кирцнера [151], Дж. Шонесси [250], А. Я. Жаліло [124] та ін.

Також в економічній літературі можна зустріти думку, що на глобальних ринках зустрічається нова форма конкуренції, а саме: група проти групи [184]. Але у сучасній економічній літературі дуже мало уваги приділяється вивченню цієї форми конкуренції та вивченню основних рушійних сил і чинників, що формують конкурентоспроможність великих корпоративних об’єднань.

В наведеному дослідженні використовуються наступні визначення. Група - це інтегрована компанія, що володіє корпоративними правами ряду підприємств, що є самостійними юридичними особами, і здійснює управління їх діяльністю. При досягненні в групі значних розмірів корпоративного капіталу, виникає необхідність структурувати активи всередині групи до відповідних дивізіонів і / або холдингів.

Холдинг - структурний підрозділ групи, яке від імені материнської (головної) компанії здійснює централізоване управління дивізіонами і / або корпоративно пов'язаними активами, об'єднаними за ознакою єдності технологічного ланцюжка.

Дивізіон - структурний підрозділ групи, що координує діяльність корпоративно пов'язаних активів, об'єднаних за галузевою ознакою, і організаційно підпорядкованих дивізіону.

Актив - структурний підрозділ групи, що виконує виробничі або комерційний функції, результатом діяльності якого є готовий продукт або послуга, що використовується в подальшому іншими активами групи або реалізований на сторону [77].

Як правило, до складу інтегрованих структур великого концентрованого капіталу (груп) входять декілька різних холдингів, що охоплюють активи декількох галузей (бізнесів) [40]. Наприклад, група «Приват» в Україні володіє активами і холдингами в металургійній, гірничорудній, нафтовій, машинобудівній, фінансової та інших галузях [268]. Холдинги групи «СКМ» в Україні охоплюють наступні напрямки: гірничо-металургійна промисловість (холдинг «Метінвест»), енергетика (холдинг «Детек»), телекомунікації, банківський і страховий бізнес і ін. [216]. Крім активів в Україні зазначені групи володіють активами в США, Росії, Європі [216; 268].

Вся работа доступна по <a href=

" http://mydisser.com/ru/catalog/view/15058.html    " target="_blank">Ссылке</a>

</p>